Порядок проведення конкурсу визначається Постановою Кабінету Міністрів від 15 лютого 2002р. “Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців”.

Рішення про проведення конкурсу та його умови приймається керівником органу, в якому оголошено конкурс. Рішення керівника має разовий характер, а утворена його наказом конкурсна комісія, яку очолює заступник керівника, діє на постійній основі.

У конкурсі може брати участь кожна людина при дотриманні умов, установлених чинним законодавством, у тому числі: бути громадянином тільки України; мати вік не менше 18 років; мати професійну підготовку; володіти державною мовою.

Конкурс проводиться поетапно і складається з таких стадій:

1) публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу у пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

2) прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі та їх попередній розгляд на відповідність встановленим вимогам;

3) проведення іспиту та відбір кандидатів.

Дані про вакансії посад державних службовців та умови конкурсу підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації. Особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають на ім'я керівника органу разом з особовим листком необхідні документи.

Керівникові, який проводить добір кадрів, необхідно попередньо проаналізувати документи претендентів на посаду державного службовця, запланувати і провести індивідуальні співбесіди. У даному випадку ознайомча співбесіда виступає як центральне джерело інформації.

Метою співбесіди з боку керівництва є:

* виявлення особистого враження про кандидата;

* доповнення даних про особистість;

* порівняння письмових даних з висловлюваними усно;

* визначення здібностей до співпраці, інтеграції;

* з'ясування планів, уявлень кандидата про цілі його приходу на роботу, дану посаду.

Метою співбесіди з боку кандидата може бути отримання інформації про: установу, профіль, характер майбутньої роботи на посаді, вимоги до працівника, можливості просування по службі [35,с.120].

При проведенні іспиту здібність діяльності на посадах державних службовців визначається передусім базовим гуманітарним потенціалом і тільки вже потім - певними фаховими знаннями. Це є необхідним для того, щоб орієнтуватись у соціально-політичному житті країни, визначити своє місце у суспільстві, основні цілі та методи діяльності на державній службі.

Враховуючи вимоги до аналітично-управлінських функцій державних службовців, можна виділити певний мінімум наукових знань, які повинні входити до складу такого базового інтелектуального комплексу. Їх примірно можна поділити на шість блоків:

1. Політична компетентність.

Розуміння природи основних суспільних функцій та організаційної структури сучасної держави, принципів та форм демократії, характеру взаємодії між різними гілками влади, ролі державного апарату, принципів його взаємодії з державними центрами політичної влади, ролі політичних партій у житті суспільства.

2. Правова компетентність та моральна легітимність: розуміння природи права та його ролі у сучасному демократичному суспільстві, основних галузей права, взаємозв'язків між правовими та моральними соціальними регуляторами, механізм законотворчості, основних чинників, які впливають на ефективність законів, основних причин нелегітимної поведінки.

3. Економічна компетентність: розуміння структури та механізмів функціонування сучасних економічних систем, основних принципів та методів регулювання макро- та мікроекономіки, взаємозв'язків між цілеспрямованим регулюванням та ринковим саморегулюванням, взаємодія економіки з іншими сферами суспільного життя.

4. Соціальна компетентність: розуміння соціальної структури суспільства та її динаміки, основних соціальних процесів у суспільстві та методів їх діагностики, попередження та вирішення, методології та методів соціологічного аналізу.

5. Психолого-педагогічна компетентність: знання основних психологічних характеристик особи; психологічний механізм регулювання поведінки людей: потреб, інтересів, мотивів, стимулів, ціннісних орієнтацій, психології груп та натовпу, феномену лідерства.

6. Управлінська компетентність: розуміння організації, структури та методів керування, технології управлінської діяльності, ситуативного підходу до вибору оптимальних методів управлінської діяльності, стилю управлінської взаємодії, сучасних методів підбору керівників, оцінки їх ділових якостей, формування управлінських команд.

При доборі кадрів на державну службу слід звернути увагу на їх володіння раціональними методами статистичної обробки інформації. Особливу роль сьогодні тут відіграють комп'ютерні технології. Вміння працювати з комп'ютером і максимально використовувати його для збору, накопичення, класифікації та обробки інформації - це важливий елемент професійної компетентності сучасного державного службовця. Важливим інструментальним засобом ефективної аналітичної діяльності державних службовців є висока культура діловодства: вміння правильно оформляти, класифікувати та зберігати різні види та типи інформаційних і аналітичних документів, вміння користуватися літературою, документальними архівами, аудіовізуальними документами[54, с.81].

Державні службовці будуть у змозі виконувати завдання й функції держави за умови знання ними і чіткого виконання своїх обов'язків. Основними з них є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України, забезпечення ефективної роботи з виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції, недопущення порушень прав і свобод людини чи громадянина: безпосереднє сумлінне виконання покладених службових обов'язків; збереження державної таємниці; постійне вдосконалення організації своєї роботи та підвищення професійної кваліфікації: ініціатива та творчість у роботі.

Процес відбору завершується ухваленням рішення конкурсної комісії. Комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит здійснює відбір осіб для зайняття вакантних посад державних службовців. Інші кандидати, які успішно склали іспит, але не були відібрані для призначення на посади, у разі їх згоди, за рішенням конкурсної комісії можуть бути рекомендовані для зарахування до кадрового резерву у цьому державному органі і протягом року прийняті на вакантну рівнозначну або нижчу посаду без повторного конкурсу.

Отже, конкурс є соціально-правовим методом оцінювання ділових якостей претендентів, у основі якого лежать демократичні принципи об'єктивності, гласності, порівняльності та змагальності.

Стажування

Одним із механізмів добору до кадрового резерву є стажування.

Згідно зі статтею 19 Закону України “Про державну службу” з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитись стажування у відповідному державному органі. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.12.94р. № 804 затверджено Положення про порядок стажування у державних органах. Воно проводиться у відповідному державному органі терміном до двох місяців і запроваджується як до осіб, що вперше претендують на посаду державного службовця, так і до тих державних службовців, які бажають зайняти більш високі посади.

Стажування у системі державної служби - це:

- навчання в органі державної влади на конкретній посаді державного службовця ( у цьому випадку громадянин призначається на відповідну посаду стажистом на термін до шести місяців без присвоєння йому рангу);

- навчання державного службовця у навчальному закладі у формі самостійного виду додаткового професійного навчання чи навчання з відповідних модулів освітньо-професійних програм підготовки чи професійних програм підвищення кваліфікації.

Порядок та умови стажування, передбаченого як складова освітньо-професійної програми підготовки чи професійної програми підвищення кваліфікації, мають визначатися навчальним закладом самостійно.

Метою стажування будь-якого виду є формування і закріплення на практиці знань, умінь і навичок, отриманих державними службовцями у результаті теоретичної підготовки.

Основними завданнями стажування будь-якого виду є:

- підготовка державного службовця до заміщення конкретної посади державного службовця;

- здобуття та накопичення передового досвіду управлінської діяльності;

- вироблення стратегічної програми майбутньої службової діяльності та конкретних планів найближчих дій;

- випробування державного службовця з погляду доцільності та можливості його просування по службі.

Усі види стажування мають обов'язково включати:

- теоретичну підготовку;

- роботу з нормативно-правовою та іншою документацією, підготовку аналітичних матеріалів і проектів нормативних актів з відповідним обґрунтуванням ;

- набуття професійних і ділових навичок;

- безпосереднє виконання службових обов'язків на конкретній посаді державного службовця;

- вивчення досвіду роботи органу державної влади, в якому проходить стажування;

- участь у нарадах, семінарах, ділових зустрічах тощо.

Усі види стажування мають індивідуальний характер і передбачають самостійне виконання посадових службових обов'язків.

Форми практичного оволодіння методами і прийомами запропонованої службової діяльності різноманітні. Основні з них:

- виконання посадових обов'язків на посадах органів державної влади, функціональні повноваження яких відповідні потребам особи, яка проходить стажування;

- набуття спеціальних теоретичних і практичних навичок, умінь і знань в наукових установах, на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності, у тому числі й закордонних;

- формування та розвиток професійних умінь і ділових якостей при виконанні посадових обов'язків у структурних підрозділах Адміністрації Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, вищих за організаційно-правовим статусом органах державної влади;

- участь у заходах моніторингового чи експертного характеру (оперативне вивчення обстановки і вживання заходів на місцях, інспекції, перевірки, контроль тощо);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15