Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.
Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробст-во, яке не тільки давало продукти харчування для власного населен-ня, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогос-подарських продуктів. Густа мережа сільських населень покривала його територію. Родючий грунт сприяв веденню зернового госпо-дарства, садів і городів. Жителі Боспору до ІІІ ст. до н.е. перетво-рили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство - у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивало-ся також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.
У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з провідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які оброб-ляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробни-цтво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор'ї.
3 ІV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником антич-них товарів у північночорноморські степи.
Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, ви-магала створення власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в VІ ст. до н.е., інші боспорські міста - у V ст. до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загаль-нодержавними .
Основним класовим поділом в Боспорському царстві був роз-кол на рабовласників і рабів, вільних і невільників.
Пануючий клас складався з правителів з їx оточенням, чинов-ників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із скіфської та меотсъкої знаті, які засвоїли грецьку культуру і перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.
Основною формою соціальної залежності у Боспорській дер-жаві було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоп-лювали у сутичках із сусідніми племенами. Боспорські купці купу-вали рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у реміс-ничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але тут їх кількість була незначною.
Раби становили основну продуктивну силу боспорського сус-пільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності і експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залеж-ного населення. Звичайно - із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласни-ки. і все ж основною соціальною суперечністю Боспорського цар-ства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший ви-раз воно одержало у повстанні в Панпкапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанців підняв "раб, якого вигодували у палаці Періса-да", Савмак - скіф за походженням.
Державний устрій Боспорського царства не лишався незмін-ним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких збігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Уcі вони вважалися архонтами Панпкапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової впади. У 438 р. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток. Коли його наступникам у ІV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів, Так, у середині ІV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили одночасно Спарток ІІ і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Под-війний титул зберігався до початку ІІІ ст. до н.е., доки Спарток ІІІ (304-284 рр. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демок-ратичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї Боспорська держава перероджувалась у мо-нархію.
У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськи-ми ресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові і навіть жрецькі функції. Прави-телів оточує пишна шана, вони стають володарями великих земель-них угідь, найбагатішими торговцями, власниками майстерень і промислів. Опинившись у залежності від Риму, вони стали носити офіційний титул "друга кесаря (римського імператора) і друга рим-лян", При вступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження від римського імператора і регалії своєї влади - курульне крісло, скіпетр та ін. 3 початку ІІІ ст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид ІІІ був названий в одному і з написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.
Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя - військову і цивільну знать. Особливу роль при цьому відігравали глава палацу (дворецький) і особистий цар-ський секретар.
Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такті військові посади: стратег грома-дян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.
До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції помісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, вибор-них посад. Певна автономія була у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Так, у деяких із племен, що визнали впаду боспорського царя, залишалися свої власні царки або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.
Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу і елементи автономії. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам. Органи міського самовря-дування ліквідуються. Відбувається бюрократизація і аристократи-зація державного апарату.
Військова організація Боспорського царства мала таку струк-туру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, головним чином греки і фракійці. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти "варварських" племен на крайньому північному сході цього регіону.
Збереглося надто мало відомостей про Боспорське право. Його джерела, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були право грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського царства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також інститути римського права.
У Боспорському царстві існувала як державна, так і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками землі були боспорські правителі. Так само розрізнялися палацові й приватні раби.
Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної монетної системи стимулювали розвиток договір-них відносин: купівлі-продажу, дарування, позики тощо. Найбільш небезпечними злочинами вважалися: повстання, змова проти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи. Як покарання практикувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи.
Висновки. У І тис. до н.е. на землях сучасної України відбувалися важливі події. Її територію заселяли різноманітні етнічні спільності, народи, племена, хвилями просувалися численні кочівники. Всі вони зали-шали свій слід в історії, вступаючи в контакти між собою, виливали на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі і ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я. Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу і збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час : на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північ-ного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали і розвивались сталі економічні і політичні взаємовідносини між цими державни-ми центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, Скіфська держава склада-лася з значної кількості місцевого населення, відомого під назвою скіфів-орачів. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями Черняхівської культури, різними етнічними групами Таври підтри-мували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки цьому місцеве населення - східні слов'яни - знайомилось з пере-довим для тих часів грецьким та римським технічним і культурним надбанням, а також політичними та правовими інститутами.
Скіфи, греки, римляни - всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або назавжди стаючи його частиною.
ЛІТЕРАТУРА
1. Хрестоматія з історії держави і права України - Том 1. З найдавніших часів до початку XX ст..: Навчальний посібник для юрид. вищих і фак.: У 2 т./В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондента Академії правових наук україни В.Д. Гончаренка.- К.; Ін Юре.-1997.
2. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина.- К.; Ін Юре, - 1996.
3. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина.- Х.: Основа, - 1996.
Страницы: 1, 2, 3
