Як правильно зазначає І.Я.Фойницький, мета попереднього слідства полягає у підготовці справи до судового розгляду, а не у збиранні всіх наявних у справі доказів Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2 т. - СПб.: Альфа 1996. - Т.1. - С.88..
Такого ж висновку дійшов і Конституційний Суд України, який зазначив, що: „притягнення обвинуваченого не є остаточним висновком слідчого про винуватість обвинуваченого - остаточний обвинувальний висновок він робить після закінчення досудового слідства (стаття 223 КПК України), переконання слідчого і прокурора у вчиненні особою злочину не означає доведення її винуватості, яка відповідно до конституційно закріпленого принципу презумпції невинуватості особи може бути встановлена лише обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України)” Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). //Урядовий кур'єр (Орієнтир №6). - 2003. - №32. - С.11..
Правильно зазначає відомий український правник дореволюційної доби В.П.Данєвський, що „задача предварительного следствия, поставленного в точные границы, заключается в том, чтоб оценить доказательный материал, собранный и представленный сторонами судье-следователю, и дать судебное определение, разрешающее, на основании добытых вероятностей, вопрос о дальнейшем движении уголовного обвинения” Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа.- К.: Семенко Сергей, 2003. - С. 28..
Також, є спірною позиція ст. 22 Кримінально-процесуального кодексу України, яка вимагає від прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. З цього приводу В.П.Данєвський правильно зазначав, що „едва ли мыслимо для одного лица быть в деле и обвинителем, и защитником. Эти функции принципиально противоположны и не согласуемы, особенно в том случае, когда они сосредоточены в лице, принимавшем активное участие в собирании доказательств, обличающих и оправдывающих. Созданное законом положение следователя - психологически фальшиво: очень трудно в деле, исследуемом по отношению к определённому лицу одновременно сосредоточить внимание, равномерно напряженное, на двух различных сторонах дела; не легко составить себе две противоположных точки зрения, которые находились бы в состоянии равновесия и проверялись бы следователем с одинаковою ревностью, убеждённостью и силой логического мышления. Равновесие неизбежно должно нарушится, преимущественное внимание и энергия исследователя должны постепенно обратится в ту или другую сторону...” Там само. - С.29-31..
З метою усунення діалектичного протиріччя, що ставиться ст. 22 КПК України перед органами досудового слідства виявити обставини, що викривають, і виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність, Прилуцьким П.В. запропоновано змінити категоричність цієї вимоги. На його думку органи досудового слідства зобов'язані сприяти стороні захисту виявленню обставин, що виправдовують обвинуваченого та пом'якшують його вину. А для реального забезпечення цієї вимоги необхідно посилити змагальні начала досудового слідства Прилуцький П.В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України: Монографія.- Сміла, КПП «Тясмин», 2006. - С. 93..
На думку Прилуцького П.В., статтю 22 КПК України необхідно викласти у наступній редакції:
„Стаття 22 Встановлення істини
1. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.
Під час розслідування кримінальної справи прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання зобов'язані виявляти обставини, що викривають обвинуваченого, а також сприяти стороні захисту у встановленні обставин, що пом'якшують або звільняють обвинуваченого від відповідальності.
2. При провадженні справи суд зобов'язаний зберігати об'єктивність та неупередженість.
3. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів” Там само. - С. 94.
.
З іншого боку, не потрібно змішувати вирішення справи за вільною оцінкою доказів з її вирішенням за свавільним поглядом. Здійснення логічних процесів при доказуванні визнано необхідною умовою правильної оцінки доказів. Для того, щоб внутрішнє переконання не переходило в особисте свавілля, закон не повинен зв'язувати суддю легальними правилами, однак повинен турбуватися про напрацювання його переконання при умовах і в порядку, коли кожна розсудлива і поміркована людина при тих же обставинах прийшла б до такого ж висновку. Правила про такий порядок і умови мають важливе значення; ними встановлюється межа між свободою судді й індивідуальним свавіллям”
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10