2) особи, які виконують службові обов'язки за дорученням міжнарод-них організацій чи держав, з якими Японія підтримує дипломатичні відносини;

3) транзитні пасажири;

4) туристи;

5) особи, які перебувають в Японії у зовнішньоторговельних справах, а також особи, діяльність яких пов'я-зана з підприємництвом та інвести-ціями;

6) особи, які навчаються у на-вчальних закладах і займаються на-уково-дослідною діяльністю в Японії;

7) викладачі й керівники науково-дослідних робіт;

8) особи, які займаються літерату-рою, мистецтвом і наукою;

9) особи, діяльність яких пов'яза-на з видовищами (гастролі артистів, різні спортивні заходи тощо);

10) особи, які відряджені до Япо-нії закордонними організаціями для здійснення релігійної діяльності;

11) кореспонденти зарубіжних за-собів масової інформації;

12) особи, яких запрошують дер-жавні, громадські й приватні органі-зації для подання технічної допомоги деяким галузям японського виробництва;

13) робітники високої кваліфі-кації, які направляються для роботи в Японію;

14) особи, які їдуть до Японії на постійне проживання;

15) чоловік або дружина та неод-ружені неповнолітні діти осіб, зазна-чених у пунктах 5-13;

16) деякі інші категорії осіб, окре-мо визначені Міністерством юстиції Японії.

Виходячи з понять, що містяться у національному законодавстві Ук-раїни, можна визначити такі групи іноземців та осіб без громадянства:

- іноземці та особи без громадян-ства, які в установленому порядку прибувають в Україну на постійне місце проживання (іммігранти);

- іноземці та особи без громадян-ства, які тимчасово перебувають на території України з метою: службо-вої діяльності; ділової діяльності; на-укової діяльності; представництва релігійних місій; навчання; представ-ництва засобів масової інформації; культурного та спортивного обміну; туризму; лікування; у приватних справах; приватного відвідання Ук-раїни особами українського похо-дження; тимчасового працевлашту-вання (трудові мігранти); обслугову-вання транспортних засобів міжна-родного сполучення; транзитного проїзду через територію України до третьої держави; транзитного здійс-нення перевезення вантажним авто-транспортом і пасажирським авто-бусним транспортом. При цьому віза типів: службова для представників промислових, торговельних, фінан-сових та політичних кіл; ділова; сту-дентська; для науковців; для праців-ників засобів масової інформації; для представників релігійних місій; для представників гуманітарних місій; для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну; для в'їзду з ме-тою туризму; приватна, а також з ме-тою лікування; імміграційна з метою працевлаштування; транзитна не да-ють іноземцеві або особі без грома-дянства права змінювати статус пе-ребування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні;

- іноземців та осіб без громадян-ства, які відповідно до законодавства України і міжнародних договорів Ук-раїни захищені дипломатичними і консульськими імунітетами і приві-леями;

- іноземці та особи без громадян-ства, яким може бути надано приту-лок у порядку, встановленому зако-ном;

- іноземці та особи без громадян-ства, яким надано статус біженця в порядку, встановленому Законом України "Про біженців";

- іноземці та особи без громадян-ства, які мають невизначений статус і не відповідають вимогам в'їзду, пе-ребування на території України (не-законні мігранти).

Правовий статус іноземця та осо-би без громадянства в будь-якій країні своєрідний. Він складається з правового статусу громадянина своєї

держави (або статусу особи без гро-мадянства в країні її постійного про-живання) і правового статусу власне іноземця в іншій державі. Щодо осіб без громадянства, то їхній правовий статус визначається державою, на те-риторії якої апатрид перебуває, а та-кож міжнародними договорами. До них належать, зокрема, Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р., Конвенція про правовий ста-тус апатридів від 28 вересня 1954 р., міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкрет-них правовідносинах. Поняття "фі-зичні особи" вважається широким за змістом і включає вужчі за значен-ням поняття, зокрема: "іноземець", "особа без громадянства" (апатрид), "особа з подвійним громадянством" (біпатрид).

Іноземець, перебуваючи за межа-ми своєї держави, зберігає з нею пра-вовий зв'язок, має правовий статус громадянина своєї держави, підко-ряється її законам, користується її захистом. Це випливає, зокрема, зі змісту ст. ст. 7,8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1946 р., де йдеться про рівність осіб перед за-коном та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, нада-них їй конституцією чи законом. По-ложення статей 3, 6-9, 11-15 Міжна-родного пакту про економічні, со-ціальні та культурні права 1966 р. детальніше визначають зміст права іноземців на захист. Водночас інозе-мець підпадає під юрисдикцію дер-жави, на території якої він перебуває,

і повинен виконувати закони та підзаконні акти країни перебування. Якщо ж іноземець не підкоряється її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави відповідним рішенням суду або адміністративним органом, винесеним згідно із зако-ном (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права від 16 грудня 1966 р.)

Норми інших міжнародних актів, зокрема, ст. 2 Конвенції про статус біженців, зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави пе-ребування. Відповідно до ст. 12 цієї Конвенції, особистий статус біженця визначається за законами країни їх доміцилію чи, за його відсутності, за законами країни їх проживання.

2. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні.

Статті “Загальної декларації прав людини” від 10 грудня 1948 р., що стосуються цієї теми.

“Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності” (ст. 6).

“Усі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої різниці на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації” (ст. 7).

“Кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримки її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” (ст. 22).

“Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені у цій Декларації, можуть бути повністю здійснені” (ст. 28).

Чинна Конституція України містить принаймні дві статті, що стосуються цієї теми, -- 21 та 26. Їх було процитовано у підрозділі “Конституційні норми” розділу “Джерела міжнародного приватного права”.

Іноземні громадяни та особи без громадянства мають в Україні цивільну правоздатність нарівні з громадянами України. Окремі винятки можуть бути встановлені законодавством України, що зафіксовано у ст. 565 і 566 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.

Цивільній дієздатності іноземців в Україні присвячено ст. 5661 зазначеного Кодексу. Вона сформульована так: “Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є.

Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання.

Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за українським законом...”

Дієздатність іноземців, рівна з дієздатністю українських громадян, фіксується майже в кожному законі України. Наведемо конкретні приклади.

“Іноземці та особи без громадянства мають такі ж прав, як і передбачені цим Законом права громадян України, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України” (ч. 1 ст. 3 “Права іноземців та осіб без громадянства” Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 р.).

“Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності” (ч. 1 ст. 4 “Права іноземних та інших осіб” Закону України “Про охорону прав на винахо-и і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р.).

“Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами)” (витяг зі ст. 1 “Право сімей з дітьми на державну допомогу” Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ).

Національний режим поширюється на іноземців і у сфері полювання, про що свідчить ст. 13 “Здійснення полювання іноземцями” Закону України “Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 р. № 1478-ІІІ. (Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 18). У статті зазначається:
“Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до цього Закону. Документи на право полювання, видані відповідними органами інших держав, чинні на території України.

Умови організації та здійснення полювання іноземцями, розмір плати за надані послуги і добуту продукцію полювання визначаються відповідними договорами, що укладаються між іноземцями або юридичними особами, які організовують для них полювання, та користувачами мисливських угідь”.

Процитуємо положення вітчизняного закону, що стосується іноземців, хворих на соціально небезпечні інфекційні хвороби:

“...Іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні і хворіють на соціально небезпечні інфекційні хвороби, медична допомога надається в порядку, встановленому цим Законом та міжнародними договорами України.

Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візи на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства за умови пред'явлення документа про відсутність у них туберкульозу в активній формі та ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України” (витяг зі ст. 24 “Надання медичної допомоги хворим на соціально небезпечні інфекційні хвороби” Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. № 1645-IІІ. Код нормативного акта 1619/2000 (Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 29).

Страницы: 1, 2, 3