Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Із-раїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні -- це Автономна Республіка Крим. Такі держави нази-вають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих орга-нів влади перебувають призначені з центру посадові особи, кот-рі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентра-лізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість пи-тань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє само-врядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законо-давства. У такому разі закони приймаються парламентом авто-номії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку де-легування йому законодавчих повноважень центральним зако-нодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).
Щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.).
Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. -- разом у світі існують 24 федератив-ні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):
· наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій -- суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-терито-ріальний поділ;
· наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;
· наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання зако-нодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;
· наявність федерального двопалатного парламенту і парла-ментів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;
· наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єк-тів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);
· можливість суб'єктів федерації мати власну правову і су-дову системи (США);
· наявність загальнофедеральної податкової і грошової сис-теми;
· суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відноси-нах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.
У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта -- регіонам, а право оподатковуван-ня поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань.
Розглянемо такі союзи держав, як конфедерація і співдруж-ність.
Вони відрізняються від федерації як форми територіаль-ного устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобто об'єднанням незалежних держав.
Конфедерація -- тимчасовий союз суверенних держав, які об'-єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня тор-гівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збе-реженні в інших питаннях повної самостійності.
Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройш-ли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація -- Сенегамбія, 1981-1989 pp.):
1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної терито-рії і державного кордону;
2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управ-ління;
3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової си-стем;
4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження сувере-нітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;
5) наявність загального конфедеративного органу, що скла-дається з делегатів суверенних держав;
6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедера-ції не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право ну-ліфікації, тобто відхилення);
7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.
Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.
Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іме-нована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкі-сне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалеж-ності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні -- економічні, культурні та ін.
Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних пе-редумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.
Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів слугує:
-- ступінь розвиненості політичної демократії;
-- реальний політико-правовий статус людини. З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехідні режими. Представимо на схемі основні режими.
Державний (політичний) режим
демократичний
антидемократичний
ліберольно-демократччнчй
авторитарний:
консервативно-демократичний
революційний
стабілізаційний
радикально-демократичний
тоталітарний:
расистський
фашистський
військово-диктаторський
(загальна характеристика)
- порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства. при якому додержується демократична конституція, реалізується принцип «поділу влади». Державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян і їх об'єднань в управлінні державою. Допускається легальна діяльність різних партій. Гарантується здійснення прав і свобод громадян і меншостей відповідно до міжнародних стандартів прав людини
- порядок (стан) державного(політичного) життя суспільства, при якому не реалізується (найчастіше юридичне не закріплений) принцип «поділу влади». Звужується або припиняється вплив громадян і їх об'єднань на управління державою. Відсутня або перетворюється на формальну виборність. Забороняється діяльність опозиційних партій і організацій. Застосовуються політичні репресії. Звужуються або порушуються політичні права громадян і меншостей. Реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, неконтрольованих народом
Демократичний режим характерний для правової держави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпе-чують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і за-конних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; доміну-вання переконання, узгодження, компромісу; виборність і змі-нюваність центральних і місцевих органів державної влади тощо.
При антидемократичному режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, придушення опозиції, не виключається скасу-вання представницького вищого органу (парламенту) або пере-творення його на маріонеткову установу, формування уряду ар-мією, що захопила владу, і т. ін.
Тоталітарний режим -- крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною і суспільством; одержавленням усіх легальних громад-ських організацій; не обмеженими законом і закону не підвлад-ними повноваженнями влад; забороною демократичних органі-зацій; фактичною ліквідацією формально проголошених кон-ституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цен-зурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетер-пимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інако-мислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зов-нішньої експансії.
Ідеологія тоталітарних режимів завжди є революційною (або псевдореволюційною).
Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакцій-них проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси то-талітарного і демократичного режимів. Як і демократичний ре-жим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, со-ціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити за-гальний контроль за населенням, обмежується жорстким політич-ним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.
На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:
(1) необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шля-хом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язу-вання чиєї-небудь волі зверху;
(2) наявністю центру, що має владні повноваження управ-ління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;
(3) здійсненням управління, як правило, централізовано; кон-центрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалеж-них органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;
(4) використанням насильства і позасудових методів приму-су людей;
(5) спиранням на поліцейський і військовий апарат;
(6) субординацією суб'єктів громадських відносин, дією прин-ципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здій-снення конституційне проголошених прав і свобод особи, особ-ливо у взаємовідносинах особи з владою.
Авторитарний режим може бути двох видів:
* революційний -- спрямований на зміну типу суспільно-по-літичного розвитку;
* стабілізаційний -- орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.
Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті про-ведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з:
· революційними рухами (прогресивними, консервативни-ми або реакційними);
· рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;
· загальносоціальною кримінальною злочинністю;
· іноземним утручанням.
Авторитарний режим встановлюється в державах, які:
· відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;
· намагаються створити передумови для демократизації сус-пільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;
· є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.
Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського поряд-ку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні пе-ретворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового само-регулювання, проводити достатньо активну соціальну політи-ку. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний ха-рактер.
1. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 1996.
2. Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк - М., 1992.
3. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева - М. Юрист, 2000.
4. Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А. Камарова - М. Манускрипт, Русь-90, 1996.
5. Охримович Ю. Теорія права. - К., 1981.
6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / - Харків: Консул, 2001.
7. Государственное право зарубежных стран: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко - М. Юридический колледж МГУ, 1995
Страницы: 1, 2
