Право на освіту охоплює собою право (права) практично на всі основні види освіти. “Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти; надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.” Ст. 53 Конституції України
Основою культурних (духовних) прав і свобод людини і громадянина є свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ці права і свободи гарантуються. “Свобода творчості гарантується захистом інтелектуальної власності громадян, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокрема, забороною використовувати або поширювати без згоди авторів результати їх інтелектуальної, творчої діяльності, за винятками, встановленими законом. Крім того, держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.” Ст. 54 Конституції України
Поряд з традиційним правом на свободу думки і слова, тобто на вільне вираження своїх поглядів і переконань, вперше в Конституції закріплено право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -- на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”. Ст. 34 Конституції України
Також на мій погляд можна внести до культурних (духовних) прав та свобод і передбачене Конституцією право на свободу світогляду і віросповідання. “Свобода сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути за Конституцією обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церкви і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа -- від церкви.
Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова, хоча це і не заперечення існування національної релігії. Не допускаються як обмеження прав з релігійних мотивів, так і звільнення від обов'язків за цими мотивами. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.” Ст. 35 Конституції України
Поряд з правами і свободами Конституція України визначає й основні обов'язки її громадян. “Першочерговим обов'язком громадян України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів.” Ст. 36 Конституції України Пріоритетність цього обов'язку зумовлена об'єктивною необхідністю всебічного утвердження її внутрішнього і зовнішнього суверенітету, незалежності в політичній, економічній, культурній та в інших сферах, забезпечення обороноздатності країни, а також потребою формування поваги до всіх інститутів держави, яка лише нещодавно стала дійсно суверенною державою, дійсно Вітчизною, Батьківщиною.
Виходячи з необхідності духовного відродження України, надійного збереження та розумного використання її духовних цінностей і природних ресурсів, Конституція покладає на своїх громадян обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.
“Також Конституція України, визнаючи людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, проголошуючи і гарантуючи систему її прав і свобод, покладає на неї обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.” Ст. 68 Конституції України
Держава має шанувати особу, надійно гарантувати її права і свободи, а особа мусить шанувати державу, всі її інститути.
Незнання законів не звільнює нікого від юридичної відповідальності.
Уявлення про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії пройшли довгий історичний шлях, витоками якого стали теоретичні, філософські, релігійні уявлення про людину та її відносини з оточуючим світом, походження держави і права, ідеї справедливості як критерію поведінкових норм людей.
В своєму еволюційному розвитку з плином часу дані уявлення поступово звільнялись від релігійних та ідеологічних ілюзій та набували ознак дійсних наукових знань, які поступово складали філософсько-правові теорії про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії, формували універсальні характеристики і умови забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина.
Необхідно відмітити той факт, що корені сучасних знань про гарантії прав і свобод людини містяться в ідеях стародавніх мислителів: Платона, Арістотеля, Сократа, Протагора, Ціцерона, які в подальшому розвивались у філософсько-правових роздумах Г. Гроція, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж. Руссо та ін.
Однак, суттєві питання реального гарантування прав і свобод людини та громадянина у дійсність, в той період не привертали належної уваги мислителів. Їхні погляди характеризувалися початковим баченням проблеми здійснення прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій. Проте, їх ідеї стали поштовхом для подальшого розвитку наукових досліджень проблем гарантування людині її прав і свобод.
Розвиток світової теоретико-правової думки важко уявити без врахування філософсько-правової культури України. Українські мислителі були безпосередніми учасниками її творення, вносячи в неї і свій доробок. Серед цих вчених можна виділити праці П. Русина, С. Оріховського-Роксолана, І. Гізеля, Ф. Прокоповича, І. Шада, П. Ліницького, М. Драгоманова, М. Ковалевського, Б. Кістяківського та інших. І як головне їх наукові розробки сприяли тому, що розгляд суспільних явищ, державних та правових інститутів і власне людини, все частіше здійснювався через призму прав і свобод людини та громадянина. Більше того, представники теоретико-правової думки вже тоді досить чітко зауважували, що належне функціонування держави, права, суспільства, свідома діяльність людини є важливими й необхідними умовами забезпеченості прав і свобод людини та громадянина.
Слід підкреслити, що визначивши новий підхід до усвідомлення головного сенсу держави через призму прав і свобод людини, теоретико-правова думка зосередила свій інтерес переважно на аргументації прав і свобод. В цьому контексті держава постає як головна умова та середовище існування у людини її прав і свобод. Аналіз позиції щодо визначення держави, як головної умови та сфери існування прав і свобод людини та громадянина, дають підстави розглядати державу як їх гаранта.
Висвітлення суспільства як своєрідного громадсько-політичного утворення (представниками теоретико-правової думки), дозволило нам зробити висновки щодо наявності певних ознак з його сторони стосовно гарантування прав і свобод людини та громадянина. Серед них слід відзначити: усвідомлення суспільством природності прав та свобод людини; здатність суспільства створити умови для самовизначення, самореалізації особи; забезпечення її автономії та незалежності від будь-якого неправомірного втручання; спроможність суспільства приймати участь у формуванні державних органів влади та управління. Отже можна стверджувати, що і громадянське суспільство є складовим елементом гарантування прав і свобод людини та громадянина.
Разом з тим, необхідно зауважити те, що визначаючи суспільство як середовище реального існування прав і свобод людини та громадянина, теоретико-правова спадщина не дала повної відповіді на питання щодо реального гарантування суспільством прав та свобод індивіда. А тому в цьому підрозділі також зосереджено увагу на первинності природного права. Його установчий характер і вимога правового закріплення як джерела внутрішньодержавного права є, на наш погляд, первинним елементом гарантій прав і свобод людини. Отже, закони в державі повинні відповідати природним та невідчужуваним правам і свободам людини. Таким чином, гарантованість реальності прав і свобод людини та громадянина забезпечується наявністю визначеного і спільного для всіх закону на основі природного права.
Теоретико-правові погляди мислителів, щодо гарантій прав і свобод людини та громадянина, носили дещо фрагментарний характер. Так розкриття ролі держави, права, суспільства і самої людини, як можливого гаранта прав і свобод здійснювалось шляхом дослідження лише окремих їх ознак та елементів. Уявлення про гарантії прав і свобод людини формувались за рахунок розвитку різних галузей наукового знання та розглядались з позицій філософії, історії, соціології, права, природничих наук.
Висвітлення ролі та місця держави, суспільства, права, закону і самої людини як суб'єктів гарантій прав та свобод все ж таки не утворило єдиної системи. Вони не були предметом системного дослідження.
При цьому в поглядах вчених-мислителів прослідковується ідеологічний характер. З цього приводу треба зазначити, що дослідження суб'єктів гарантій прав і свобод людини, визначення їх ролі, виявлення певних ознак та принципів дії багато в чому залежали від ідеологічних уявлень тих часів.
Основою теоретико-правової думки були саме права і свободи людини, а не їх гарантії, а лише згодом, з еволюційним розвитком суспільно-правових відносин, почалось ставитись питання і про можливість гарантій прав та свобод людини. Вони розглядались лише у зв'язку з правами і наділялись роллю додатка до прав та свобод. Не було виокремлено та не сформульовано і саме поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина.
Однак, узагальнюючи думки та ідеї представників теоретико-правової спадщини, необхідно визнати їх неперевершений вклад у процес виявлення і обґрунтування переліку природних цінностей - притаманність природних прав і свобод людини від народження, їх непорушність, пріоритет прав і свобод людини, обмеження всевладдя держави правами людини тощо, які збагатили поняття та розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина і сприяли їх реальному впровадженню у життя.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
