Реконструкція всього народного господарства потребувала розміщення виробничих потужностей більш рівномірно у всіх районах країни. Система територіального устрою СРСР, в якій збереглось багато елементів дореволюційного поділу не могла відповідати даним потребам. В 1926 - 1928 роках стара система адміністративного поділу: губернія - уїзд - волость - була ліквідована по всій країні. На зміну їй були створені області (краї), округи та райони з урахуванням в першу чергу економічних особливостей міст. Замість ліквідованих 75 губерній (на 1923 рік) в 1928 році було створено 5 країв та великих областей та 33 області на правах губернії ( по розмірам дещо більшим ніж в старих губерніях).
Розділ 2 . Становище СРСР в довоєнний та післявоєнний період
2.1 Вищі державні органи за «сталінською конституцією»
В Конституції СРСР 1936 року було закріплено керівну роль комуністичної партії, яка стала монополістом в системі органів державного управління. Тоді ж було ліквідовано і багатопартійність. Форми партійного керівництва державою були різноманітними. Іноді створювались спільні партійно - державні органи. Частіше ж застосовувався інший спосіб, коли партійні керівники різних рівнів ставали і керівниками належних державних органів.
Радянська держава будується на основі принципу демократичного централізму. Але все більше посилюється централізація державного управління. Це стосується не лише організації державної єдності, але й всієї структури органів держави. Конституція СРСР ввела нові назви для Рад всіх рівнів - Ради депутатів трудящих. Попереднє формулювання - Ради робітничих, селянських, червоноармійських депутатів якби виключало інтелігенцію, хоча на практиці основна маса інтелігентів користувалась виборчими правами. Конституція також змінила структуру та статус органів влади й управління.
Вищим органом влади Союзу стала Верховна Рада СРСР. Вона отримала ті права, які мали раніше Всесоюзні з'їзди Рад і ЦВК Союзу. Верховна Рада прийняла і двопалатну структуру, хоча назви палат дещо змінились : замість Союзної Ради вона стала називатись Радою Союзу . Зберігся також принцип формування палат. Рада Національностей - включала в себе фіксовану кількість депутатів: по 25 від кожної союзної республіки, по 11 від автономної республіки, по 5 від автономної області, по 1 від національного округу. Ці палати були рівноправні. Верховна Рада була єдиним законодавчим органом Союзу.
Сесійний порядок роботи Верховної Ради зумовлювало необхідність створення постійно діючого органу. Ним стала президія Верховної Ради СРСР. Вона складалась з голови, його заступників по кількості республік, секретаря і 24 членів. Президія Верховної Ради була наділена певними повноваженнями : скликання сесій, тлумачення діючих законів, відміна постанов РНК СРСР в випадках їх невідповідності закону. Президія Верховної Ради не була законодавчим органом , але вона мала право видавати своєрідні акти - укази.
Конституція 1936 року в якості органу правління зберегла Раду Народних Комісарів. Однак тепер вона не мала законодавчих прав . Тобто її постанови і розпорядження стали тепер лише підзаконними актами .
Система органів влади і управління союзних і автономних республік будувалась по аналогії загальносоюзної , хоча , звичайно, тут були певні відхилення.
Відносно судової системи, то Конституція та спеціальний закон про судоустрій, не внесли принципових змін. Вони швидше узагальнили вже накопичений досвід. Але все таки були помітні нововведення. Дещо змінився порядок формування народних судів. Для них знову був введений принцип виборності безпосередньо населенням, щоправда на практиці даний принцип поки що не застосовувався. Проведені були зміни в статусі та формах діяльності Верховних судів . ключовим положенням тут стали перетворення , які торкались становища Верховного Суду.
При створенні Верховного Суду Союзу законодавець вважав основою його діяльності регулювання відносин Союзу та республік в судовій сфері. Але в ці роки Верховний Суд СРСР поступово перетворюється в звичайний хоча і перебуваючи на чолі судової системи, орган.
Конституція 1936 року завершила централізацію системи прокурорських органів, підпорядкувавши республіканські органам Союзу. В то й же час статус прокуратури підвищився: вона вийшла з підпорядкування уряду і стала залежати лише від вищого органу влади Союзу - Верховної Ради.
Централізація була корисна, але сама по собі вона не могла вирішити всіх проблем в тому числі кадрової. Так , в 1937 році лише 9,3 % слідчих по Союзу мали вищу юридичну освіту.11 Советская прокуратура . Очерки истории. М., 1993 р.
По шляху централізації розвивалась і міліція. На базі її структурних підрозділів були створені галузеві органи, безпосередньо підпорядковані раднаркомам республік, в тому числі і управління міліції та карного розшуку.
Суперечливо розвивається в даний період весь державний механізм. Конституція 1936 року проголосила більш демократичний ніж раніше порядок формування та діяльності державних органів . однак ці декларовані демократичні принципи часто ігнорувались, зміст їх спотворювався. Перемога та послідуюче закріплення однопартійної системи привели до посилення ролі комуністичної партії в державному управлінні. Разом з тим її керуюча верхівка відірвалась від основної маси комуністів, ставши практичне не контрольованою ,що також привело до тяжких наслідків. Репресії проти інакомислячих, які проводились органами державної безпеки, в першу чергу обрушились на голів членів партії.
Даний період характеризується великими змінами в організації державної єдності. Різко зростає кількість союзних республік, змінюються кордони деяких з них. Помітно зростає централізація: компетенція Союзу розширюється відповідно звужується права союзних республік.
2.2 СРСР в роки війни
22 червня 1941 року війська нацистської Німеччини та її союзників напали на територію нашої країни. Тим самим німецьке керівництво розірвало всі договори, укладені ним з Радянським Союзом в 1939 році.
Труднощі та поразки перших періодів війни не зламали патріотичний дух радянського народу, його вірність Батьківщині . розвернулась боротьба за перебудову всього життя на військовий лад , за укріплення радянських Збройних Сил.
Не менш серйозної перевірки зазнала і сама держава, яка вимушена була терміново перебудовуватися на військовий лад. 22 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про військове положення», а 29 червня ЦК ВКП(б) і СНК СРСР звернулися до партійних і радянських органів з директивою, в якій була викладена в загальній формі програма заходів Комуністичної партії і держави по боротьбі з фашистським агресором. У цьому документі вказувалося, що державні і партійні органи повинні викоренити добросердя і безтурботність, вияв яких надзвичайно небезпечний у військових умовах, забезпечити зміцнення суспільної, державної, військової і трудової дисципліни, мобілізувати всі сили на розгром фашизму.
У новій обстановці була проведена серйозна перебудова державного апарату. У умовах військового часу ще більш посилилася роль центральних органів влади і управління, хоч разом з тим була проведена і певна децентралізація, викликана необхідністю оперативно вирішувати конкретні питання управління. Значно змінилася структура управлінського апарату, зайві ланки були ліквідовані, багато які підрозділи паралельної дії злиті, штати значно скорочені.
У період війни зберегли свої повноваження вищі органи державної влади і управління СРСР: Верховна Рада і його Президія, Рада Народних Комісарів, галузеві, а також республіканські органи влади і управління, місцеві радянські органи.
Створені тимчасові надзвичайні органи влади і управління, включаючи Державний Комітет Оборони (ДКО), в своїй діяльності спиралися на апарат Рад і інших конституційних органів.
Але війна внесла свої корективи в організацію і порядок роботи державного апарату. Вона, зокрема, перешкодила проведенню в передбачені законом терміни чергових виборів в Ради всіх рівнів. Президія Верховної Ради СРСР і президії Верховних Рад союзних республік були вимушені протягом 1941 - 1945 рр. неодноразово відкладати проведення чергових виборів і продовжувати повноваження відповідних Рад. Продовжували виконувати свої обов'язки вибрані в передвоєнний час депутати Верховної Ради СРСР, Верховних Рад республік і місцевих Рад. Внаслідок військової обстановки і в зв'язку із закликом багатьох, а часто і більшості депутатів в армію, порушувалися і терміни скликання сесій Рад. До 1 січня 1945 р. з складу місцевих Рад вибуло більше за 59% всіх депутатів, вибрану до війни. Переважна їх більшість билася на фронті. Пішли в армію і більше за 38% членів виконкомів Рад. За роки війни сесії -Верховної Поради СРСР скликалися 3 рази (червень 1942 р., лютий 1944 р., квітень 1945 р.). На Україні під час війни перша сесія Верховної Ради республіки зібралася лише на початку 1944 р. З урахуванням конкретних умов скликалися сесії Верховних Рад і інших союзних республік.
У роки війни повноважними признавалися сесії Рад, на яких було присутніх 2/3 фактичного складу депутатів, тоді як по Конституції в мирний час для цього була потрібна присутність 2/3 вибраних депутатів. Зросла роль депутатів-жінок.
Природно, посилилося значення виконавчих органів Рад, ряд виняткових повноважень Рад здійснювався їх виконкомами. Так, виконкоми вищестоящих Рад могли без проведення додаткових виборів, поповнювати склад виконкомів нижчестоячих Рад представниками партійно-радянського активу. Така практика мала найбільш широке застосування на звільненій від ворога території при відновленні тут органів Радянської влади. Велику роль у відновленні Рад на звільненій від ворога території зіграли спеціальні партійно-радянські оперативні групи, що створюються для цієї мети. По суті практика виборів Рад була замінена системою призначень. Централізація державного управління, підвищення ролі виконавче-розпорядливих вузькоколегіальних радянських органів були в умовах Великої Вітчизняної війни певною мірою об'єктивно виправданими, оскільки витікали з необхідності концентрації керівництва всіма силами і ресурсами країни для розгрому ворога.
Під час війни значно посилилася інтеграція, злиття партійного і державного керівництва різних рівнів. Найважчі задачі військового часу, які не завжди можна було вирішити традиційними методами державного примушення, виконувалися часто комуністами як виконання партійного обов'язку і відповідальності за країну.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
