Норми транспортного законодавства досить часто встановлюють межі відповідальності перевізника. Наприклад, відповідно до ст.194 КТМ у разі смерті пасажира або пошкодження його здоров'я відповідальність перевізника ні в якому разі не перевищує 175 тис. одиниць "спеціального права запозичення" (SDR), визначених Міжнародним валютним фондом, стосовно перевезення взагалі. Офіційний курс переведення "спеціального права запозичення" в національну валюту України публікується НБУ. Однак перевізник та пасажир можуть письмовою угодою встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, які передбачені чч.1-4 ст.194 КТМ.

Перевізник, працівник або агент перевізника не може скористатися межами відповідальності, встановленими в ст.194 КТМ, якщо буде доведено, що збиток заподіяний внаслідок дій або упущень перевізника, працівника або агента, здійснених з наміром заподіяти цей збиток або в результаті самовпевненості з усвідомленням можливого спричинення збитку.

Будь-яка умова договору перевезення, укладеного до виникнення події, що стала причиною смерті пасажира або ушкодження здоров'я, яка має за мету звільнити перевізника від відповідальності перед пасажиром або встановити меншу, ніж передбачено транспортним законодавством чи міжнародним договором, межу відповідальності, а також будь-яка умова, метою якої є перенесення тягара доведення, покладеного на перевізника, є недійсною. За загальним правилом недійсність цієї умови не має наслідком недійсність договору перевезення.

При здійсненні міжнародних перевезень відповідальність перевізника перед пасажиром визначається відповідно до умов чинних України міжнародних договорів (транспортних конвенцій) та е бути ними обмежена певним максимальним розміром відшкодування.

4. Звільнення перевізника від відповідальності

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення, який містить такі елементи (умови):

- протиправна поведінка боржника;

- збитки як результат такої поведінки;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

- вина боржника.

Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для накладення майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажу.

Головні обов'язки перевізника за договором перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілісність і схоронність вантажу і доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення і до видачі одержувачеві у пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу[2].

У разі прострочення в доставці вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати одержувачеві збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сторін, транспортними статутами та кодексами не передбачено інші форми відповідальності. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу або багажу в розмірі фактичної шкоди.

До вчинення перевізникові позову, що випливає з перевезення вантажу, слід обов'язково пред'явити йому претензії у порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами. Позов до перевізника може бути вчинений вантажовідправником або вантажоодержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді в місячний строк. Позовна давність за вимогами, що випливають із перевезення вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визначається згідно з транспортними статутами та кодексами.

У транспортних статутах і кодексах дається перелік обставин, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, псування і пошкодження вантажу.

Зокрема, перевізник звільняється від відповідальності, коли:

- вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) і зі справними пломбами відправника;

- вантаж перевозився в супроводі провідника вантажовідправника або вантажоодержувача;

- нестача не перевищує норм природної втрати;

- нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

- вантаж, який швидко псується, став непридатним, але перевізник не порушив строків доставки та встановленого правилами перевезення температурного режиму;

- вантаж здано до перевезення без зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або забезпечення заходів для збереження вантажу при перевезенні (наприклад, "обережно -- скло");

- здано до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму;

- недоліки тари чи упаковки не були помічені за зовнішнім виглядом під час прийняття вантажу до перевезення чи застосовано тару, що не відповідає властивостям вантажу, встановленим стандартам, за відсутності слідів пошкодження тари в дорозі[2].

Залежно від виду транспорту можуть бути визначені додаткові підстави звільнення перевізника від відповідальності. Небезпеки і стихійні явища зумовлюють розширення кола обставин, за яких морський перевізник звільняється від відповідальності за несхоронність вантажу.

Такими обставинами можуть бути:

- непереборна сила;

- небезпеки та випадковості на морі;

- рятування людей, суден та вантажів;

- пожежі, що виникли не з вини перевізника;

- воєнні дії та народні заворушення;

- страйки чи інші обставини, які викликали зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства) [8].

Висновки

Отже, договір перевезення вантажів - це вид цивільно-правового договору про надання послуг. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його правомочній на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Залежно від видів транспорту, яким перевозяться вантажі, пасажири і багаж, перевезення поділяються на: залізничні, внутрішніми водними шляхами (річкові), морські, повітряні, автомобільні. Правові відносини у цій галузі регулюються положеннями ст. 358--368 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про транспорт» (1994) та нормами транспортних статутів або кодексів і правил, що видаються у встановленому порядку. Зокрема, діють Статут автомобільного транспорту України 1969, Статут залізниць України 1998, Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України.

Перевезення конкретного вантажу оформляється спеціальним перевізним документом, який звичайно пересилається разом з вантажем і вважається письмовою формою договору. Такими документами при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним -- товарно-транспортна накладна, морським - рейсовий чартер або коносамент. За договором перевезення вантажу перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого ним вантажу, своєчасно доставити його до пункту призначення і видати одержувачеві тощо. Відправник вантажу має подати вантаж до перевезення у належному стані, своєчасно і повністю оформити транспортні документи, сплатити встановлену плату тощо. Одержувач повинен з дотриманням правил, чинних на певному виді транспорту, прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення власними засобами. За неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань щодо перевезення вантажів настає цивільно-правова відповідальність. Зокрема, перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. У транспортних статутах (кодексах) можуть передбачатися випадки, коли доведення вини перевізника у цих порушеннях покладається на одержувача або відправника. Наприклад, залізниця звільняється від відповідальності, якщо вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) зі справними пломбами відправника або за наявності інших ознак, що свідчать про схоронність вантажу. Тобто тут діє презумпція відсутності вини перевізника, що, однак, не позбавляє пред'явника претензії можливості доводити протилежне. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу чи пошкодження вантажу є неповною (обмеженою): окрім дійсної шкоди майну і відповідної суми перевіз, плати (факт. витрат), транспортні організації неодержані доходи клієнтові не відшкодовують. Відправник відповідає за невчасне внесення плати за перевезення вантажу, причому відправлення вантажу може затримуватися залізницею до внесення плати. На автотранспорті до внесення плати перевізник не приймає вантажів до перевезення. Відправник та одержувач відповідають за простій вагонів або ін. транспортні засобів, поданих під навантаження чи розвантаження, за пошкодження вагонів або суден тощо.

Проте, слід зауважити, що незважаючи на важливе значення договору перевезення вантажів у цивільному обороті, їхній правовий статус ще недостатньо врегульований у чинному законодавстві України. Це спричиняє певні труднощі у його цивільно-правовому регулюванні. Необхідно внести відповідні зміни до цивільно-правового законодавства, а також - прийняти новий Цивільний кодекс у якому б знайшли своє правове закріплення договір перевезення вантажу. Надійне закріплення та захист даних прав сприятиме утвердженню цивілізований ринкових відносин у нашій державі.

Список використаних джерел

1. Конституція України : Закон України. Прийнятий на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР.

2. Цивільний кодекс України Відомості Верховної Ради України (ВВР), NN 40-44, 2003.

3. Господарський кодекс України Відомості Верховної Ради України (ВВР), N 18, N 19-20, N 21-22, 2003.

4. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 36

5. Закон України “Про транспорт” // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 51. - ст.446.

6. Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 28.

7. Закон України «Про транзит вантажів» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 31.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7