Відмінність стосується також безпосередньо виду примусових мір медичного характеру. Обмежено осудній особі, на думку автора курсової роботи, може бути призначена тільки амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку або госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом. Неосудність особи служить підставою для призначення і застосування альтернативних примусових мір, передбачених Розділом XI КК України.
В даний час до поняття обмеженої осудності можливо, принаймні, два підходи: або обмежено осудними визнаються особи, що колись визнавалися осудними, оскільки наявні в них розлади не такі, щоб обумовлювати неосудність, або дана категорія буде поширюватися і на частину осіб, яка раніше визнавалась неосудними. Дослідження, проведене провідним психіатром Інституту ім. В.П. Сербського (м. Москва) Л.О. Пережогіним свідчить про те, що до введення в практику норми про обмежену осудність більшість обстежених цієї категорії визнавалися неосудними.
Необхідно погодитися з І.А. Кудрявцевим, що обмежена осудність - це не стан проміжний між осудністю та неосудністю, і тим більше не перманентний стан, обумовлений тільки ступенем виразності психічної патології, а «… особлива зона всередині континуума осудності, що виникає при деякій констеляції ситуаційних, психопатологічних і патоперсонологічних диспозицій» [20, 38]. З одного боку від обмеженої осудності - критерії повної осудності, а з іншого - критерії неосудності. Виразність хворобливих психічних розладів у діапазоні континуума обмеженої осудності у різних випадках нерівнозначна. У тому разі, коли вони розміщаються ближче до повної осудності, виразність їх буде меншою, ніж якщо вони будуть знаходитися ближче до межі неосудності.
Виходячи з проведеного аналізу співвідношення обмеженої осудності з осудністю та неосудністю, автор курсової роботи може стверджувати, що обмежена осудність є різновидом осудності, і характеризує знижену хворобливим психічним розладом здатність винного суб'єкта діяти усвідомлено та керувати своїми діями під час вчинення злочину.
РОЗДІЛ ІV.
Розроблення та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці
Однією з важливих і складних проблем правової теорії й практики є вдосконалення юридичної мови, правової термінології. Це необхідно для підвищення якості законодавчих і правозастосовних актів, ефективності всієї юридичної діяльності. Правова мова відображає суть соціальних явищ з погляду їх оцінки суспільством і державою. Проте на сьогодні ще багато невирішених питань з правовою термінологією у юридико-психологічній літературі.
Так, у новий Кримінальний кодекс України введена стаття 20 «Обмежена осудність», яка потребує не лише юридичного, або ж психіатричного, як, наприклад, поняття статті 19 КК України, де визначається «осудність» або «неосудність», а й широкого саме психологічного розуміння. Це пов'язано насамперед з тим, що у частині 1 статті 20 КК України вказано: «Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними». Для порівняння наведемо частину 2 статті 19 КК України, у якій йдеться, що: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки...». Виходячи з наведеного, у статтях 19 та 20 КК України даються як медичний, так і юридичний критерії, котрі знаходяться між собою у певному співвідношенні. Останнє у науці і практиці називається змішаною формулою неосудності або обмеженої осудності, тобто обов'язковим при вирішенні питання про неосудність конкретної особи є встановлення сукупності одного з медичних та одного з юридичних критеріїв.
Раніше науковці також намагалися визначити медичний та юридичний критерії обмеженої осудності. Так, юридичний критерій «обмеженої» осудності різні автори вбачали: у зменшеному усвідомленні злочинності діяння або у здійсненні опору злочинній спокусі; у зменшеній (обмеженій) здатності особи усвідомлювати діяння й оцінювати його або здатності мотивувати свої вчинки.
У свою чергу під медичним критерієм «обмеженої» осудності ці автори вважали: триваючий хворобливий стан; розумову недостатність; якість свідомості хворої людини; тимчасовий розлад психічної діяльності; хронічне душевне захворювання; слабоумство; наявність психічних аномалій.
Проте, як випливає з наведених вище статей КК України, медичний критерій полягає у визначенні всіх можливих психічних патологій та аномалій, що істотно впливають на свідомість і волю людини. Юридичний критерій - при неосудності або при обмеженій осудності під час вчинення діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними саме внаслідок наявності психічного відхилення. При цьому встановлення медичного критерію є лише підставою для вирішення питання про юридичний критерій, який визначає ступінь впливу психічного відхилення на здатність усвідомлювати характер і наслідки вчинюваного діяння та керувати своїми діями. Для встановлення вказаних критеріїв слідчий, прокурор, суд повинні призначити судово-психіатричну або комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, до компетенції якої належить вирішення питання про наявність цих критеріїв щодо психічного стану конкретної особи (стаття 204 КПКУ). Остаточне рішення про осудність, обмежену осудність чи неосудність цієї особи виносять слідчі органи, прокурор, суд, виходячи з оцінки не лише висновку експертів, а й усіх конкретних матеріалів справи.
Таким чином, ми стикаємось з певною схожістю, адже й «неосудність» та «обмежена осудність» містять ідентичні позиції:
1) психічний розлад фігурує в обох позиціях, при відсутності чіткого розмежування цього поняття для визнання неосудності або обмеженої осудності;
2) нездатність чи нездатність певною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, при цьому не визначається відмінність повної нездатності та нездатності певною мірою.
У обох позиціях включається змішана формула неосудності або обмеженої осудності, тобто обов'язковим при вирішенні питання про неосудність конкретної особи є встановлення сукупності одного з медичних та одного з юридичних критеріїв.
Для встановлення медичного критерію необхідним є висновок експертиз, для чого потрібно у обов'язковому порядку призначати судово-психіатричну або комплексну судову психолого-психіатричну експертизу.
Ці й інші ідентичності розчиняють межу між неосудністю та обмеженою осудністю для безпосередніх користувачів правоохоронних структур, що й призводить до плутанини, чи, навіть, як, продемонструвало наше дослідження, побоювання використовувати новелу обмеженої осудності на практиці.
Проведене анкетне опитування 250 працівників слідчих підрозділів ОВС України показало, що:
1) 71,5% з них не розуміють сутності даної новели, її перспективи використання та порядок застосування;
2) 53,4% вбачають ускладнення у визначенні обмеженої осудності експертами, внаслідок:
а) нерозуміння можливостей судово-психологічних експертиз, через відсутність досвіду їх використання - 30,3%;
б) відсутність практичного досвіду призначення комплексних судових психолого-психіатричних експертиз - 87,5%;
в) нерозуміння відмінності психічних аномалій у межах осудності від психічних захворювань - 41,2%;
3) 46,7% вбачають небезпеку застосування обмеженої осудності як підставу для пом'якшення покарання злочинцям (вказувалося побоювання широкого використання адвокатами цієї статті для захисту від покарання злочинців);
4) 73,8% опитаних скептично ставляться до закріплення «обмеженої осудності» у вітчизняному Кримінальному кодексі. Тому, що:
а) вона у принципі незрозуміла, адже стирає грань між осудністю й неосудністю; робить розпливчастими межі кримінальної відповідальності; немає критеріїв її встановлення й відмежування від осудності - 39,9%;
б) внесла плутанину й ускладнення в судову практику; може призвести до суддівського й експертного розсуду - 48,1%;
в) розширює межі осудності і коло суб'єктів кримінальної відповідальності за рахунок неосудних або, навпаки, спричинить безпідставне визнання злочинців неосудними - 6,6%;
г) порушує принципи індивідуалізації кримінальної відповідальності - 5,4%;
5) разом з тим 22,5% опитаних висловилися за підтримку «обмеженої осудності». Вони вважають, що закріплення її у Законі:
- зобов'яже суд враховувати психічні аномалії злочинця в межах осудності, для добровільно-примусової психологічної корекції;
- необхідно для відмежування осудності психопатичних злочинців від загальної осудності чи неосудності.
Таким чином, вбачається, що більшість працівників не розуміють сутності обмеженої осудності, плутають її зі зменшеною осудністю чи, навіть, з неосудністю. Це пов'язано з термінологічною невизначеністю або відсутністю досвіду використання новели на практиці. При цьому 88,3% зіткалися раніше з висновком судово-психіатричної експертизи стосовно підекспертного, у якому зазначалася наявність психопатичних рис особистості, проте констатувалась відсутність підстав визнавати неосудність. Але це не наштовхувало їх на думку про те, що саме дану категорію й слід визнавати обмежено осудними, незважаючи на те, що слідчі бачили явні поведінкові відхилення правопорушника [21, 81].
Отже, проблема існує у двох площинах:
1) недостатня правова освіченість слідчих у контексті нового кримінального законодавства стосовно обмеженої осудності;
2) термінологічна плутанина, на яку вище вказувалось, призводить до помилкового розуміння справжнього змісту обмеженої осудності.
Слушність наведеного насамперед випливає з того, що, як вбачається, тут припускається вільне запозичення понятійного й категоріального апарату інших галузей знань і, навіть, побутової термінології без врахування специфіки і функціонального призначення юридичних понять та категорій у правовому механізмі суспільства і держави. Отже, юридична практика - законотворчості та правозастосування - настійно потребують зрозумілого, чіткого й однозначного визначення правових категорій і понять.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
