Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах.
Перший варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, -- визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) непризначення їй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення від покарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК.
Другий варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, -- визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про повне і безумовне звільнення особи від вібдування призначеного покарання. Цей варіант передбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК.
Таким чином, звільнення від покарання є найбільш ”м'якою” формою кримінальної відповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент -- державний осуд особи, що вчинила злочин.
Тре-тьою, най-більш ти-по-вою фор-мою ре-а-лі-за-ції кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті є умовне незастосування покарання. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, -- визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про незастосування причиненого основного покарання за певною умовою (воно може бути доповнене рішенням про незастосування і призначеного судом додаткового покарання); в) виконання особою протягом встановленого строку обов'язків, що випливають із визнаної судом умові незастосування покарання; г) перебування особи протягом певного строку в особливому правовому становищу -- стані судимості. В чинному КК України зазначена форма кримінальної відповідальності передбачена статтями 45,46, 46-1.
Роз-гляд форм ре-а-лі-за-ції кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті дає змо-гу від-ме-жу-ва-ти її від по-ка-ран-ня. Пе-ре-ду-сім по-нят-тя кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті від-би-ває факт ре-аль-но-го пе-ре-тер-пін-ня вин-ним не-га-тив-них нас-лід-ків вчи-не-но-го зло-чи-ну, в пер-шу чер-гу дер-жав-но-го за-суд-жен-ня. В той же час по-нят-тя по-ка-ран-ня від-би-ває ли-ше вид і мі-ру тих поз-бав-лень та об-ме-жень прав і сво-бод за-суд-же-но-го, кот-рі виз-на-ча-ють-ся йо-му су-дом. Да-лі, кри-мі-наль-на від-по-ві-даль-ність зна-хо-дить свою ре-а-лі-за-цію в де-кіль-кох фор-мах, де ре-аль-не від-бу-ван-ня вин-ним приз-на-че-но-го йо-му по-ка-ран-ня є ли-ше од-ні-єю з них. На-реш-ті, під-ста-вою кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті є вчи-не-ний зло-чин, а під-ста-вою по-ка-ран-ня -- пе-ре-ко-нан-ня су-ду в до-ціль-нос-ті приз-на-чен-ня за-суд-же-но-му по-ка-ран-ня, а та-кож а не-об-хід-нос-ті йо-го ре-аль-но-го від-бу-ван-ня (п.п. 4 і 7 ч. 1 ст. 324, ч. 3 ст. 327 КПК).
При виз-на-чен-ні під-став кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті слід від-по-віс-ти на три пи-тан-ня: як об-грун-ту-ва-ти кри-мі-наль-ну від-по-ві-даль-ність осо-би, що вчи-ни-ла зло-чин? За що осо-ба під-ля-гає кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті? З яких пра-во-вих під-став во-на під-ля-гає та-кій від-по-ві-даль-нос-ті?
При від-по-ві-ді на пер-ше пи-тан-ня має йти-ся про фі-ло-софсь-ко-етич-не об-грун-ту-ван-ня кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті, тоб-то про те, чо-му сус-піль-ство, дер-жа-ва ма-ють пра-во за-суд-жу-ва-ти лю-ди-ну, яка пе-рес-ту-пи-ла кри-мі-наль-но-пра-во-ву за-бо-ро-ну, і на чо-му грун-ту-єть-ся та-кий до-кір. Від-по-відь на дру-ге і тре-тє пи-тан-ня пе-ред-ба-чає з'я-су-ван-ня то-го, що є юри-дич-ною під-ста-вою кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті осо-би, яка вчи-ни-ла зло-чин.
Сус-піль-ство і дер-жа-ва ви-хо-дять з то-го, що зло-чи-нець як осо-ба на-ді-ле-ний сві-до-міс-тю і во-лею, по-ви-нен бу-ти здат-ний спів-від-но-си-ти свою по-ве-дін-ку з кри-мі-наль-но-пра-во-ви-ми за-бо-ро-на-ми, і ли-ше то-му мо-же під-ля-га-ти кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті за їх не-ви-ко-нан-ня. Од-нак, щоб об-грун-ту-ва-ти етич-ний до-кір та-кій осо-би, не-об-хід-но пе-ре-ко-нати-ся, що во-на ма-ла ре-аль-ну мож-ли-вість не по-ру-шу-ва-ти кри-мі-наль-но-пра-во-ву за-бо-ро-ну. У зв'яз-ку з цим слід з'я-су-ва-ти, в якій мі-рі вза-га-лі лю-ди-на віль-на у ви-бо-рі сво-єї по-ве-дін-ки, зок-ре-ма в то-му, щоб ут-ри-ма-ти-ся від вчи-нен-ня зло-чи-ну або вчи-ни-ти йо-го.
Іно-ді вва-жа-ють (ме-ха-ніс-тич-ний де-тер-мі-нізм, фа-та-лізм), що лю-ди-на по-діб-на до ма-ши-ни, кот-ра ли-ше адек-ват-но ре-а-гує на зов-ніш-ні і внут-ріш-ні под-раз-ни-ки. То-му кож-ний вчи-нок лю-ди-ни, в то-му чис-лі і зло-чин, не-ми-ну-чий, бо він вже виз-на-че-ний на-пе-ред усі-ма по-пе-ред-ні-ми по-ді-я-ми, які ма-ли міс-це в жит-ті ці-єї лю-ди-ни. В та-ко-му ра-зі лю-ди-на -- раб об-ста-вин, во-на поз-бав-ле-на мож-ли-вос-ті віль-но-го во-ле-ви-яв-лен-ня, от-же, віль-но-го ви-бо-ру сво-єї по-ве-дін-ки, яка вже фа-таль-но виз-на-че-на на-пе-ред. Ви-яв-лен-ня зло-чин-ної во-лі у вчи-не-но-му зло-чи-ні є ли-ше по-до-бою сво-бо-ди, так зва-ною уяв-ною сво-бо-дою, а як-що це так, то мо-раль-на оцін-ка вчи-не-но-го не-мож-ли-ва. То-му об-грун-ту-ван-ня кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті фа-та-ліс-ти вба-ча-ють не стіль-ки в за-суд-жен-ні зло-чин-ної во-лі, скіль-ки в об-`єк-тив-ній шкід-ли-вос-ті зло-чи-ну для сус-піль-ства.
Про-ти-леж-ний пог-ляд (ін-де-тер-мі-нізм) зво-дить-ся до то-го, що єди-ною при-чи-ною вчи-нен-ня осо-бою зло-чи-ну є її аб-со-лют-на, нічім не об-ме-же-на сво-бод-на во-ля. Зло-чин-на по-ве-дін-ка лю-ди-ни виз-на-ча-єть-ся злою во-лею, яка іс-нує не-за-леж-но від будь-яких об-ста-вин, в то-му чис-лі від її ро-зу-му, со-віс-ті. Тіль-ки сво-бод-на во-ля оби-рає, як по-во-ди-ти-ся лю-ди-ні за да-них об-ста-вин. То-му об-грун-ту-ван-ня за-суд-жен-ня осо-би за вчи-не-ний зло-чин міс-тить-ся в до-ко-рі цій злій сво-бод-ній во-лі зло-чин-ця.
Про-те пе-ре-ва-гу має пог-ляд (ді-а-лек-тич-ний де-тер-мі-нізм), від-по-від-но до яко-го лю-ди-на, пе-ред якою пос-тає ви-бір вчи-ни-ти зло-чин або від-мо-ви-ти-ся від ньо-го, є за-леж-ною як від зовнішніх об-ста-вин, так і від влас-но-го ро-зу-му, со-віс-ті, пе-ре-ко-нань, упо-до-бань пот-реб, ін-те-ре-сів та ін. При цьо-му нав-ряд чи бу-де вір-ним твер-джен-ня, що тіль-ки зов-ніш-ні об-ста-ви-ни або тіль-ки внут-ріш-ній стан осо-би від-по-від-ним чи-ном виз-на-ча-ють її по-ве-дін-ку. Зло-чин, який вчи-ни-ла лю-ди-на, ви-яв-ля-єть-ся при-чин-но пов-`я-за-ним як з її сві-до-міс-тю, так і з об-`єк-тив-ною дій-сніс-тю, яка її ото-чує. Зов-ніш-ні об-ста-ви-ни, дій-сно, впли-ва-ють на по-ве-дін-ку осо-би, але ли-ше пе-ре-ла-му-ю-чись че-рез її внут-ріш-ні пси-хіч-ні нас-та-но-ви, сві-до-мість, са-ме ро-зум, со-вість, пе-ре-ко-нан-ня то-що під-ка-зу-ють лю-ди-ні, як по-во-ди-ти-ся за да-них кон-крет-них об-ста-вин. Од-нак під-ста-ва для етич-но-го і пра-во-во-го за-суд-жен-ня зло-чи-ну і осо-би, що йо-го вчи-ни-ла, бу-де ли-ше в то-му ра-зі, як-що ця осо-ба ма-ла об-`єк-тив-ну мож-ли-вість ви-би-ра-ти із ва-рі-ан-тів по-ве-дін-ки (хо-ча б двох), що ма-ють міс-це, нез-ло-чин-ний спо-сіб до-сяг-нен-ня сво-єї ме-ти.
Та-ким чи-ном, на-яв-ність від-нос-ної сво-бо-ди ви-бо-ру по-ве-дін-ки (мі-ра сво-бо-ди) і є етич-ним об-грун-то-ван-ням кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті да-ної осо-би за виб-ра-ний нею зло-чин-ний ва-рі-ант по-ве-дін-ки. В та-ко-му ра-зі кри-мі-наль-на від-по-ві-даль-ність здат-на вис-ту-па-ти за-со-бом впли-ву на сві-до-мість і во-лю лю-дей і тим чин-ни-ком, який в май-бу-тньо-му де-тер-мі-нує їх по-ве-дін-ку. От-же, як-що осо-ба сві-до-мо ви-би-рає зло-чин-ний ва-рі-ант по-ве-дін-ки, хо-ча має мож-ли-вість ді-я-ти інак-ше, то це і об-грун-то-вує мож-ли-вість і не-об-хід-ність з бо-ку дер-жа-ви зас-то-су-ва-ти до неї мі-ри кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті, що ма-ють за ме-ту ка-ру, а та-кож по-пе-ред-жен-ня вчи-нен-ня зло-чи-нів з бо-ку як да-ної осо-би, так і ін-ших осіб [9, 126].
Згід-но з ч. 1 ст. 3 КК “кри-мі-наль-ній від-по-ві-даль-нос-ті і по-ка-ран-ні під-ля-гає ли-ше осо-ба, вин-на у вчи-нен-ні зло-чи-ну, тоб-то та-ка, що умис-но або з не-о-бе-реж-нос-ті вчи-ни-ла пе-ред-ба-че-не кри-мі-наль-ним за-ко-ном сус-піль-но не-без-печ-не ді-ян-ня”. У цьо-му по-ло-жен-ні за-ко-ну міс-тить-ся від-по-відь на пи-тан-ня, за що і з яких під-став осо-ба під-ля-гає кри-мі-наль-ній від-по-ві-даль-нос-ті. Оче-вид-но, що во-на під-ля-гає кри-мі-наль-ній від-по-ві-даль-нос-ті за та-ке ді-ян-ня, яке має оз-на-ки зло-чи-ну, пе-ред-ба-че-но-го кри-мі-наль-ним за-ко-ном. То-му і го-во-рять, що під-ста-вою кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті є вста-нов-лен-ня в ді-ях осо-би скла-ду зло-чи-ну. Або, інак-ше ка-жу-чи, склад зло-чи-ну -- це єди-на під-ста-ва кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті.
Кри-мі-наль-на від-по-ві-даль-ність, як вже заз-на-ча-ло-ся, є ре-ак-ці-єю дер-жа-ви на зло-чин, що вчи-ни-ла осо-ба. Та-ка ре-ак-ція зна-хо-дить своє від-бит-тя у пев-но-му пра-во-зас-то-су-валь-но-му ак-ті ор-га-ну дер-жа-ви, а са-ме -- в об-ви-ну-валь-но-му ви-ро-ку су-ду. У зв'яз-ку з цим роз-різ-ня-ють ма-те-рі-аль-ну і про-це-су-аль-ну під-ста-ву кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті. Ма-те-рі-аль-ною під-ста-вою є склад зло-чи-ну, а про-це-су-аль-ною -- об-ви-ну-валь-ний ви-рок су-ду.
Відповідно до Конституції України кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі і на умовах, які визначаються законодавством. Умисна несплата податків становить підвищену суспільну небезпечність, оскільки державі, а відповідно й громадським інтересам завдається значна шкода. Проте в кримінальному законодавстві відсутня окрема норма, якою передбачалась би кримінальна відповідальність за вчинення зазначених діянь.
В чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування передбачена ст. 1482 КК. Відповідно до неї кримінально карним визнається умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що не повною мірою співвідноситься з чинним податковим законодавством і не охоплює усіх випадків умисної несплати податків. У той же час як цими діяннями завдається значна шкода суспільним відносинам виходячи з роз'яснень Пленуму Верховного Суду, що містяться у його постанові № 5 від 26 березня 1999 року “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів”, можна зробити висновок, що за певних умов може наставати відповідальність і за умисну несвоєчасну сплату податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Зокрема, в п. 4 постанови роз'яснюється, що умисна несвоєчасна сплата коштів, що мали бути перераховані до бюджетів чи державних цільових фондів, має кваліфікуватися, за наявності передбачених законом підстав, як зловживання посадовим становищем за відповідною частиною ст. 165 КК. Зрозуміло, що в даному випадку йдеться про протиправні дії посадових осіб підприємств, установ, організацій [24, 86].
Страницы: 1, 2, 3, 4
