Основна ідея європейської інтеграції відповідно до наведених вище поло-жень полягає у дотриманні принципу соціальної, політичної, економічної та куль-турної рівності (рівність можливостей для всіх громадян) як фактора ефектив-ності розвитку національних держав. Розуміючи в такому ракурсі сутність євроінтеграції, постає питання чи насправді вона приводить до утворення однополярного чи багатополярного світоустрою. При цьому важливим є й той факт, що в Європі сьогодні поступово формується поліцентрична модель, яка характеризує "єдність багатоманітностей", що є принципово відмінним від моноцентристської глобалі-зації. Зміст останньої докладно описав американський дослідник С.Хангтінгтон, на думку якого сучасний світ перебуває на межі зіткнення цивілізацій, що, у свою чергу, є свідченням лінії розлому між західним та східним різноманіттями христи-янства. Всупереч цьому європейська модель розвитку, стратегію якої у своїй діяльності наслідує Європейський Союз, не має конфронтаційний характер до відношенню до православного світу. І це безпосередньо є принциповою відмінністю західноєвропейської моделі розвитку від глобалістичної, яка орієн-тується на моноцентристську побудову світоустрою і супроводжується не лише зовнішньоекономічною експансією, але й відповідним політичним тиском.

У межах даного аналізу слід також відзначити, що Європа не лише є понят-тям географічним, а й культурно-історичним та ідеологічним. Це обов'язково слід розуміти сьогодні в Україні, адже вона є однією із небагатьох країн світу, яка не лише з культурно-історичної точки зору, а й географічної є центром Європи. Українська культура, література, мистецтво являють собою значні досягнення євро-пейської культурної традиції, навіть більше того, наша культура є необхідною скла-довою розвитку європейської культури. Відповідно до цього питання, яке полягає у з'ясуванні чи належить Україна до Європи і чи, насправді, вона є її культурно-історичним центром, тобто те, наскільки вона відчуває свою належність до євро-пейських стандартів цивілізаційного розвитку? На думку Б.А. Успенської, форму-вання відчуття належності громадянами до європейської спільноти може відбува-тись двома шляхами, а саме: за допомогою природної культурної експансії (прин-цип метонімії) та штучним процесом культурної орієнтації (принцип метафори) Успенський Б. А. Европа как метафора и как метонимия (применительно к исто-рии России) // Вопр. философии. - 2004. - № 6. - С. 17

. Саме тому тут постає проблема вироблення чітких критеріїв, за якими визначається статус належності країни до центру чи до периферії. Цікавими в цьому є міркування російського дослідника, відповідно до яких проблема центру та пе-риферії (відношення між державами у просторі) ідентифікується як метонімія, а відношення у часі як метафора. Основним принципом їх поєднання є релігійний фактор. Відповідно до цього Україна може вважатись Європою не як метонімія, а як метафора, адже тут мова йде не про експансію Європи як історичного та куль-турного (цивілізаційного) центру на прилеглі території, а як свідому орієнтацію на Європу, тобто про процес, який має об'єктивно-штучний характер.

Досліджуючи проблему європеїзації України, з повним правом можна заперечити окремим політикам, вченим, які наполягають на тому, що Україна є пери ферією Європи, а не її центром, і тому на неї опосередковано поширюється європейська культурна модель. Аби подолати жорсткі стандарти стереотипів громадської думки, слід розробити ефективні шляхи еволюційної європеїзації України (виключа-ючи при цьому революційні методики), адже Україна має всі шанси сьогодні стати "Новою Європою", точніше її органічною складовою - "Великою Європою".

Проте самоорієнтація України на Європу сьогодні має односторонній характер, що скоріше свідчить про те, що вона опосередковано визнає себе за орга-нічного суб'єкта європейської спільноти. На нашу думку, про реальність даного процесу можна говорити тоді, коли держава повною мірою засвоїть не лише євро-пейські культурні цінності, а й стандарти суспільної життєдіяльності. Саме тоді Україна стане європейською, в противному разі можна стикнутися з культурним протистоянням між державами, яке особливо увиразнюється в умовах глобалізації, коли об'єктивно неможливо обминути відповідні процеси.

На сучасному розвитку Української держави важливо чітко визначити ос-новні критерії, які ментально відрізняють нашу державу від іншої і відповідно до цього намагатись їх узгоджувати. Не можна допускати штучності у побудові пев-ного цивілізаційного стандарту, адже така штучність буде афірмативно символізу-вати прихід такого етапу у розвитку України, який суперечитиме її історичній логіці. Відповідно до цього особливо важливо в межах даного аналізу визначити основні ментальні ознаки, які відрізняють Україну від Європи. Якщо для першої важли-вим є прихильність до традицій, то для Європи характерним є системний модернізм і підтягування окремих держав до певних модернізаційних стандартів. Суттєвою відмінністю між державами в межах європейської спільноти, на нашу думку, також є герменевтична проблематика. Так, на думку Б.А. Успенського, "велика різниця є між німцем, який говорить по-німецьки (на своїй мові), та іноземцем, який говорить по-німецьки як на чужій мові. Іноземець, який говорить на чужій мові, не вільний, він поневолі має орієнтуватись на носія мови, який завжди правий, який мас при-родні навички мови і природним шляхом знає як це вимовити" Успенський Б. А. Европа как метафора и как метонимия (применительно к исто-рии России) // Вопр. философии. - 2004. - № 6. - С. 17

.

При цьому слід також відзначити, що в результаті використання в Україні окремих стандартів європейської моделі розвитку створилась ситуація одночасного утвердження двох культур: традиційної, яка оголошується архаїчною, та нової, яка визнається прогресивно-модернізованою. Важлива проблема полягає лише в тому як ці два типи культур узгодити між собою, тим самим створити нову мо-дель культури. Варто пам'ятати, що створення нової культури закономірно перед-бачає певне заперечення попередньої, що фактично сьогодні можна простежити.

Одним із первинних шляхів реалізації європейської моделі розвитку Украї-ни є застосування її в межах життєдіяльності окремого регіону держави. Тобто це свідчить про те, що європеїзація держави може розпочатися з окремого її регіону, а потім поширюватись на державу в цілому. Приклад Західної України, яка завжди тяжіла до ідеї європейської моделі розвитку, пізніше може поширюватись на Центр, Південь та Схід. Разом з цим у методологічному плані слід чітко розмежовувати поняття європеїзації держави та намагання наслідувати окремі європейські принци-пи, адже в противному разі може створитись ситуація, коли зі створенням нової європейської України створиться "анти-Україна", яка символізуватиме абсолютно неприйнятні для держави в ментальному відношення імперативи розвитку. В ре-зультаті цього можуть сформуватись дві моделі цивілізаційного розвитку, які будуть абсолютно суперечливими між собою, а цього, безумовно, допускати не можна.

Слід відзначити також, що особливо важливу роль у процесах європеїзації та європейської інтеграції України відіграють різні групи громадськості, політич-на еліта, окремі прошарки інтелігенції, які виступають сполучною ланкою між народом та цивілізаційним світом (оскільки саме на них покладається функція доведення до суспільства доцільності європейської моделі розвитку, саме вони є ключовими комунікаторами реалізації європейської моделі розвитку). Важливи-ми застереженнями, про які слід обов'язково пам'ятати, є також прагнення до європеїзації культури, яка закономірно приводить до уподібнення національної куль-тури до культури Європи. Саме тому не можна допускати, щоб процес європеї-зації мав характер бюрократичної модернізації, оскільки це негативно позначить-ся на збереженні власної національної культури.

Таким чином, на основі здійсненого аналізу філософських засад європейсь-кої моделі розвитку вдалося отримати відповідні виснов-ки, які, у свою чергу, увиразнили потребу створення образу європейської України, який би чітко підкреслював її відмінність та тотожність у стратегії створення власного національного стандарту розвитку, що відповідним чином визначить належ-не майбутнє для нашої держави. Відповідно до цього розкрито сутність та проаналізовано ґенезу європейської ідеї, визначено специфіку європейської мо-делі цивілізаційного розвитку, вказано на принципову відмінність між європейсь-кою моделлю розвитку світу та сучасною глобалізаційною стратегію, на основі цього окреслено основні проблеми та шляхи європеїзації України на сучасному етапі її розвитку.

Список використаних джерел

1. Самсонова Т.Н. Трактовка равенства в идеологии западноевропейского либера-лизма и консерватизме (нервая половина XIX в.) // Вестник Московского университета. - 2004. - № 3. (Сер. 18. Социология и политология)

2. Даль Р. Введение в экономическую демократию). - М., 1991.

3. Гегель Г.В. Философия права. - М., 1990.

4. Мысливченко А.Г. Перспективи европейской модели социального государства // Вопросы философии. - 2004. - № 6.

5. Пенни Уїльям "О современном и будушем мире в Европе". - М., 2004.

6. Жоспен Л. На пути к более справедливому миру // Социал-демократия перед лицом глобальних проблем. - М., 2002.

7. Успенський БА. Европа как метафора и как метонимия (применительно к истории России) // Вопросы философии. - 2004. - № 6

8. История политических и правовых учений / Под ред. В.С. Нерсесянца. - М., 1997.

Страницы: 1, 2, 3