2
Реферат
з навчальної дисципліни деонтологія
за темою: “Етична культура юриста”
У правовій науці та етиці накопичений певний досвід дослідження, правової практики з позиції дотримання моральних норм, розв'язання на теоретичному рівні морально-юридичних суперечностей. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві як судова та міліцейська етика і в цілому юридична етика. Свій внесок у дослідження питань юридичної і зокрема судової етики зробили праці А. Бойкова, І.Ф. Горського, В.М. Горшеньова та ін. У цих роботах аналізуються моральні засоби кримінального і цивільного судочинства, сукупність норм поведінки і моральні вимоги до працівників органів юстицій (суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, судових експертів, розглядаються проблеми морально-професійного обов'язку учасників судочинства, шкала моральних цінностей правосуддя виявляються такі ситуації у судовій діяльності, які підвладні тільки моральній регуляції і контролю, а також методи морального впливу в суді та інші.
Деякі з авторів у межах судової етики виділяють адвокатську та слідчу етику, В.В. Леоненко, С.Г. Любічев та інші вважають, що професійна етика юриста виступає як разове явище, що розв'язує загальні питання і проблеми, а її зміст складається із вчення про загальні моральні принципи і норми щодо правоохоронної і правозастосовчої діяльності юриста. В її межах вони виділяють судову етику як вид та її підвиди - слідчу та адвокатську. В. М. Грошевой з цього приводу зазначає, що професійна етика окремих юридичних спеціальностей має вивчати моральні вимоги, що ставляться суспільством і державою до професійної діяльності суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, державних працівників органів МВС та СБУ, а також особливості, специфіку та структуру моральних відносин, які виникають під час виконання ними функціональних обов'язків.
У минулому, коли йшов процес становлення етичної науки та професійної етики, наукова деонтологічній підхід, основи якого були закладені ще у XVIII ст. Відомо, що І. Кант один з родоначальників деонтологічного підходу обґрунтував категоричний і імператив, який передбачав: автономію, суверенність людини, як володаря волі - рівність усіх у моралі слідування обов'язку і відмову від своєкорисного інтересу. [4, с 86]
Професійна етика юриста най біле наближена до його професійної культури. Проте поняття “професійна етика юриста” передбачає і дії правника, не пов'язаних з правом, його професією чи виконанням службових обов'язків.
3. Правнича етика.
Предметом дослідження правової системи є мораль. Правнича етика розглядається як учення про морально-правові вимоги щодо діяльності юриста. Йдеться про вплив позитивного права, моральних норм, природного права на поведінку юриста, який формує етичний мотив його професійних вчинків. Такий підхід до визначення правничої етики, доцільно зумовлений вимогами соціуму загальнолюдськими моральними цінностями. Доцільно розглядати правничу етику як етику людської гідності, як моральний світогляд у якому існує тісний зв'язок між зовнішнім ділом юриста та його свідомістю. Такий зв'язок називається соціальним натуралізмом, що полягає в узгодженні соціальних явищ із законами природи. Професійні дії юриста мотивують найбільшу цінність тоді, коли вони будуть р-том , адекватним усвідомленням ним законів Всесвіту. В цьому випадку виявляється етична норма у юридичній діяльності. Вона отримує суспільне схвалення і сприймається громадянами як норма, встановлена позитивним правом. Етика є зовнішнім визначенням цінності або цінність є внутрішнім визначенням етики.
Професійна діяльність значною мірою впливає на юридичну творчість професійні дії юриста, будучи самої творчості на внутрішньому рівні, самі стають творчістю, але вже похідною, вторинною. В цьому полягає глибинна суть правничої етики вищого ступеня. Адже творчість юриста - це майстерність, професіоналізм, який передусім одержує етичну оцінку.
Професійна творчість юриста (як і кожної людини) має бути захищена суспільними законами і моральними нормами.
Зв'язок юридичних дій зі свідомістю правника можна розглядати і з позиції акмелогії, яка визначає вирішену межу здатності юриста до осмислення сутності права та сили його дії. Характерним у цьому випадку є те, що творча можливість визначає потенційні професійні можливості юриста, які асоціюються з очікуваною етичною нормою. Правнича етика відображає індивідуальну об'єктивну оцінку юриста. Тобто акмелогічний підхід стає визначальним чинником взаємозв'язку свідомості і дії, створюючи реальне етичне підґрунтя. Адже вимагати від правника можна лише те, що він зможе виконати, не переступаючи межі досконалості та дозволеного. Це буде етичною вимогою.
Головною у взаємозв'язку і дії є внутрішня сутність правничої етики, яка виявляється в умінні юриста оцінити власні професійні вчинки.
Суспільство в основному йде шляхом прогресу в галузі моралі, а звідси - і в галузі природно-правових світоглядів. Тому людське переконання чи свідомість людей є безпосереднім джерелом природного права.
Сукупність норм і саме визначення ними теоретичних форм знання все ще залишаються етичними проблемами. Суть проблеми полягає у тому, що життя є зв'язком переживань, внутрішньо усвідомленою причетністю, реальною доцільністю, сукупністю норм практичного розуму, проте закони цього зв'язку невідомі. Тому саме правнича етика вчить мудрості професійного життя.