Методологія належить до найбільш актуальних і складних проблем не лише юридичної науки, але й юридичної практики. Методологічна культура юристів-практикантів впливає на результати практичної діяльності, їхня методологічна підготовка має сприяти самостійному і обґрунтованому прийняттю рішень, правильному використанню на практиці засвоєних теоретичних положень. Теоретичні знання і теоретична культура дозволяють практикуючому юристу безпомилково відшукати правову норму, що підлягає застосуванню, і дати їй належне тлумачення. Ці знання є необхідною передумовою знаходження правильного розв'язання будь-якої правотворчої, правовиконавчої або правоохоронної проблеми
Методологічна культура юриста -- це і широта його світогляду, і професійна майстерність, і правова інформованість. Методологічна грамотність забезпечує успішність розв'язання поточних проблем, дозволяє займати активну громадську і професійну позицію. Використання методів пізнання і практичної діяльності раціоналізує пізнавальну і практичну діяльність, забезпечує її результативність.
Як відомо, між юридичною теорією і юридичною практик, існує нерозривний зв'язок. До різновидів дослідницької роботи ми впевнено можемо віднести і такі практичні напрями юридичної діяльності, як попереднє розслідування злочину, судовий розгляд справи, встановлення фактичних обставин, які є підставою для винесений адміністративного рішення тощо.
1.3. Проблеми формування методології
теорії держави і права.
Однієї з найважливіших проблем методології державно-правової теорії є проблема деідеологізації. Кризовий стан суспільно-політичної науки в цілому не випадково відбиває втрату методологічних орієнтирів і, у свою чергу, у чималому ступені саме обумовлено цим фактором. Проблема методологічного відновлення, що встала перед політико-юридичною наукою, жадає від навчального процесу сугубо творчого і реалістичного підходу, критичної оцінки досягнутого, уважного і відповідального сприйняття нового. Відкидання догматизму, ревізія наявного теоретичного багажу припускають конструктивність самих методологічних передумов, взаємодія в ряді випадків з теоретичними побудовами опонентів. Сама «логіка справи» вимагає зміни «справи логіки» і в сучасних умовах пропонує необхідність переосмислення звичних підходів, пошуку, адекватних дослідницьких засобів.
Помічений основоположниками «вихід» класового інтересу «за свої дійсні границі» особливо помітний у періоди радикальних соціальних змін, коли широкий, неупереджений погляд на проблему дає коректне рішення, коли підхід з поглядів загальнолюдських менш всього спотворює соціально-політичну картину, зміст висловлених ідей. Подібне сталося з методологічними принципами В. И. Леніна з популярною лекцією «Про державу». Показово й одночасно повчально: забуття класової позиції і її непомірна експлуатація однаково неприйнятні. Виступаючи перед робітниками і селянами, що тільки приступили до вивчення права і держави, оратор підкреслював, що «навряд чи найдеться інше питання, настільки заплутане навмисно і ненавмисно представниками буржуазної науки». У всякому разі, важко представити, що вся домарксистська наука єдино займалася тим, що заплутувала питання про державу і право. Можна сперечатися або погоджуватися з тим, наприклад, що методологія не зводиться із сукупності визначених методів, способів пізнання, а є цільним, внутрішньо єдиним апаратом пізнання державно-правових і политико-ідеологичних явищ. Монополізм, одномірність і односпрямованість засобів не враховували суперечливу, двоїсту сутність явищ права і держави. Зміст класового підходу поступово склали ідеологічна нетерпимість, закритість. Багатозначне, суспільно-політичне значення, що добувається сукупно, штучне поділялося на «своє» і «чуже».
У чому причини настільки перекрученої і гіпертрофованої иде-ологизации? Цих причин, очевидно чимало, одна з них - розвиток вульгарного соціологізму в 30-х м. XX в. Його вплив на юридичну науку приводило до однобічного тлумачення положення про безпосередню (у кращому випадку з застереженнями на словах) залежності від свідомості суспільного буття того або іншого теоретика, від його класової приналежності. В.В.Лазарев Теория права и государства М.: Юристъ, 1996 С.19-20
Теоретичні погляди представлялися з цього погляду зашифрованими діаграмами суспільних груп, що борються між собою за місця у влади. Природно, авторам монографій того часу не залишалося нічого іншого, як бачити свою мету у викритті теоретиків минулого як служителів пануючого класу. Усупереч справжньому змістові розповсюдженої формули «буття визначає свідомість» вульгарний соціологізм перетворювала свідомість у позбавлений соціальності, стихійний продукт суспільного середовища. Замість об'єктивного наукового критерію загальнолюдської цінності тих або інших поглядів у хід йшли звужені критерії колективного досвіду або класового інтересу. Звідси нерозуміння глибоких протиріч суспільного прогресу і нерівномірності розвитку світової культури, складної взаємодії різних духовних сфер, схематизм, а часом і відсутність, усякого почуття реальності. Тим часом фундаментальна і по-справжньому академічна державна і правознавча теорія, що використовує весь арсенал методологічних засобів, усунута від оковів ідеологізації і начотництва, може стати не тільки закономірним наслідком, але і творчою умовою позитивного розвитку політико-правового процесу, виступити фактором єднання і згоди суспільства, що переживає кризу.
Розділ 2. Структура методології.
2.1. Методологічні принципи.
Методологія теорії держави і права являє собою сукупність принципів, методів і рівнів дослідження державно-правових явищ.
До числа дослідницьких принципів, загальних для всіх соціальних наук (включаючи теорію держави і права), відносять: принцип всебічності, принцип історизму, принцип комплексності.
Основний зміст принципу всебічності дослідження держави і права полягає в тім, щоб досліджувати державно-правові явища не самі по собі, а в їхньому взаємозв'язку і взаємодії з іншими, що співвідносяться з ними явищами. Повнота і всебічність дослідження припускають також розгляд держави і права не в одному якому-небудь окремо узятому аспекті, а у всіх формуюче загальне бачення досліджуваних явищ аспектах.
Принцип історизму в дослідженні держави і права означає розгляд існуючих державно-правових явищ не тільки під кутом зору сьогодення їхнього стану, але і з позицій їх минулого і передбачуваного майбутнього. Вивчаючи державу і право, варто враховувати різноманітні зв'язки, що існують між різними сферами громадського життя, між економічними, політичними, правовими, культурними, демографічними, національними процесами. В окремих випадках цей зв'язок стає визначальної для розвитку юридичної сфери суспільства. Будь-яке наукове дослідження повинне бути всебічним; варто вивчати державно-правові явища, орієнтуючись на юридичну практику, на державно-правову дійсність. Будь-яка наука важлива не сама по собі, вона необхідна, насамперед для обслуговування потреб практики, саме в цьому - значимість і цінність будь-якої наукової теорії. І, у кінцевому рахунку істинність теорії перевіряється практикою. З цього погляду будь-яке наукове дослідження повинне бути об'єктивним. Лазарев В.В. Липень С.В. Теория государства и права: учебник для вузов. М.:Спарк,2000 С.14-15
Зміст принципу комплексності у вивченні держави і права полягає в тім, щоб досліджувати їх не тільки з юридичної точки зору, але і з позицій інших суспільних наук -- філософії, соціології, політекономії, політології. У юридичній літературі в зв'язку із широким використанням філософських категорій справедливо вказувалося на те, що не потрібно боятися "філософізації" або "социологізації" державно-правової науки. Однак важливо при цьому не підмінювати юридичне дослідження філософським, соціологічним або будь-яким іншим дослідженням. Марченко М.Н. Теория государства и права М.:Издательство ЗЕРЦАЛО,2000 С.9
2.2. Класифікація і характеристика основних методів теорії держави і права.
Методи юридичного пізнання являють собою дуже складну систему. Питання їхньої класифікації належать до найскладніших у державно-правовій теорії і є дискусійними. В підручниках з теорії держави і права можна знайти різні погляди на класифікацію методів наукового дослідження. Згідно із запропонованою класифікацією методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні.
У сучасній науці загальнонауковим методом пізнання визнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Основою матеріалістичної діалектики є визнання первинності матеріального базису суспільного життя (економіки) відносно надбудови -- політики, права, культури. Ідеалістична діалектика -- це діалектика річних ідей, їх розвиток.
Матеріалістичний підхід до держави і права дозволяє простежити зв'язок держави і права із суспільними процесами. Особливо гостро ця проблема постає в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, що зумовлює необхідність реформування держави і створення адекватної правової системи. Але держава і право, у свою чергу, також впливають на економічні відносини, сприяють їх розвитку або уповільнюють його.
До загальних законів діалектики належать:
· закон переходу кількісних змін у якісні (виявом дії цього закону в державно-правовій сфері є збільшення кількості норм, які регулюють відносини приватної власності, що спричинило поділ права на приватне і публічне; збільшення правопорушень у сфері комп'ютерних технологій викликало необхідність прийняття відповідних нормативно-правових актів);
· закон єдності й боротьби протилежностей ( єдність і протилежність прав і обов'язків, централізація і децентралізація державної влади);
· закон заперечення заперечення (у нашій державно-правові системі існують як елементи старої системи, так і елементи нового устрою).
Часткові методи наукового пізнання, що застосовуються всіма науками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загальний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний.
Системно-структурний метод об убудь-яка система являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємодія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необхідність застосування цього методу в теорії держави і права продиктована саме системним характером цих явиш. Основними елементами держави є органи державної влади, а права - правові норми.
Страницы: 1, 2, 3
