Ліси належать до особливого природного об'єкта і складають також частину єдиної системи. У ст.3 Лісового кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Але більш переконливим є визначення, яке було дано свого часу відомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначили як сукупність деревинних і чагарникових рослин, пов'язаних з грунтом і атмосферою. Що ж до взаємодії лісу з іншими природними компонентами, то усі природні об'єкти пов'язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. До лісового фонду належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодексу). Питання створення, охорони і використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.

Атмосферне повітря є одним з основних і життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Це один з природних об'єктів, обсяг якого не зменшується, він використовується для різних потреб і водночас поповнюється. Об'єктом права користування є атмосферне повітря в місцях проживання людини, діяльності підприємств і транспортних засобів.

Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону України від 3 березня 1993 р. “Про тваринний світ” до об'єктів права належить тваринний світ, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст.1). До складу тваринного світу входять: хребетні та безхребетні тварини у всьому їх популяційному та видовому різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, інше житло та споруди тварин (ст.3). Все перелічене є об'єктами екологічного права. Слід мати на увазі, що відносини у галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських, домашніх та інших тварин, що використовуються у господарських, наукових цілях тощо, регулюються іншим законодавством, і отже, ці види тварин не є об'єктами екологічного права.

Природно-заповідний фонд є специфічним об'єктом екологічного права. Він являє собою сукупність природних об'єктів і комплексів, наділених режимом заповідання, і складається із заповідників, заказників, природних національних, ландшафних парків, рослин та тварин, занесених до Червоної книги України. Правовий режим даного фонду визначений Законом України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.

Навколишнє природне середовище також є об'єктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об'єктів, які перебувають у нерозривному зв'язку та створюють єдину екологічну систему. Головну увагу у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. зосереджено на правовій охороні навколишнього природного середовища, тому об'єктом екологічного права є усе природне середовище. Специфіка правової охорони кожного природного об'єкта встановлена у іншому законодавстві (Земельному, Лісовому кодексах та інших законах).

Субєктами екологічного права є різноманітні фізичні і юридичні особи. Суб'єкт права має характерні ознаки: він наділений юридичними правами та обов'язками; суб'єкт реально здатний брати участь у правовідносинах в екологічній сфері. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами і обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права і обов'язки - екологічну дієздатність.

Фізичні особи - це переважний різновид індивідуальних суб'єктів в екологічному праві. Вони за наявності певних умов можуть бути суб'єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування природними ресурсами, на володіння екологічною інформацією; вони мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища тощо. В екологічному законодавстві конкретно визначені умови, за яких громадяни стають суб'єктами екологічного права. Так, у Законі України “Про тваринний світ” встановлено, що полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досягли 18-річного віку та отримали у встановленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин (ст.6).

Юридичними особами, як суб'єктами є організації, підприємства, установи, наділені спеціальною правосуб'єктністю. Вони підрозділяються на державні, громадські, приватні, колективні та іноземні. Деякі з них володіють владними повноваженнями, наприклад, органи державного управління в галузі екології; інші виступають суб'єктами оперативно-господарської діяльності. Правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається компитенцією. Дані суб'єкти підрозділяються на органи загальної і спеціальної компитенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи влади і управління. До органів спеціальної компитенції належать органи, що вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети, інші органи, які виконують еколого-управлінські функції.

До суб'єктів екологічного права належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні одиниці України. Суб'єктами екологічного права можуть бути іноземні юридичні особи, держава, міжнародні організації у сфері екології, громадяни, спільні підприємства, міжнародні об'єднання, організації з участю іноземних осіб.

5. Система екологічного права.

Система екологічного права - це цілісна і послідовна сукупність теоретичних положень, принципів і еколого-правових норм, взаємопов'заних і об'єднаних регулюванням специфічних суспільних відносин в галузі екології.

Система учбового курсу екологічного права включає три розділи, розміщені в такій послідовності: загальна частина, особлива частина і спеціальна частина.

Крім того, система екологічного права може розглядатися у таких чотирьох аспектах: як галузь права, галузь законодавства, навчальна дисципліна і як наука, що тісно пов'язані між собою, однак не тотожні. Труднощі в чіткому визначенні системи екологічного права виникають через відсутність єдиного основоположного нормативного акта, який регулював би екологічні відносини. Прийнятним було б, наприклад, підготовка й видання фундаментального нормативного акта з питань екології у формі, приміром, Екологічного кодексу України, що значно полегшило б визначення системи екологічного права і правозастосовну діяльність взагалі. Таке становище з кодифікацією екологічного законодавства склалося щонайменше з двох причин: по-перше, деякі науковці стверджують, що екологічне право належить до комплексної галузі права, яка включає такі самостійні галузі права, як земельне, водне, лісове, гірниче та інші, по-друге, на сьогодні ще немає фундаментальних наукових розробок про уніфікацію екологічного законодавства, на які могли б спиратися законодавці у своїй законотворчій діяльності.

Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх відів екологічних відносин. Вона охоплює: а) загальну характеристику екологічних відносин та екологічного права як юридичної їх форми; б) джерела екологічного права; в) право власності на природні об'єкти; г) управління в галузі використання, відтворення і охорони навколишнього природного середовища; е) загальні положення природокористування; є) правове забезпечення екологічної безпеки; ж) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; з) загальні питання охорони навколишнього природного середовища, включаючи й відповідальність.

Особлива частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки. Зокрема, право користування землею, водою, надрами, лісом, рослинністю, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та інші види природокористування.

Спеціальна частина курсу екологічного права включає аналіз міжнародного співробітництва держави в галузі екології, пошук шляхів розв'язання міжнародних екологічних проблем.

Система екологічного права як навчальна дисципліна в основному співпадає з системою даної галузі права. У перспективі може виникнути необхідність у створенні навчальних спецкурсів у межах екологічного права з метою вдосконалення навчального процесу та більш поглибленого вивчення конкретних питань, що відповідає вимогам практики.

Система екологічного права як еколого-правова наука виходить із системи цієї галузі права. Вона являє собою систему наукових поглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностей правового регулювання екологічних відносин, які утворюють предмет екологічного права. Еколого-правова наука сприяє вдосконаленню системи екологічного права як навчальної дисципліни, системи екологічного законодавства тощо.

Висновки

Роль і значення екологічного права визначаються екологічною політикою держави, яка характеризується напрямами, формами і методами діяльності державних органів у таких найважливіших сферах, як охорона навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Список використаної літератури