Конституція покладала на міністрів колективну відповідаль-ність перед Національними зборами за загальну політику кабінету і індивідуальну відповідальність за їх особисту діяльність. Працю-вав уряд під контролем Національних зборів, які мали можливість абсолютною більшістю голосів відмовити кабінету в довірі. Така відмова тягла за собою колективну відставку кабінету. Але, якщо протягом вісімнадцяти місяців відбудуться дві міністерські кризи, рада міністрів «може прийняти рішення про розпуск Національних зборів» (ст. 51).
Рада міністрів мала йти у відставку, якщо Націо-нальні збори абсолютною більшістю голосів вислов-лювали їй недовіру, але після двох урядових криз, викликаних вотумом Зборів, рада міністрів могла прий-няти рішення про достроковий розпуск Національних зборів декретом президента. У цьому випадку на час проведення виборчої кампанії створювався уряд із представників усіх партій, очолюваний головою роз-пущених Національних зборів.
Для розгляду судових справ політичного характеру Національні збори обирали спеціальний Верховний суд. Решта судів підкорялись Вищій раді магістратури, яка складалася із президента, міністра юстиції, чотирьох представників від суддів, двох юристів, призначених президентом і шести членів, які обиралися Націо-нальними зборами.
У конституції нічого не згадувалося про колонії, а говорилося про Французький союз, який складався із метрополії, заморських департаментів і територій, а також автономних колоній. Керівництво союзом здійснювалося урядом.
Конституція зберегла в недоторканності колишню систему місце-вого управління і суворий контроль з боку уряду за органами місце-вого самоврядування.
Таким чином Конституція Франції 1958 року встановила фор-му правління у вигляді змішаної, або президентсько-парламентської республіки.
Основною тенден-цією розвитку політичної системи П'ятої республіки стало подаль-ше посилення президентської влади. Велике значення в зростанні президентських повноважень мала конституційна реформа 1962 року, коли були внесені зміни в порядок вибору президента. Відтепер пре-зидент став обиратися не вибірниками, а безпосередньо виборцями, що значно посилювало незалежність президента від інших консти-туційних установ.
Одночасно розвивалася повна залежність прем'єр-міністра і уря-ду від волі президента, фактична відповідальність уряду перед гла-вою держави.
У квітні 1969 року генерал де Голль залишив пост президента. Однак у такий критичний момент правлячим колам вдалося забезпе-чити наступність влади. Режим президентсько-парламентської рес-публіки виявився досить сталим. За його допомогою було вирішено багато складних економічних і політичних проблем, які стояли пе-ред Францією.
У період між двома світовими війнами у Франції, як і раніше діяли цивільний і торговий кодекси Наполеона. З урахуванням змін у суспільному розвиткові до них вносилися суттєві поправки Законом від 1925 р., окрім акціонерних товариств, дозволено було створення това-риств із обмеженою відповідальністю; власник землі не міг без дозволу держави використовувати рушійну силу води; уряд, пославшись на інтереси безпеки повітряного сполучення, міг зруйнувати будь-яку споруду.
Було змінено фундаментальне положення кодек-са Наполеона про свободу договору. У Франції широ-кого поширення набув формулярний договір і його різновидність, договір через приєднання. Характер-ною рисою розвитку цивільного права була відмова від принципу безумовної обов'язкової сили договору. По-силаючись на непередбачені обставини, одна із сторін могла через суд розірвати контракт, або змінити його умови.
Тривалий час міжнародні зв'язки монополій, їх всесвітнє переплетіння залишалися у Франції за сфе-рою законодавчого регулювання. Закон від 1967 р. встановлює, що будь-яке товариство, органи управ-ління якого знаходяться на території Франції, підко-ряється французьким законам.
У 1935 р. було прийнято закон, за яким будь-яка сторона трудового договору могла розірвати його.
Жінка була визнана повністю дієспроможною у 1938 р., і тільки у 1965 р. їй було надано право займатися професійною діяльністю незалежно від волі чоловіка.
У галузі кримінального права якихось корінних змін не вносилося. Діяв кримінальний кодекс 1810р., правда, з деякими поправками. За законом «Про бойові групи і приватну поліцію» (1935 р.) підлягали розпуску фашистські організації і всі групи, що підбу-рюють до збройних вуличних демонстрацій, які став-лять за мету насильне повалення республіки.
Закон від I960 р. посилює каральні санкції за політичні злочини. У 1940 р. було відмінено суд присяжних, але кримінально-процесуальний кодекс 1958--1960 р. відновлює єдину колегію суддів і при-сяжних.
Література
1. Страхов М. М. “Історія держави і права зарубіжних країн” - Харків, 1999р.
2. Шевченко О. О. “Історія держави і права зарубіжних країн” - Київ, 1994р.
3. Макарчук В. С. “Історія держави і права зарубіжних країн” - Київ, 2000р.
Дата: 26.12.2003р.
Підпис:
Страницы: 1, 2, 3