Іншим джерелом правового статусу політичних партій є акти уряду, якими може врегульовуватись таке питання, як питання про надання партіям ефірного часу під час виборчої кампанії (Франція, Великобританія). У Німеччині це питання врегульовується відповідною адміністрацією радіо- і телекорпорацій (зокрема і на рівні земель).
Деякі держави погоджуються з нормами, створеними самими партіями. Це стосується партійних статутів, затверджених державою. До інших джерел права, що врегульовують діяльність політичних партій, належать судові прецеденти і правові звичаї.
Правове регулювання утворення і діяльності політичних партій у різних державах є неоднаковим. Так, наприклад, у США це питання не врегульоване ні конституцією, ні спеціальним законом. Організація і діяльність політичних партій у цій державі регулюється законодавством штатів, зокрема законами про вибори. У Великобританії теж нема спеціального закону про політичні партії, вони розглядаються у контексті інших громадських організацій. У цих та деяких інших державах (Швеція) законодавець не подає чіткого визначення самого поняття "політична партія". Проте в інших державах таке визначення є чітко сформульоване. Так, закон про політичні партії Німеччини визначає політичні партії як об'єднання громадян, які постійно або тривалий час впливають на формування політичної волі в рамках федерації або землі і хочуть брати участь у представництві народу в німецькому бундестазі чи лантазі.
Специфічним є правове регулювання організації і діяльності політичних партій у Великобританії. Законодавство цієї країни не передбачає спеціальної процедури створення і реєстрації саме дл*я партій. Останні розглядаються як звичайні асоціації за інтересами, і в цьому відношенні формально не відрізняються, наприклад, від спортивного клубу. Такий підхід спрощує зміст і обсяг правового статусу політичних партій. З іншого боку, він забезпечує відсутність спеціальних юридичних обмежень їхньої діяльності в політичній сфері. Це є характерним і для інших країн, що наслідували принципи англійського права.
Щодо цієї країни можна говорити про інституціоналізацію не партій, а партійних систем, тобто про нормативне оформлення ролі партійної системи в організації та діяльності державного механізму.
Інституціоналізація британської двопартійної системи виявляється у пристосуванні до неї парламенту, порядку формування уряду тощо. Так, саме з урахуванням двопартійності прийняті деякі важливі правила процедури британського парламенту. Регламенти його нижньої палати передбачають виділення протягом сесії певного часу для опозиції, яка таким чином дістає змогу критикувати урядові програми. За опозицією зарезервовані також посади голів окремих парламентських комітетів.
Відмінності стосуються і статусу політичних партій. У ряді федеративних держав партії можуть бути як загальнонаціональними, так і такими, що діють на рівні суб'єктів федерації (США, ФРН, Індія). Партійні організації можуть бути такими, що визнаються на місцевому рівні (Іспанія, Швеція), або такими, що не визнаються на такому рівні (Бразилія).
Правовій регламентації підлягає і можливий розпуск політичних партій - у випадку порушення законодавства, вчинення певних протиправних дій, зменшення кількості членів партії до числа, коли вона не визнається як така. За законодавством деяких держав, наприклад, Швеції, можлива втрата реєстрації. Це означає викреслення партії із спеціального реєстру і втрату статусу партії. У цій державі партії втрачають реєстрацію у випадку, коли вони на двох підряд чергових виборах не висували кандидатів. Депутати, обрані в парламент від таких партій, не втрачають при цьому своїх мандатів. Законодавством встановлено, що втрата реєстрації проводиться тими ж органами, які проводили реєстрацію.
Отже, у різних державах світу правовий статус політичних партій має певні відмінності. Правове регулювання статусу політичних партій почалося у другій половині ХХ століття із введення відповідних статей у конституції, а згодом - із прийняттям спеціальних законів про політичні партії та іншого законодавства.
Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій є важливим чинником у питанні формування зовнішньої і внутрішньої політики держави, оскільки партії відіграють у багатьох державах провідну роль у формуванні виконавчої та законодавчої гілок влади, координують діяльність важливих ланок зовнішньополітичного механізму, узгоджують їх дії у проведенні зовнішньополітичного курсу держави.
Україна:
Становлення та розвиток законодавства про політичні партії в Україні відбувалося протягом певних етапів. В основу періодизації, на нашу думку, доцільно покласти конституційно-правовий статус політичних партій, що дасть змогу повно і всебічно розкрити їх роль, місце та значення в конкретних історичних умовах. З огляду на це, на нашу думку, процес правової інституціоналізації політичних партій в Україні умовно поділяється на декілька етапів:
1) закріплення правового статусу політичних партій, які існували на території Австро-Угорської імперії наприкінці XIX -поч. XX ст.;
2) закріплення правового статусу українських політичних партій, які існували на території Російської імперії (1905-1917 рр.);
3) правове становище політичних партій у період становлення й утвердження радянської влади (1918-1990 рр.);
4) становлення сучасного правового статусу політичних партій в Україні.
Тільки в 1990 р. конституційні норми про керівну роль Компартії були скасовані та надано реальне право громадянам об'єднуватися в політичні партії. Лібералізація режиму супроводжувалася процессом становлення політичного плюралізму.
Важливим етапом правового регулювання статусу політичних партій було прийняття закону СРСР від 9 жовтня 1990 р. «Про громадські об'єднання» [7]. І хоча цей закон не виділяв політичні партії як самостійний об'єкт правового регулювання, проте за своєю суттю це був справді перший демократичний акт про політичні партії. Партії мали такий же правовий статус, що й інші громадські організації, за винятком деяких положень. Закон уперше встановив, що політичні партії є громадськими об'єднаннями, які створювалися та діяли відпо- відно до таких основних принципів як добровільність, рівноправність, самоврядування, законність і гласність. Уперше було зроблено спробу визначити нормативне поняття політичної партії, відмінне від поняття громадські об'єднання.
Згідно із законом політичними партіями визнавалися об'єднання, які, виражаючи політичну волю своїх членів, ставили основними задачами участь у формуванні органів державної влади та управління, а також здійснення влади через своїх представників, обраних у Ради народних депутатів. Наступним кроком у правовій інституціоналізації політичних партій в Україні стало прийняття Закону УРСР про внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР 1978 р., який був прийнятий 24 жовтня 1990 р. У ст. 49 Конституції визнавалося демократичнее право громадян Української РСР на об'єднання в політичні партії для задоволення їх законних інтересів.
Проголошення незалежності України та заборона компартії відкрили новий, посткомуністичний етап формування багатопартійності в Україні. Визнанням партій як правового інституту і їх легалізації в нашій країні стало прийняття 16 червня 1992 р. Закону України «Про об'єднання громадян».
Цей Закон порівняно із загальносоюзним законом від 1990 р. містив низку правових новел. Перш за все, це стосувалося визначення поняття «політична партія». Нею визнавалося «об'єднання громадян -прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво у їх складі» [8]. Позитивом цього визначення було те, що чітко формулювалась мета створення та діяльності партій у державі.
Закон запровадив явочно-реєстраційний порядок утворення політичних партій в Україні та їх місцевих організацій, вирішував досить важливі питання щодо членства в політичній партії. Закріплено право вільно утворювати політичні партії, бути їх членами й вільно виходити
з них. Закон не містить чіткої вказівки про необхідність фіксованого членства громадян у політичній партії. Інститут членства в політичній партії базується на принципах рівності всіх членів партії та колективному вирішенні всіх головних питань. Політичні партії діють тільки з всеукраїнським статусом.
Встановлювалися і обмеження на створення та діяльність політичних партій в разі, якщо їх цілі мають антидемократичний, антидержавний чи антисоціальний характер. На жаль, цей Закон не передбачав повного та чіткого регулювання фінансової, комерційної діяльності політичних партій.
Однак, незважаючи на певні позитивні новели, Закон загалом не визначав специфіки правового статусу політичних партій. Якщо ж розглядати питання про участь партій у політичній діяльності,
обмеження щодо одержання коштів і майна, то партії були поставлені законодавством у гірші умови порівняно з іншими об'єднаннями громадян. Однак, Закон відіграв позитивну роль у стабілізації суспільних відносин, спрямував у правові рамки розвиток партійного будівництва.
Визначальною рисою сучасного етапу правової інституціоналізації політичних партій в Україні було прийняття Конституції України 1996 р., а згодом і Закону України «Про політичні партії в Україні» 2001 р. Саме Основний Закон держави мав гарантувати кожному громадянину серед інших прав і свобод реалізацію права на свободу об'єднання, зокрема й у політичні партії. Віднині на конституційному рівні закріплено право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Уперше на конституційному рівні знайшли відображення основні завдання партій: сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виборах. Конституція України у загальних рисах також регламентує деякі питання членства в партіях.
Ці та інші конституційні положення стали основою для прийняття спеціального закону про політичні партії в Україні. Цей акт закріпив юридичне визначення поняття «політична партія», встановив порядок створення та припинення діяльності партій, запровадив основні принципи їх організаційної побудови, форми участі в політичному житті, джерела фінансування, Конституцією визначаються й механізми залучення та участі громадян у процесах здійснення державної влади. Зокрема, відповідно до ст. 36 громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.
Страницы: 1, 2, 3
