в) юридично-владний, розпорядчий характер;

г) організаційний зміст, за допомогою якого досягають ре-гулювання й координації спільної праці людей;

ґ) активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об'єк-тами свого впливу галузі економічного, соціального й адміні-стративно-політичного будівництва;

д) безперервне та постійне здійснення.

Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються функціями управління. Через їх реалізацію суб'єк-ти виконавчої влади здійснюють управлінські процеси, дося-гають поставленої мети. Функція управління пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність з виконан-ня намічених завдань і одержаний результат. Запланований результат може бути досягнутий лише у разі, коли правильно, з урахуванням реальних можливостей (забезпечення матері-ально-фінансовими, людськими ресурсами (фахівцями), об'єк-тивною інформацією, законодавчою основою тощо) визначе-но управлінські завдання. Функції державного управління є відносно самостійними елементами виконавчої державної діяльності, що здійснюється на основі закону чи іншого право-вого акта спеціальною системою органів виконавчої влади при-таманними їм методами. За мету функції управління мають ви-конання завдань держави та суспільства шляхом владно-орган-ізуючої діяльності в різних процесуальних формах.

Державне управління здійснюють відповідно до принципів (засад), закріплених Конституцією України. В сучасній юри-дичній літературі систему принципів державного управління, як правило, не розглядають. Проте слід зазначити, що будь-яка діяльність, а тим більш управлінська, має певну основу. Конституція України дозволяє віднести до принципів держав-ного управління такі: відповідальності органів виконавчої вла-ди (посадових осіб) за доручену справу перед людиною і дер-жавою; верховенства права; законності; участі громадян та їх об'єднань в управлінні; рівноправності громадян в управлінні; гласності.

Принцип відповідальності органів виконавчої влади (посадо-вих осіб) за доручену справу перед людиною і державою випли-ває зі змісту статей 3,17,19 Конституції України тощо. Згідно зі ст. З Конституції держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи виконавчої влади відповідальні перед Президентом України, підконтрольні й підзвітні Верховній Раді України в межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, установлених законом. Рішення ви-щих органів є обов'язковим для нижчих згідно з розподілом їх повноважень. Взаємовідносини вищих і нижчих органів вико-навчої влади здійснюються на основі субординації.

Принцип верховенства права в Україні закріплений у ст. 8 Конституції. Відповідно до нього Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. За-кони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй.

Принцип законності безпосередньо пов'язаний з принципом верховенства права і з нього випливає, а також базується на по-ложеннях Конституції України, згідно з якими Україна є суве-ренною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Органи державної влади й органи місцевого самовря-дування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законність повинна бути реальною. Закон став в Україні основним джерелом права, прийнятим відповід-но до Конституції. Реальність законності гарантовано насампе-ред обов'язком державних органів та їх посадових осіб додер-жуватися її, відповідальністю перед народом України, а також судовим контролем (у тому числі з боку Конституційного Суду України), прокурорським наглядом, контролем з боку спеціаль-но створених органів виконавчої влади (інспекцій, адміністрацій, комісій, комітетів) і правом громадян на звернення в державні та громадські органи, в тому числі суд.

Відповідно до ст. 38 Конституції України1 громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, всеук-раїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого са-моврядування. У здійсненні функцій державного управління громадяни беруть участь шляхом об'єднання в

1 Див.: Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом України  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 4

політичні партії та громадські організації. Через такі об'єднання громадяни здійснюють захист своїх прав і свобод, задовольняють по-літичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси. Громадяни користуються рівним правом доступу до держав-ної служби, а також до служби в органах місцевого самовряду-вання. Вони мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Обмеження на участь у державному управлінні встановлюються виключно законом (засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, недієздатні).

Принцип гласності в державному управлінні пов'язано на-самперед з вільним доступом громадян до інформації про діяльність органів виконавчої влади всіх рівнів, окрім відомо-стей, які є державною таємницею або іншою захищеною зако-ном таємницею. Кожному гарантовано право вільного досту-пу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Таку інфор-мацію ніким не може бути засекречено (ст. 50 Конституції).

Кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, а недоведені є нечинними.

Стаття 32 Конституції гарантує кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шко-ди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поши-ренням такої недостовірної інформації.

2. Розкрийте поняття, функції та організацію санітарно епідеміологічного нагляду.

Законом України «Про забезпечення санітарного та епіде-мічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.1 вре-гульовано суспільні відносини, що виникають у сфері забезпе-чення санітарного й епідемічного благополуччя населення, визначено відповідні права й обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян у цій сфері, вста-новлено порядок організації державної санітарно-епідеміоло-гічної служби та здійснення державного санітарно-епідеміоло-гічного нагляду в Україні.

Відповідно до Положення про державний санітарно-епіде-міологічний нагляд в Україні2 такий нагляд здійснюють уста-нови й заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи МОЗ України: Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; центральна са-нітарно-епідеміологічна станція МОЗ України; Кримська рес-публіканська санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральні санітарно-епідеміо-логічні станції на залізничному, повітряному, водному транс-порті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи, заклади, з'єднан-ня, частини й підрозділи державної санітарно-епідеміологіч-ної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону, Служби без-пеки України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очо-лює головний державний санітарний лікар України -- перший заступник Міністра охорони здоров'я України.

1 Див:. Закон України від 24 лютого 1994 року "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" // ЗУ. - Т.6. - С.197-220.

2 Див:. Постанова КМУ від 22 червня 1999 року №1109 "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" //ОВУ. -1999. - №25. - Ст.1178.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ-бою АРК здійснює головний державний санітарний лікар АРК.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ-бою області, міст Києва та Севастополя здійснює відповідно головний державний санітарний лікар області, міст Києва та Севастополя, якого призначає на посаду й звільняє з посади головний державний санітарний лікар України за погоджен-ням із відповідною обласною, Київською та Севастопольською міською державною адміністрацією.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відповідно району, міста, району в місті.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ-бою на водному, залізничному, повітряному транспорті здійснює відповідно головний державний санітарний лікар водного, залізничного та повітряного транспорту, якого при-значає на посаду та звільняє з посади головний державний са-нітарний лікар України.

Здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагля-ду є найважливішим напрямом діяльності державної санітар-но-епідеміологічної служби. Його мета -- контроль за додер-жанням юридичними та фізичними особами санітарного зако-нодавства, попередження, виявлення й усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людей і застосуван-ня в необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

Для виконання покладених на них завдань органи санітар-но-епідеміологічного нагляду мають право застосовувати ад-міністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністратив-ного припинення та заходи адміністративного стягнення.

До адміністративно-попереджувальних заходів, зокрема, належать: відвідування об'єктів для проведення перевірок до-держання санітарного законодавства; витребування від юри-дичних осіб і громадян даних, що характеризують санітарний та епідемічний стан об'єктів, здоров'я людей; введення каран-тину; проведення обов'язкових профілактичних щеплень; обо-в'язковий медичний огляд стану здоров'я відповідних груп працівників, громадян тощо.

Заходи адміністративного припинення застосовують у ви-падках, коли в примусовому порядку необхідно припинити протиправні дії та запобігти їх шкідливим наслідкам. Прикла-дами таких заходів можуть слугувати: вимога до порушника санітарного законодавства припинити протиправну поведінку; обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів; обмеження, зупинення чи заборона викидів (скидання) забруднюючих речовин; вилучення з реалізації продуктів харчування, хімічних і радіоак-тивних речовин, біологічних матеріалів; опечатування при-міщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого облад-нання.

Адміністративні стягнення накладають за вчинення право-порушень, передбачених КпАП у сфері, яку розглядаю. У КпАП встановлено адміністративну відповідальність за: пору-шення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних пра-вил і норм (ст. 42); виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препара-ти понад гранично допустимих рівнів концентрації (ст. 42і); заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених про-дуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422); виробництво, зберігання, транспортування або реалізацію продуктів харчу-вання чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганіз-мами та іншими біологічними агентами понад гранично допус-тимих рівнів (ст. 423); незаконне виготовлення, придбання, збе-рігання, перевезення, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від обстеження й профілактичного лікуван-ня осіб, заражених венеричною хворобою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалі-зації та застосування донорської крові або її компонентів і пре-паратів (ст. 45і); умисне приховування джерела зараження ве-неричною хворобою (ст. 46) тощо1.

Справи про ці правопорушення розглядають адміністра-тивні комісії, районні (міські) суди (судді), органи внутрішніх справ (міліції), органи, установи й заклади державної санітар-но-епідеміологічної служби. Стягненнями, що накладають, є штраф, конфіскація або вилучення предметів правопорушен-ня, адміністративний арешт.

1. Див:. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2006 року / Відп.ред. Е.Ф.Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 1088с.

3. Завдання.

К. відбув покарання за хуліганські вчинки, але після звільнення з місць позбавлення волі не став на шлях виправлення: пиячив, тричі протягом півроку притягувався до адміністративної відповідальності за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, двічі його доставляли до райвідділу органів внутрішніх справ і робили офіційні попередження за протиправні вчинки, що порушують громадський порядок. Після цього начальник райвідділу ОВС виніс постанову про встановлення за К. адміністративного нагляду строком на три роки і про застосування щодо нього таких обмежень: заборона виходу з будинку з 21 год. до 6 год. ранку; заборона керування транспортними засобами; заборона виїзду з району проживання в особистих справах.

Проаналізуйте відповідність даного рішення чинному законодавству.

Складіть проект протоколу про розпивання спиртних напоїв у громадських місцях.

РОЗВ'ЯЗОК:

Начальник райвідділу ОВС не мав права застосовувати своєю постановою адміністративний нагляд за гр.. К., оскільки відповідно до ст. 5 ЗУ "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" яка встановлює порядок встановлення адміністративного нагляду, таким правом наділений виключно суд.

Крім того в ст.. 10 зазначеного закону не передбачається такого обмеження як заборона керування транспортними засобами. І ще одне порушення полягає в тому що строк адміністративного нагляду встановлюється від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. (ст.. 6 вказаного закону). Отже тільки суд може за поданням начальника райвідділу ОВС встановити адміністративний нагляд за гр.. К.

ПРОТОКОЛ

про адміністративне правопорушення

4. Нормативно-правові акти та література.

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом України  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 46

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Київ. «Аттіка» 2006 р.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2006 року / Відп.ред. Е.Ф.Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 1088с.

4. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - X.: ООО "Одиссей", 2000. - 1008с.

5. Закон України від 24 лютого 1994 року "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" // ЗУ. - Т.6. - С.197-220.

6. Закон України від 1 грудня 1994 року "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" // ВВРУ. - 1994. - №52. -Ст.455; 1995. - №10. - Ст.64; ОВУ. - №25 Спеціальний випуск. - Ст.1146.

7. Постанова КМУ від 22 червня 1999 року №1109 "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" //ОВУ. -1999. - №25. - Ст.1178.

8. Законодавство України про адміністративну відповідальність // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1997. - №3. - 240с.

9. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер'янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432с.

10. Адміністративне право України. (підручник для юридичних вузів і факультетів. / Ю.П, Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.); за ред.. Ю.П. Битяка. -Харків. «Право». 2000. -520с.

02.07.2007 р. Тисяк Л.

Страницы: 1, 2