а) прийняття рішення про необхідність розробки проекту;
б) визначення проектантів;
в) підготовка проекту;
г) обговорення тексту проекту;
д) узгодження проекту із зацікавленими організаціями і посадовими особами;
є) доопрацювання проекту;
2. Видання (прийняття) нормативно-правового акту:
а) внесення проекту в правотворчий орган або посадовій особі для обговорення;
б) обговорення проекту у правотворчому органі;
в) прийняття нормативно-правового акту і процедура його підписання;
г) можливість права відкладного вето для законів;
3. Введення нормативно-правового акту в дію:
а) обнародування (опублікування);
б) доведення до виконавців іншим способом.
В арабських і деяких інших країнах джерелом права залишається мусульманські релігійні погляди. Саме вони визначають, у що мусульманин повинен вірити, що він повинен і що не повинен робити. Шаріат є основою того, що називають мусульманським правом.
РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ, ЯК ОДНОГО З ОСНОВНИХ ВИДІВ ДЖЕРЕЛ ПРАВА
Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками:
1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є одностороннім волевиявленням;
2) має зовнішню форму певного письмового документа;
3) містить нові норми права (загальнообов'язкові правила поведінки), змінює або скасовує чинні;
4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою;
5) має визначену юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами. Місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;
6) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.
Нормативно-правовий акт - документ державного органу, прийнятий у певному порядку в межах компетенції цього органу.
Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.
Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:
1) за суб'єктами ухвалення на акти - народу (прийняті референдумом), органів місцевого самоврядування, спільні акти органів держави і недержавних формувань;
2) за юридичною силою - на закони й підзаконні нормативно-правові акти;
3) за сферою дії - на загальні, спеціальні, локальні;
4) за ступенем абстрактності правових норм - на первинні та конкретизаційні;
5) за характером волевиявлення - на акти встановлення, зміни та скасування норм права;
6) за галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та інші;
7) за часом дії - на визначено-строкові.
Поширеною диференціацією нормативних актів є їх класифікація за суб'єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент України - укази. Органи виконавчої влади держави видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів України - декрети і постанови; керівники міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази; керівники обласних і районних державних адміністрацій - нормативні накази. Місцеві ради - рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад - рішення, а керівники їх управлінь і відділів - нормативні накази; адміністрація підприємств, установ і організацій - нормативні накази та інструкції.
У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи місцевого референдуму, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення, постанова і т.ін.).
Закон - це нормативно-правовий акт, який регулює найбільш важливі суспільні відносини і тому приймається колегіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом). За своєю юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види.
Законом, який має найвищу юридичну силу в країні, основою системи її законодавства є конституція. Конституція - це основний, головний закон країни, що приймається в особливому порядку і регламентує найважливіші суспільні відносини у сфері організації функціонування суспільства, органів держави, державного устрою та правового статусу людини і громадянина.
Конституційні закони - це закони, що вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, і мають вищу, порівняно з ними, юридичну силу.
Кодекси - це закони, в яких об'єднується і систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси виступають як основа певної галузі законодавства, наприклад Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс - кримінального законодавства, Сімейний кодекс - шлюбно-сімейного законодавства тощо.
Звичайні (поточні) закони - це всі інші закони, що приймаються парламентом у межах його компетенції.
Слід зазначити, що кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову між собою юридичну силу, меншу від юридичної сили конституції та конституційних законів.
Підзаконні акти - це правові акти, що видаються уповноваженими на те суб'єктами (президентом, кабінетом міністрів тощо) на основі законів і для виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть суперечити їм. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню.
Чинність нормативно-правових актів - це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний нормативно-правовий акт призначений для урегулювання певних соціальних ситуацій, тому встановлення меж його чинності є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акта. Чинність нормативно-правових актів обмежена трьома параметрами:
а) терміном чинності, тобто часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;
б) простором, на який поширюється чинність нормативно-правового акта;
в) колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акта і на основі його набирають юридичних прав і обов'язків.
Дія нормативно-правових актів у часі обмежена моментом набрання ними юридичної сили і моментом її втрати. Нормативно-правові акти набирають чинності:
а) з часу зазначеного в самому нормативно-правовому акті, за яким цей нормативно-правовий акт набирає чинності;
б) з часу прийняття чи підпису, зазначених, як правило, у самому нормативно-правовому акті;
в) з часу опублікування нормативно-правового акта;
г) нормативно-правові акти, в яких в тій чи інші формі не зазначено час набрання чинності, вступають у силу на всій території України одночасно після завершення 10-денного строку з моменту опублікування, причому нормативно-правові акти повинні бути опубліковані не пізніше 7-денного строку після їх прийняття;
д) з часу, з якого вони надійшли адресату, що притаманне відомчим нормативним актам.
Нормативно-правові акти втрачають чинність внаслідок закінчення обумовленого терміну дії; внаслідок зміни обставин, для врегулювання яких вони були призначені; внаслідок відміни (скасування) даного акта іншим чи спеціально призначеним актом.
Чинність новоприйнятих нормативно-правових актів поширюється на відносини виникають після набрання ними чинності. Лише в окремих випадках під вплив нормативно-правових актів підпадають відносини, що виникли до набранні юридичної сили. Це стосується:
а) кримінального закону, якщо він пом'якшує чи скасовує покарання;
б) прямих вказівок суб'єкта правотворчості, що містяться у нормативно-правовому акті. Подібна дія нормативно-правових актів називається “зворотною силою Закону”.
Чинність нормативно-правових актів у просторі - це поширення їх впливу на певну територію (держави в цілому чи окремого регіону). До території держави належать: земля, надра, води та повітряний простір у межах територіальних держав, повітряні і космічні літаючі апарати тощо.
Нормативно-правові акти вищих органів законодавчої і виконавчої влади мають чинність на всій території відповідного регіону. На території регіону діють нормативно-правові акти різної юридичної сили, між якими можлива колізія (протиріччя). У такому випадку діє той нормативний акт, що має вищу юридичну силу, чи при її рівності - той, який прийнятий пізніше.
Чинність деяких нормативно-правових актів може поширюватися і на територію, непідвладну суб'єкту їх ухвалення. Це так звана екстериторіальна дія нормативно-правових актів.
Чинність деяких нормативно-правових актів кола осіб визначає підлеглість осіб вимогам нормативно-правових актів. Згідно із загальним правилом чинності нормативно-правового акта поширюється на всіх осіб, які перебувають у межах певної території. Мають місце і винятки: а) громадяни України зобов'язані виконувати приписи нормативно-правових актів і поза межами держави;
б) закони чи спеціальні нормативно-правові акти можуть бути адресовані певному колу осіб.
Чинність нормативно-правових актів поширюється не тільки на громадян України, а й, за деякими обмеженнями, - на іноземців, осіб без громадянства. Які перебувають на території України. Чинними нормативно-правовими актами і міжнародними угодами передбачено винятки лише для дипломатичних представників і деяких інших осіб.
Нормативно-правовий акт є основною формою права в Україні, оскільки саме ця форма права найчастіше формулює зміст прав та обов'язків, оперативно змінює чи скасовує правову норму у зв'язку із змінами в державі, дає можливість здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши поняття джерела права можливо зробити висновок, що це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов'язковість. Розрізняють такі основні форми права:
1) правовий звичай - санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов'язковий характер та гарантоване його примусовою силою;
2) правовий прецедент - судове або адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому надається обов'язкове значення при розв'язанні всіх наступних аналогічних справ;
3) нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено правила поведінки загального характеру, що забезпечується державою;
4) нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;
Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що він дає можливість:
? найбільш чітко сформулювати зміст прав та обов'язків;
? відносно швидко довести зміст до адресатів норми;
? створити умови до адекватного розуміння і застосування норми;
? оперативно змінювати чи відміняти норму;
? здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1) Костюк В.О. Основи держави і права: навчальний посібник для абітурієнтів, студентів, учнів середніх шкіл і ліцеїв.-К.: Вентурі., 1997. - 224 с.
2) Логвинова М., Кафарський В. Основи правознавства: навчальний посібник/ За доп. чл. - кор. Академії правових наук України В.П. Нагребельного. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 568 с.
3) Загальна теорія держави і права/ За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. - Київ.: Хрінком, 1997. - 320 с.
4) Основи правознавства: Навч. посібник. - 3-є вид., доп. і перероб./ Кер. авт. кол. д-р юридичних наук, проф., засл. юрист України О.В. Негодченко. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 416 с.
5) Правознавство: Навч. посіб./ Варфоломієва, В.П. Пастухов, В.Ф. Пеньківський, О.М. Піцан. - К.: Знання - Прес, 2001. - 327 с. - (Вища освіта ХХІ століття)
6) Теорія держави і права: Навч. посіб./ А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 368 с. - Бібліогр.: С. - 358-364.
7) Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський; За ред. С.Л. Лисенкові. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.
Страницы: 1, 2, 3
