Рефераты. Інститут співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві України, Франції та англо-американському праві

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також та особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути Такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Відповідно до ч. 5 ст. 27 пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину; 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод, - а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину. Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів. Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи, навпаки, її невключенні, виведенні із ладу засобів зв'язку тощо. Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчинення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні злочинцю помешкання, підроблених документів; б) знищенні засобів вчинення злочину; в) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; г) зберігання грошей чи майна, які були предметом злочину; д) придбанні чи продажу майна, здобутого злочинним шляхом, тощо.

Кримінальне право України також визначає, що не е співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 KK [1]. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину [3].

Французьке кримінальне право має свої особливості щодо визначення співучасників. Так, співучасником, що згідно ст. 121-6 КК Франції, карається як виконавець, визнається особа, що умисно, своєю безпосередньою допомогою полегшила підготовку або завершення злочину або проступку [7]. Співучасником є також особа, що за допомогою подарунків, обіцянок, погроз, вимог, зловживання владою або повноваженнями вчинила підбурювання до злочинного діяння або дала вказівки для його вчинення (ст. 121-7). Французькі дослідники дають більш докладний розподіл. Вони ділять співучасть на 2 основних види залежно від часу здійснення відповідних дій: а) до виконання злочину (проступку) і б) під час виконання злочину (проступку). Співучасть після здійснення злочину за французьким карному праву неможлива в принципі. Потім співучасть залежно від характеру дій розподіляється на 5 форм: 4 форми відносяться до співучасті до вчинення злочину (проступку), і 1 форма відноситься до співучасті під час вчинення злочину (проступку): 1) підбурювання до вчинення злочину у вигляді подарунків, обіцянок, погроз і т.п.; 2) керівництво злочином шляхом дачі вказівок; 3) співучасть у вигляді надання засобів для здійснення злочину; 4) надання допомоги при підготовці злочину й створення умов, що полегшують його виконання (співучасть у формі допомоги) і 5) надання сприяння при здійсненні злочину (співучасть у формі сприяння). Особи, причетні до злочину в будь-яких інших формах, співучасниками не розглядаються й відповідальності не підлягають [8].

1. Співучасть у формі підбурювання має місце лише за умови, що підбурювання супроводжувалося обставинами, описаними в КК (подарунки, погрози, зловживання та ін.). У всіх інших випадках підбурювання ставиться до некараної причетності й за законом переслідуватися не повинне. Наявність у КК матеріальних ознак підбурювання обмежує можливості його застосування і є позитивною рисою французького карного права в порівнянні з карним правом багатьох інших закордонних країн, де підбурювання, незалежно від того, у чому воно виразилося, визнається злочинним у всіх випадках. Правда, і у французькому кримінальному праві існує велика кількість спеціальних складів, що ставлять підбурювання поряд з виконавством у самостійну відповідальність. Це дозволяє досить широко застосовувати проти підбурювачів репресію навіть тоді, коли підбурювання було виражено в кожній, у тому числі простій словесній формі, і незалежно від виконання злочину, до здійснення якого підбурюють. Це стосується переважно політичних злочинів, у яких підбурювання (у тому числі невдале) прирівнюється до виконавства, незалежно від того, у чому підбурювання було виражено. Так, згідно ст. 411-11 КК, карається пряме підбурювання до здійснення якого-небудь зі злочинів проти основних інтересів нації, що не привело до свого результату тільки через обставини, що не залежали від волі виконавця (невдале підбурювання). Інший приклад. До зазіхань на безпеку Збройних Сил Франції КК відніс підбурювання французьких військовослужбовців до переходу на службу до іноземної держави або до непокори з метою заподіяння шкоди національній безпеці [8].

2. Співучасть у формі керівництва у французькому праві трактується досить широко. До неї віднесена й проста дача настановок і вказівок для здійснення відповідних злочинів. На практиці під наставляннями розуміється навіть звичайне надання яких-небудь відомостей, хоча формально просте надання відомостей некаране й відноситься до причетності. Співучастю у формі керівництва суди визнають, наприклад, надання адреси особи, що нелегально робить аборти; повідомлення відомостей про звички й спосіб життя майбутньої жертви й т.п. Проста вказівка судового чиновника силою зайняти приміщення, з якого особи, що звернулися до нього, були законно виселені, була визнана Касаційним Судом Франції співучастю цього чиновника у формі керівництва в зломі замка (рішення Палати кримінальних справ від 25.02.1959 р.). Мова тут іде не про просте надання відомостей, що вважається некараною причетністю, а про «дачу наставлянь або провідних вказівок». Взагалі, випадки визнання судами тих або інших повідомлень «простим наданням відомостей» досить рідкі. У літературі як приклад приводиться всього лише один: обвинувачуваний на поставлене йому питання відпов своїй коханці, що вона може викликати викидень ін'єкцією. Суд визнав, що в цьому випадку «наставляння» носили настільки загальний і невизначений характер, що їх варто вважати «простим наданням відомостей»[7].

3. До співучасті у формі надання засобів французька судова практика відносить найрізноманітніші дії: виготовлення підроблених ключів, доставку матеріалів, призначених для фальсифікації тощо. Наданням засобів вважається й надання виконавцям приміщень і іншої нерухомості [6]. При цьому необов'язково, щоб надані засоби дійсно були використані за призначенням, тобто щоб вони реально стали знаряддями злочину. Досить, щоб виконавцем був вчинений той злочин, заради якого засоби надавалися. У рішенні Палати з кримінальних справ від 17.05.1962 р. спеціально вказувалося на це положення, що і до того застосовувалося досить послідовно [7].

4. Співучасть у формі допомоги. Співучасть у формі сприяння.

Різниця між ними полягає, головним чином, у часі здійснення відповідних дій. Існують дві основних умови відповідальності за співучасть у цих формах: а) наявність позитивних (активних) дій, що утворять надання допомоги або сприяння; б) здійснення дій до виконання злочину (допомога) або під час виконання злочину (сприяння). Дії, зроблені після виконання злочину, співучастю не вважаються, навіть якщо ними й була надана яка-небудь допомога злочинцеві.

Співучасть допомогою або сприянням у вигляді бездіяльності можлива лише тоді, коли сам злочин відбувається у формі бездіяльності; у всіх же інших випадках співучасть у вигляді допомоги або сприяння повинна бути виражена в активних діях. Рішенням Палати з кримінальних справ від 15.01.1948 р. співучасником не була визнана особа, що, застала на місці злочину злодіїв, погодилася за певну винагороду не піднімати шуму й не повідомляти правоохоронним органам про вчинений іншими особами злочин. Дана справа була припинена Касаційним Судом на тій підставі, що особа не зробила яких-небудь позитивних дій по наданню злочинцям сприяння, а посприяти бездіяльністю за законом неможливо. Але в іншому випадку суд визнав співучасником крадіжки постового поліцейського, що на довіреному його нагляду об'єкті не затримав свого колегу, що зробив у нього на очах розкрадання, тобто суд кваліфікував як карне сприяння бездіяльність. Суди роблять це навіть відносно тих злочинів, які не можуть бути вчиненими у формі бездіяльності. У цьому проявляється суперечливість позиції, що займає судова практика Франції по даному питанню [8].

Причетними до злочину особами вважаються всі ті особи, які будучи причетними до злочину, не можуть відповідно до закону бути визнані його співвиконавцями або співучасниками [7]. Французька кримінально-правова доктрина не виробила спеціального вчення про причетність, тому в ній відсутній навіть розподіл причетності на окремі форми. Однак такі дії, як приховування й недонесення, не залишаються безкарними й у Франції. Заздалегідь обіцяне приховування французьке карне право відносить до співучасті у формі допомоги або сприяння. До співучасті прирівнюється приховування деяких небезпечних злочинців. Заздалегідь не обіцяне приховування майна, що набувається від злочину або проступку, є самостійним злочинним діянням. Законодавець відніс його до інших зазіхань на власність. Таке приховування з погляду повторності тотожне тому діянню, з якого відбувається крадіжка майна (див. ст. ст. 321-1 - 321-5). Недонесення - самостійна проступок, що зазіхає на діяльність суду й полягає в тому, що особа, що знає про злочин, «який ще можна попередити або наслідку якого ще можна запобігти, або виконавці якого можуть зробити нові злочини, яким можна перешкодити», не сповіщає про це судовому або адміністративному державному органу. Кримінальної відповідальності за приховування й недонесення не підлягають родичі по прямої лінії і їхній чоловік і жінка, а також брати й сестри і їхній чоловік і жінка виконавця або співучасника злочину. Не підлягають також відповідальності дружина або співмешканець такого виконавця або співучасника.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.