Виняткове значення принципів права пояснює, чому вони завжди були і залишаються в даний час предметом гострої ідеологічної боротьби, виявляються в революційні епохи прапором політичних рухів, об'єктом класових зіткнень. Боротьба за нові принципи права ніколи не замикається юриспруденцією і по своїй суті є боротьбою за нові підвалини суспільства проти старих порядків.

Принципи права розрізняють по типі, рівню і характеру. Тип принципів права, як і самого права, визначається типом пануючих виробничих відносин. Відповідно розрізняють принципи рабовласницького, феодального, буржуазного і соціалістичного типів права. За своїм характером принципи права бувають соціальноекономічні, політичні, ідеологічн, етичн, релігійн і спеціально-юридичні. За винятком спеціально-юридичних принципів, усі перераховані принципи відображають предмет правового впливу і зміст волі панівних класів у праві. Тому зміна типу права завжди приводить до корінної зміни його соціально-економічних і політичних, а також ідеологічних принципів, до істотної зміни етичних і релігійних (якщо вони ще залишаються) принципів права.

При зміні історичних типів правових систем змінюються і спеціально-юридичні принципи правий. Спеціально-юридичні принципи відповідають на питання, як відображається в праві його фактична соціальна основа, яким образом воля панівних класів зводиться в закон і стає загальнообов'язкової, яка структура права і який характер правового регулювання суспільних відносин. У цих принципах відображаються особливості права як такого, і на їхній основі будується вся структура правової реальності даної суспільно-економічної формації.

Коль незабаром форма в кінцевому рахунку залежить від свого змісту, то при зміні історичних типів права міняються і його спеціально-юридичні принципи. Однак ці зміни зв'язані головним чином з корінною зміною їхньої службової ролі, соціальної значимості. Інакше кажучи, спеціально-юридичні принципи змінюються не стільки по своїй власній формулі, скільки по тім соціальному, економічному, політичному, етичному змісті, що у цю формулу вливається. Строго говорячи, спеціально-юридичні принципи права - це ті ж його соціальні принципи, але переведені на мову права, юридичних конструкцій, правових кошт і способів їхнього забезпечення.

До числа спеціально-юридичних принципів права можна віднести принцип загальобов'язковості норм права для всього населення країни і пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами у випадках колізії; принцип несуперечності норм, що складають діючу правову систему держави, і пріоритет закону перед іншими нормативно-правовими актами; принцип підрозділу правової системи держави на публічне і приватне право, на відносно самостійні галузі й інститути права; принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між нормами права і правових відносин, між правом і його здійсненням; принцип соціальної волі, виражений у системі суб'єктивних прав учасників суспільних відносин, рівності перед законом і судом, рівноправності; принцип законності і юридичної гарантованості прав і свобод особи, зафіксованих у законі, зв'язаність нормами законодавства діяльності всіх посадових осіб і державних органів; принцип справедливості, виражений у рівному юридичному масштабі поводження й у строгій домірності юридичної відповідальності допущеному правопорушенню; принцип юридичної відповідальності тільки за винне протиправне поводження і визнання кожного невинним доти, поки провина не буде встановлена юрисдикціоним органом (судом) так називана презумпція невинності; принцип неприпустимості зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш важку юридичну відповідальність, і гуманності покарання, що сприяє виправленню засудженого.

Принципи права можна класифікувати в такий спосіб:

а) Загальні принципи : загальні для міжнародної правової системи , вони в ряді випадків мають значення і для національних правових систем, коли держава бере участь у їхньому виробленні і прийнятті, загальні для всіх правових систем держав того самого типу, для правових систем одного виду (сімейства) для всіх галузей даної правової системи держави.

б) Міжгалузеві принципи : принципи галузей, що складають публічне (міжнародна і внутрішньодержавне) і частка (міжнародне і внутрішньодержавне) право, принципи галузей матеріального права і галузей процесуального права, інші можливі міжгалузеві принципи права.

в) Галузеві принципи права, (наприклад, цивільного, адміністративного, карного і т.д.) і принципи інститутів права (наприклад, зобов'язань, принципи комплексних галузей законодавства - морського, повітряного і т.д.) і принципи комплексних інститутів законодавства (право залізничних перевезень і т.д.) .

Принципи правової системи даної держави включають принципи типу і сімейства права в якості відправних для особливих принципів права визначеної країни. Принципи галузі права відправляються від принципів правової системи. Що стосується галузей і інститутів законодавства, то їм властиві комплекси принципів, вироблених у відповідних галузях і інститутах права, нормами яких утворені відповідні законодавчі масиви.

Загальне розуміння змісту і ролі принципів діючого права визначеної країни, а тим більше історичного типу права має істотне значення. Пануючі ідеї права і принципи позитивного права, що відображають ці ідеї, відіграють величезну роль у законодавчій і правозастосовчій діяльності, у зміцненні законності і правопорядка, у правовій культурі населення. Принципи права займають або, у всякому разі, повинні займати центральне місце в системі права держав і в системі міжнародного права, поза залежністю від того, чи можна їхній вивести з цілої групи норм або вони виявляються особливо сформульованими в нормах-принципах і нормах-задачах.

Зв'язок права і справедливості заснована на тім обставині, що правове відношення може бути завжди інтерпретоване як особливий тип відносини розподілу. Об'єктом розподілу тут виступають права й обов'язки учасників взаємного соціального спілкування. І цей розподіл, у свою чергу, виявляється особливим способом закріплення пануючого в даному суспільстві розподілу між людьми життєвих благ відповідно займаному ними місцю в суспільно-класових відносинах і характеру здійснюваної діяльності. Таким чином, справедливість виявляється специфічним для права принципом, зв'язаним з його якісними особливостями і виконуваною соціальною функцією регулювання суспільних відносин.

СУБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО

Суб'єктивне право, юридичне право суб'єкта

Право не зводиться до сукупності юридичних норм, воно втілено в правах учасників суспільних відносин. Це юридичні, юрисдикцією забезпечені права, вони загальнозначущі і захищені державою, їм відповідають юридичні обов'язки, що разом із правами записані в загальних нормах законодавства, у судових рішеннях, сформульовані в правових звичаях. Носії юридичних прав - обов'язків, «суб'єкти права» поза діяльністю яких немає і не може бути реальної правової дійсності. Суспільні відносини можуть виражатися у виді загального соціального зв'язку членів даного співтовариства або в якості безпосереднього, прямого їхнього спілкування. Відповідно і юридична форма взаємодії суб'єктів права укладається в загальному правовому зв'язку або в конкретних правовідносинах.

Юридичні права суб'єктів іменують суб'єктивним правом тому, що вони належать суб'єктам. Таке найменування вироблене юриспруденцією, воно традиційно. Утім, поза питаннями зв'язку з об'єктивним правом можна обійтися терміном право суб'єкта, якщо тільки не забувати, що в людей (організацій) є і неюридичні, тобто соціальної властивості, права (наприклад, моральне право, права членів суспільних об'єднань і т д.).

Юридичні категорії об'єктивного і суб'єктивного права не слід змішувати з філософськими поняттями об'єктивного і суб'єктивного. Як і у випадку підрозділу юридичної форми опосередкування суспільних відносин на правові зв'язки і правовідносини, категорії об'єктивного і суб'єктивного права вироблені правознавством для того, щоб глибше пізнати юридичну надбудову.

Категорія суб'єктивного права підкреслює, що це - наявне право суб'єкта. У той же час залежність суб'єктивного права від суб'єкта відносна, коли незабаром міра юридично гарантованого можливого поводження визначена пануючим типом виробничих відносин і виражає волю пануючого класу. Відносна і незалежність об'єктивного права від учасників суспільних відносин. Суб'єкти як представники панівних класів беруть участь у формуванні об'єктивного права в законодавчій діяльності. З практичної точки зору, важлива приналежність суб'єктивного права відповідним суб'єктам, у той час як саме по собі існування об'єктивного права (юридичних норм) ще не означає, що передбачені їм юридичні можливості дійсно кому-небудь належать і можуть бути використані.

Філософська проблема об'єктивному і суб'єктивного в праві не має прямого відношення до розглянутого питання в тім змісті, що об'єктивне і суб'єктивне право однаковою мірою є надбудовними феноменами, відносяться до суб'єктивної сторони суспільного розвитку, зміст якого дано матеріальним виробництвом - об'єктивний фактор соціального руху. Якщо ж судити по відносній близькості до виробничих відносин, то виявиться, що загальні юридичні норми в принципі далі від відносин власності й обміну, чим права й обов'язки суб'єктів цих відносин.

Правові зв'язки і відносини безпосередньо наповнені соціальним змістом, що у нормах законодавства виражений в ідеологізованій і абстрактній формі. Інше питання, що абстрактне право у відповідних умовах здатно досить точно виразити об'єктивні тенденції суспільного розвитку, воно має перевагу загальності й у стані концентрувати в собі різні потреби пануючого способу виробництва. Якщо прагнути у всіх випадках давати філософську інтерпретацію юридичних категорій, то в співвідношенні об'єктивного і суб'єктивного права скоріше утілені філософські категорії абстрактного і конкретного.

Складність застосування до об'єктивного і суб'єктивного права філософських положень про співвідношення абстрактному і конкретного укладається в тім, що в генетичному плані загальні юридичні установлення виявляються результатом абстрагування від конкретних казуальних правових рішень. У той же час юридичні норми, у свою чергу, втілюються в житті через конкретні права (обов'язку), збагачуються їх повнокровним і якісно різним соціальним змістом.

Розвиток виробничих і інших фактичних відносин потребує зміну потреб, інтересів, домагань, що обумовлює формування нових прав і обов'язків, що вимагають свого закріплення в об'єктивному праві. Нові юридичні норми реалізуються в правових зв'язках і відносинах, що наповняються динамічним соціальним змістом, що породжує надалі потребу перетворення юридичної форми. Практично відбувається процес формування загальних норм права і їхньої подальшої конкретизації в суб'єктивних правах (обов'язках) відмінний від абстрагування в теорії. Наукове узагальнення приводить до утворення понять, формулює закони правознавства, у той час як правотворення завершується законами держави. Але в ідеалі законодавець також повинний відкривати об'єктивні закони права і суспільних відносин, здійснюваний їм процес абстрагування подібний створенню наукових абстракцій, хоча має безпосередньо практичну задачу. Шлях від абстрактного до конкретного в пізнанні веде до відтворення багатства конкретного в мисленні. Цей же шлях на практиці приведе до суб'єктивного права і його подальшій реалізації в життєвих відносинах. Суб'єктивне право і юридичні обов'язки, реальні правові зв'язки і правовідносини виявляються критерієм істинності юридичних норм і наших уявлень про чинне законодавство. Процес теоретичного (логічного) засвоєння права виступає аналогом практично-юридичного засвоєння фактичних суспільних відносин.

Об'єктивне право може бути інтерпретоване як абстрактне статичне вираження динамічних конкретних прав і обов'язків, правових зв'язків і правовідносин, а суб'єктивне право, як конкретний динамічний прояв загальних юридичних норм.

Правове регулювання суспільних відносин включає загальнормативний і індивідуальнонормативний вплив у їхній суперечливій єдності. Тільки синхронність між ними, між об'єктивним і суб'єктивним правом, дає результат або є однією з неодмінних умов його настання. Абстрактний характер об'єктивного права забезпечує охоплення типових відносин і повторюваних ситуацій. Конкретність суб'єктивного права дає можливість опосередкувати визначені життєві суспільні відносини і неповторну індивідуальну ситуацію в межах, передбачених загальною нормою. Те, що право у власному змісті є єдність об'єктивним і суб'єктивним, абстрактним і конкретного, є лише юридичним відображенням особливої якості предмета правового регулювання. Право регулює відносини відповідного виду, типові по своїй структурі, але, що складаються в результаті індивідуально-визначеній діяльності різних людей (організацій) у конкретних ситуаціях.

Завдяки єдності об'єктивного і суб'єктивного права правове регулювання суспільних відносин підтримується контактом пануючої об'єктивованої волі з індивідуальною волею учасників суспільних відносин, загальнормативний вплив стуляється з індивідуально-конкретним, особливо, коли законодавство дає відомий простір розсуду суб'єктів і передбачає акти застосування юридичних норм. Загальнормативне й індивідуально-нормативне правове регулювання доповнюють один одного, одне без іншого не обходиться.

Зв'язок об'єктивного права із суб'єктивним, правомочності з юридичним обов'язком проводить чітку грань між юридичними правами людей і їх моральних прав, а також іншими домаганнями, що не захищені державним примусом і юрисдикцією. Історичний матеріалізм відкидає ідею природних, вічних, незмінних прав людини і поряд з цим викриває позицію юридичного позитивізму, що не визнає правий людей поза законодавством.

Права людини зв'язані із соціальними й економічними умовами життя людей, у той час як права громадян відображають їхній статус у політично організованому суспільстві, носять формально-юридичний характер, рівноправністю прикривають фактичну нерівність.

Однієї з особливостей суб'єктивного права є його забезпеченість кореспондуючими юридичними обов'язками дотримання цього права всіма громадянами, установами, посадовими особами і державними органами, а також обов'язок виконання відповідних вимог правомочного, завдяки чому він може за захистом свого права звернутися до відповідного державного органа, що здійснює юрисдикціонну діяльність.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6