У процесі впровадження інновацій, тобто перетворення ідей у новий або удосконалений продукт, який запроваджено на ринку, домінуючу роль посідають питання набуття і захисту виключних прав на результати інтелектуальної діяльності та їх комерціалізація. Більше того, правові й економічні відносини, форми та методи у сфері інтелектуальної власності одна без іншої не існує.
Сьогодні Україна перебуває на завершальній стадії переговорів щодо вступу до Світової організації торгівлі і візьме на себе ряд зобов'язань у всіх сферах народного господарства.
З точки зору національних інтересів Україна має шанс приєднатися до вимог ГАТТ/СОТ і в такий спосіб сприяти розвитку експорту й імпорту товарів, але при цьому необхідно враховувати, що в реальних міжнародних стосунках часто виникають різного роду парадокси й ускладнення. Стосовно цього можна виділити кілька важливих аспектів.
Перший аспект. В основних положеннях ГАТТ/ СОТ для країн, що вступають до цієї організації, передбачено вирішення на методичному рівні та практичне дотримання низки вимог, до яких належить і вимога стосовно переведення нетарифних бар'єрів у тарифні еквіваленти. В теоретичному і практичному плані ця проблема залишається малодослідженою як в Україні, так і в інших країнах. Тут необхідне теоретичне обґрунтування такого процесу і розробки й використання спеціального механізму їх забезпечення як необхідної умови здійснення перетворень і захисту інтересів України.
Суть поняття "нетарифні бар'єри" трактується як специфічна дискримінація іноземних товарів на користь вітчизняних. Найважливіші складові їх: антиреклама, застосування стандартів, система оподаткування, санітарні обмеження, ліцензування та квотування, регулювання валютного курсу національної грошової одиниці, податок на прибуток, акцизний податок, податок на додану вартість. Вважається, що до найпоширеніших інструментів нетарифного регулювання або бар'єрів належать ліцензії і квоти у відповідь на дискримінаційні дії інших держав.
У методичному плані принциповим має бути положення про те, що на першому етапі потрібно розв'язувати проблему не в напрямі від нетарифних бар'єрів до тарифних еквівалентів, а навпаки, від тарифних еквівалентів або еквівалентної митної ставки до нетарифних бар'єрів у формі квоти. При трансформаційних процесах у напрямі від тарифних еквівалентів до нетарифних бар'єрів і від нетарифних бар'єрів до тарифних еквівалентів формується різниця в імпортних цінах на товари, що має сталий характер. Виклад методичних підходів стосовно переведення нетарифних бар'єрів у "тарифні коефіцієнти", що належить до вимоги ГАТТ/СОТ, є актуальним з теоретичної і практичної точок зору. Усунення нетарифних бар'єрів має відбуватися на тлі змін у рівнях імпортних цін, які є підґрунтям для тарифних еквівалентів.
Розрахунок тарифних еквівалентів повинен здійснюватися на основі фактичної різниці між внутрішніми й зовнішніми цінами і у транспарентній формі. Для цього використовують дані за базовий період. Зовнішні ціни повинні являти собою середні фактичні ціни СІФ одиниці товару для країни-імпортера. У випадках, коли середні ціни СІФ одиниці товару неможливо визначити або якщо вони непридатні, зовнішні ціни повинні: а) являти собою придатні середні ціни СІФ одиниці товару в сусідній країні; або б) розраховуватися із середніх цін ФОБ одиниці товару одного або кількох з найбільших експортерів з поправкою на орієнтовну вартість страхування, фрахту та інших відповідних видатків з боку країни-імпортера.
При розрахунку початкових тарифних еквівалентів, у разі необхідності, можна робити поправку, яка враховує різницю в якості або сорті товару, для чого використовують відповідний коефіцієнт. У тих випадках, коли тариф, розрахований за цими інструкціями, є від'ємним або меншим за його поточний зв'язаний рівень, початковий тарифний еквівалент може бути встановлений на рівні поточної зв'язаної ставки або на основі пропозицій країни щодо тарифу на даний товар. Поява в Україні методики переведення нетарифних бар'єрів у тарифні еквіваленти на взаємопов'язаних засадах протистоятиме недосконалим лібералізації і протекціонізму. В даному випадку з'ясована справді унікальна ситуація щодо зміни ринків імпортних цін, і це питання є пріоритетним для зовнішньоекономічної діяльності.
Існує загальна думка, що процес тарифікації, який використовувався на Уругвайському раунді, не привів до значної лібералізації торгівлі шляхом зв'язування тарифів у графіках країн. У деяких випадках розрахований еквівалентний тариф був занадто високим і не давав реальної можливості для імпорту. Більше того, розмитість тарифних ставок (тобто різниця між зв'язаними ставками і тими, що застосовуються) дала змогу країнам використовувати цю різницю як свого роду перемінний збір. Загальний консенсус з приводу необхідності продовження реформи, однак, не привів до згоди про те, як краще досягти цієї мети.
Щодо країн з так званою перехідною економікою, до яких належить і Україна, при формуванні своєї зовнішньоекономічної політики необхідно насамперед враховувати досвід розвинутих країн. Із досвіду виходу із кризи США, Німеччини, Японії та їх прогресу можна зробити висновок: виважена політика трансформованої системи протекціонізму свого виробника та захисту свого ринку має ґрунтуватися на дотриманні стратегічного курсу на поетапну лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків саме в тих сферах, де з'являються конкурентні переваги.
З огляду на це через механізм лібералізації та протекціонізму важливо забезпечити належний рівень захисту зовнішньоекономічних інтересів АПК на світовому ринку.
Перелічені вимоги ГАТТ/СОТ щодо лібералізації та протекціонізму зовнішньоекономічної діяльності й методологічні аспекти їх реалізації слід розглядати в сукупності як державну зовнішньоекономічну політику стосовно розвитку експортно-імпортного потенціалу інтелектуальної власності на засадах, які б виправдали себе.
Стабільний розвиток національної економіки держави, як свідчить зарубіжний досвід, великою мірою залежить від динаміки розвитку зовнішньої торгівлі, яка виступає важливою складовою частиною, а у деяких випадках і рушійною силою економічного розвитку країни на міжнародній арені. Використовуючи зовнішню торгівлю сільськогосподарською продукцією як засіб стимулювання розвитку національного сільського господарства в інтересах добробуту народу, держава визначає основні засади та напрями своєї зовнішньоторговельної політики, які можуть коливатися у межах від жорсткого протекціонізму до цілковитої лібералізації. Але загалом це повинна бути системно обґрунтована та послідовна політика держави.
5. Перспективи розбудови системи інтелектуальної власності в Україні
Установчими документами на Державний департамент інтелектуальної власності покладена реалізація у межах своїх повноважень єдиної економічної, фінансової, науково-технічної, соціальної політики у сері інтелектуальної власності та розробка на основі результатів аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності пропозицій щодо її вдосконалення. Такий стан речей спричинили об'єктивні та суб'єктивні причини.
Для розбудови інтелектуальної власності необхідні такі ресурси: час, кадри, довіра або навіть і прихильність з боку значної кількості міжнародних організацій і потенційних інвесторів. Матеріальні ресурси, у тому числі бюджетні кошти та гроші у вигляді різного виду мита, зборів, допомоги потребують окремого розряду і окремих оцінок.
Необхідно, щоб діяльність Департаменту та Укрпарламенту була спрямована з огляду на різні причини, переважно на видачу охоронних документів, розробку інструкцій та правил, підготовку звітів.
Отже, становлення системи інтелектуальної власності в Україні розглядалося переважно з огляду на доцільність приєднання до Світової організації торгівлі і виконання угоди УПС та ТРІПС.
Висновок
Отже, незважаючи на труднощі та протиріччя, в Україні буде досягнуто певних конкретних результатів щодо оновлення та захисту прав інтелектуальної власності. Разом з тим буде досягнуто високих результатів на шляху набуття Україною членства у світовій організації торгівлі. При цьому, на мою думку, розбудова системи інтелектуальної власності, забезпечення її відповідним нормам і стандартам стає важливим напрямом налагодження ринкових відносин як всередині країни, так і поза її межами.
За швидкоплинних та жорстоких умов суперництва здобути власну нішу на світовому ринку можна тільки завдяки продукції, яка спроможна забезпечити найкращі технічні та споживчі характеристики, захищена патентом або вироблена за ліцензією.
Ліцензійна продукція в Україні відносно всієї промислової продукції має неприпустимо низький рівень - 0,8% від загального обсягу відвантаженої продукції.
Я вважаю, щоб отримати суттєву підтримку фінансової, наукової, освітньої та іншої сфери досліджень та розробок з боку національних підприємств з приватною та колективною власністю, необхідно у підприємців створити зацікавленість у вагомих інноваційних проектах. У найкращому випадку такі підприємства будуть орієнтовані на придбання закордонних ліцензій, у інших випадках вони вимушені займатися виробництвом застарілої продукції.
Занепад патентної активності неодмінно призводить до небажаних структурних зрушень: зростає та стає переважною питома вага незначущих винаходів, які за технічним рівнем наближаються до корисних моделей, впровадження яких дозволяє покращити лише технології незначного рівня науко ємності.
Певної позитивної перспективи щодо приєднання до Світової Організації Торгівлі можна очікувати з боку окремих сільськогосподарських підприємств, особливо тих, які орієнтовані на виробництво традиційних для України або екологічно чистих продуктів.
З огляду на досвід вступу в СОТ країн з перехідною економікою наріжним каменем у переговорному процесі щодо вступу України до СОТ є те, що в країні практикуються такі протекціоністські заходи як надання податкових пільг і адресних дотацій підприємствам, що беруть участь у міжнародній конкуренції, а в країнах СОТ -- субсидування загальногалузевих програм. Оскільки Україна ще не є членом СОТ, у неї є запас часу, щоб плавно трансформувати допомогу в сучасну й ефективну систему субсидій, гармонізовану з міжнародними та європейськими вимогами.
Підсумовуючи, слід відзначити, що Уругвайський раунд відкрив новий етап розвитку багатосторонньої системи світової торгівлі, а підписана 15 квітня 1994 року під час світової конференції в Марракеші (Марокко), в якій брали участь делегації 147 держав і понад ЗО міжнародних організацій (у тому числі ООН, МВФ тощо). Марракеська угода про заснування СОТ заклала правову основу нової міжнародної організації.
Щодо просування процесу вступу України до СОТ, то Україна вже погодила умови вступу та підписала двосторонні протоколи з доступу до ринків товарів і послуг з 30-ма країнами. Нині тривають переговори стосовно узгодження свого вступу до СОТ зі Сполученими Штатами Америки, Австралією, Китаєм, Японією й іншими країнами. "Точкою прориву" в процесі приєднання України до СОТ має стати підписання Протоколу з доступу до ринків товарів і послуг із Сполученими Штатами Америки. З цією країною мають бути узгоджені п'ять проблемних позицій, які стосуються оподаткування, діяльності спеціальних економічних зон, прав інтелектуальної власності, санітарних і фітосанітарних норм, а також технічних бар'єрів у торгівлі.
На сьогодні законодавство України у сфері інтелектуальної власності охоплює всі загальновідомі об'єкти права інтелектуальної власності і в цілому відповідає міжнародним нормам.
Разом з тим реальні функціонування системи інтелектуальної власності Україні викликають багато нарікань. Спираючись на неї, майже неможливо забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної економіки, залучити інвестиції до інноваційних проектів, захистити національного виробника на зовнішньому, полегшити тиск іноземних товарів на внутрішньому ринку, покласти край торгівлі контрафактною продукцією.
Список використаної літератури
Видання нормативного характеру (Україна)
1. Україна. Закони. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до СОТ: Слухання у ком. з питань науки і освіти: Верхов. Рада України третього скликання: Восьма сесія, 19 груд. 2001 р. / Ком. з питань науки і освіти Верхов. Ради України; [Упоряд. Г.О.Андрощук]. - К.: Парлам. вид-во, 2002. - 359 с.: іл., табл.
Книги, статті
2. Антонюк Н. Аспекти інформаційно-аналітичного забезпечення в системі інтелектуальної власності: [Значення патентно-інформаційної діяльності в сучасних умовах] // Інтелект. власність. - 2005. - № 3. - С.28 - 29.
3. Березанська В. Розробка проекту спеціального закону щодо охорони прав на комп'ютерні програми: [Щодо необхідності введення кумулятивної охорони комп'ютерних програм] // Інтелект. власність. - 2004. - № 6. - С.6 - 9.
4. Германова О. Охорона авторських прав у контексті міжнародних договорів: [Сучасна система захисту інтелектуальної власності й авторського права і нагляд з боку відповідних міжнародних організацій] // Інтелект. власність. - 2005. - № 6. - С.17-19.
5. Дмитришин В. Реалізація державної політики у сфері легалізації комп'ютерних програм: [Щодо розвитку ринку програмного забезпечення в Україні] // Інтелект. власність. - 2004. - № 6. - С.3 - 5.
6. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: Правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав / [Відп. ред. О.Д.Святоцький]. - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2000. - 187 с.
7. Миненко О.: [Щодо досконалості законодавчої бази стосовно майнових прав інтелектуальної власності] // Інтелект. власність. - 2005. - № 1. - С.9 - 14.
8. Захист прав інтелектуальної власності: Верховна Рада прийняла в першому читанні проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законів України у сфері захисту прав інтелектуальної власності" // Посредник. - 2003. - № 18-19 (26 мая). - С.6.
9. Захист прав інтелектуальної власності: Досвід Сполучених Штатів Америки: Зб. док., матеріалів, ст. / [Упоряд.: В.С.Дроб'язко, Р.В.Дроб'язко]; За ред. О.Д.Святоцького. - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2003. - 366 с.: табл.
10. Меняйло Л. Сприяння формуванню ринку інтелектуальної власності в Україні // Інтелект. власність. - 2002. - № 2 - 3. - С.30 - 41.
11. Онопенко В. Інтелект коштує дорого: [Розмова з головою Комітету Верховної Ради з питань правової політики В.Онопенком щодо правової охорони інтелектуальної власності /Розмову вела К.Буглак] // Закон і бізнес. - 2003. - 6 верес. - С.4.
11. Охорона інтелектуальної власності в Україні / [Довгий С.О., Жаров В.О., Зайчук В.О. та ін.]. - К.: Форум, 2002. - 318, [1] c.
12. Охорона інтелектуальної власності: нормативно-правові акти / НДІ інтелектуал. власності Акад. правових наук України; За заг. ред. О.Д.Святоцького. - К.: Вид. дім "Ін Юе", 2004. - 1175 с.: табл.
13. Паладій М. Удосконалення національного законодавства у сфері інтелектуальної власності: [Механізми вирішення проблем, що стосуються набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності] // Інтелект. власність. - 2005. - №1. - С.3 - 8.
14. Пахаренко-Андерсон А. Деякі аспекти права інтелектуальної власності на торговельну марку: [Торговельна марка (знак для товарів і послуг) як елемент ринкових відносин] // Інтелект. власність. - 2004. - № 12. - С.7 - 12.
15. Потєхіна В. Правова охорона винаходів у законодавстві України і США: [Щодо законодавства України про правову охорону патентів на винаходи] // Інтелект. власність. - 2005. - № 1. - С.38 - 45.
16. Романчук Я. Якою має бути держава: Інтелектуальна підтримка Нової України: концепція адміністративної реформи // Укр. газета. - 2005. - 14-20 верес. - С.13.
Страницы: 1, 2, 3, 4
