Рефераты. Державне управління у діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю

Державне управління у діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю

29

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ЛУГАНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС

НАУКОВИЙ РЕФЕРАТ

кандидата на навчання в ад'юнктурі

старшого інспектора кримінально-виконавчої інспекції Петровського

районного сектору УДДУПВП в Донецькій області

старшого лейтенанта внутрішньої служби

Кременовської Ірини Володимирівни

за темою: «Державне управління у діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю»

Спеціальність: 12.00.07 - Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.

Рецензент: ______________________

Оцінка: _________________________

м. Донецьк - 2006 р.

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ БОРОТЬБИ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

1.1. Концепція державного регулювання діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та її втілення в законодавстві України

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА СПЕЦІАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

2.1. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ України

2.2. Спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України

РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДРОЗДІЛІВ ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ
3.1. Координаційний Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України
3.2. Участь державних органів виконавчої влади в розробленні програм щодо забезпечення єдиної державної політики боротьби з організованою злочинністю
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Статистичні дані стверджують, що кількість організованих злочинних угруповань та скоєних ними злочинів невпинно зростає. За даними Головного Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, в Україні існує близько 450 мафіозних груп, в яких об'єднано понад 10 тисяч осіб (для порівняння: італійська мафія - сицилійська «Коза ностра», неаполітанська «Каморра» і калабріанська «Дрангета» налічує сьогодні 17 тисяч чоловік). В 2005 році всього в Україні було скоєно більше 0,5 мільйона злочинів. На обліку в органах внутрішніх справ перебуває близько 2,5 тисячі стійких злочинних угруповань, з яких 115 - бандитські, а 95 мають міжнародні зв'язки. При цьому 46 із викритих організованих злочинних груп безкарно діяли протягом від трьох до шести років. Рівень злочинності у порівнянні із попередніми роками знизився незначно [3].
Завдання боротьби із організованою злочинністю повинне розглядатися у якості загальнодержавної та пріоритетної мети боротьби із злочинністю. Реформування застарілих організаційних структур боротьби із злочинністю, яке здійснюється останніми роками, а також удосконалення економічних, політичних, ідеологічних, моральних, правових та інших відносин є тим підґрунтям, яке сприятиме подоланню організованої злочинності.
Для вирішення проблеми державного регулювання діяльності органів, які виконують завдання по боротьбі з організованою злочинністю в законодавстві України визначені норми, які регулюють питання, пов'язані із компетенцією, завданнями, функціями, організацією управління та повноваженнями відповідних органів. Але яким чином на практиці здійснюється державне управління в сфері боротьби з організованою злочинністю, організаційно-правові форми та методи регулювання діяльності органів, на які покладені завдання по боротьбі з організованою злочинністю, яким чином відбувається розподіл компетенції між ними, який порядок створення, реорганізації та ліквідації таких органів, а також шляхи удосконалення діяльності та механізмів державного управління і багато інших питань, з якими в своїй повсякденній роботі стикаються органи по боротьбі з організованою злочинністю, ми спробуємо проаналізувати в даній роботі.
Через свою неоднозначність проблема державного управління в діяльності органів по боротьбі з організованою злочинністю завжди викликала гостру полеміку серед учених. Розробкою і аналізом деяких аспектів проблеми займалися О.М. Бандурка «Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення», П.П. Міхайленко, Я.Ю. Кондратьєв «Історія міліції України в документах і матеріалах», М.А. Погорецький «Оперативно-розшукова діяльність: правові основи (структурно-логічні схеми)». Необхідно пригадати і таких вчених, як Н.В. Тертишник, С.М. Тимченко, М.І. Хавронюк. Особливу роль серед нормативних актів, присвячених нашій темі, зіграли Закони України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», положення, накази, інструкції та інші.
Мета даної роботи полягає в узагальненні існуючого стану наукової розробки і законодавчої регламентації проблеми державного управління в органах по боротьбі з організованою злочинністю в процесі регулювання даної діяльності та визначенні шляхів її удосконалення, проведенні аналізу недоліків і прогалин в чинному законодавстві, розробці конкретних пропозицій відносно шляхів і методів їх усунення.
Завданнями роботи, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети, є:
· Визначити поняття і значення державного управління в сфері боротьби з організованою злочинністю;
· Визначити роль і місце органів по боротьбі з організованою злочинністю в системі державних органів, що здійснюють функції боротьби з організованою злочинністю;
· Визначити структуру, правову основу діяльності, завдання і функції органів по боротьбі з організованою злочинністю;
· Проаналізувати форми і методи, вживані державними органами в процесі регулювання діяльності по боротьбі з організованою злочинністю;
· Визначити види державних механізмів контролю за діяльністю спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та визначити їх практичне значення в організації управління;
· При розгляді питань, що стосуються повноважень органів по боротьбі з організованою злочинністю, зупинитися на питаннях взаємодії та розмежування компетенції відповідних органів.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері організації державного управління в спеціальних підрозділах по боротьбі із організованою злочинністю.
Предмет дослідження - особливості визначення форм і методів державного регулювання діяльності органів по боротьбі з організованою злочинністю, а також положення чинного законодавства, наукові розробки і практична діяльність у питаннях організації управління в сфері боротьби з організованою злочинністю. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. У роботі використовуються також загальноприйняті в юридичній науці методи наукового пізнання: формально-юридичний, системно-структурний, порівняно-правовий, історико-правовий і інші загальнонаукові і спеціальні методи. Наукова новизна роботи визначена метою і поставленими завданнями. Вона полягає в тому, що в роботі був проведений аналіз наукової розробки проблем, які мають місце в організації державного управління, взаємодії та компетенції в органах по боротьбі з організованою злочинністю. Результатами проведеного дослідження є наступні основні положення і висновки:
1. В державному управлінні в сфері боротьби з організованою злочинністю закладаються сьогодні основні засади державного регулювання, відпрацьовуються форми і методи його реалізації. У цьому сенсі показовий Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Цей документ як би підбиває підсумок всьому передуючому розвитку організації управління в органах по боротьбі з організованою злочинністю.
2. Пропонується звернути увагу на розробку концепції з питань визначення державного механізму управління в сфері реалізації єдиної політики у боротьбі з організованою злочинністю. На сьогодні наявні закони, які регулюють дане питання, не тільки не містять норм, що розвивають положення про механізм взаємодії та розмежування компетенції органів по боротьбі з організованою злочинністю, але і не відображають їх у статтях, присвячених завданням даних органів і обов'язкам їх посадовців. Лише стаття 11 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» визначає, що межі компетенції спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України визначаються на основі законів України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», цього Закону, Кримінально-процесуального кодексу та інших законів України.
3. Доводиться, що вимагає свого рішення проблема ролі і компетенції державних органів в процесі реалізації функції боротьби з організованою злочинністю шляхом розробки відповідних державних програм та здійснення контролю за їх виконанням.
4. Дістало подальшого розвитку питання концепції щодо державно-правового реформування та удосконалення діяльності органів по боротьбі з організованою злочинністю.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що положення даної роботи можуть бути використані в ході викладу курсу «Адміністративне право України», зокрема тем, які стосуються правового регулювання і управління внутрішніми справами та державною безпекою.
РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ БОРОТЬБИ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ
1.1. Концепція державного регулювання діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та її втілення в законодавстві України
Останніми роками, перш за все завдяки зусиллям певного кола вчених, політиків та юристів з'явилися спроби визначення поняття організованої злочинності як «найбільш цілеспрямованої послідовності дій з точки зору різних учасників подій у якості визначеної структури, яка пристосована для досягнення поставленої злочинної мети» [16]. Організована злочинність - це, перш за все, найбільш небезпечна форма злочинності, вона виявляється у масі злочинів, які скоєно злочинними організаціями. Затвердження і забезпечення в Україні суспільної безпеки, дотримання законності і правопорядку, боротьба із злочинністю, захист від протиправних посягань на життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, оточуюче середовище, інтереси суспільства і держави є відтепер головним обов'язком держави та її органів. Реалізовуючи свою правоохоронну функцію, держава створює систему органів державної виконавчої влади, які забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу із злочинністю, захист від протиправних посягань на життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, оточуюче середовище, інтереси суспільства і держави, серед яких особливе місце займають органи по боротьбі з організованою злочинністю.
На основі узагальнення існуючого законодавства та наукової розробки питання визначення системи цих органів, слід погодитися з С.М. Тимченко, який визначає, що систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять державні органи, які спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю та державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій. До першої групи належать Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України. До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать: органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України, крім зазначених вище, органи прокуратури України, митні органи і підрозділи Прикордонних військ України, органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби, органи і установи виконання покарань, розвідувальний орган Міністерства оборони України [19].
Організована злочинність в усіх її проявах і формах завжди посягає на суспільні відносини в сфері охорони громадської безпеки і є найбільш небезпечною формою злочинності. Затвердження і забезпечення в Україні суспільної безпеки, дотримання законності і правопорядку, боротьба із злочинністю, захист від протиправних посягань на життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, оточуюче середовище, інтереси суспільства і держави є відтепер головним обов'язком держави та її органів.
Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, суспільної безпеки та спокою відноситься до завдань публічної адміністрації (органів виконавчої влади), Президента України як гаранта державного суверенітету та дотримання прав людини і громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Таким чином, забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.
В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та штат службовців, в рамках встановленої компетенції здійснює від імені та за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя [1].
Кожен з органів виконавчої влади, який діє від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованої злочинністю, як органи виконавчої влади, наділені необхідною оперативною самостійністю, яка втілена в їх компетенції - предметах відання, правах, обов'язках, територіальних масштабах діяльності. Відповідно до визначення, яке дає Ю.П. Бітяк, «компетенція - це визначений об'єм державної діяльності, яку покладено на конкретний орган, або коло питань, які передбачені законодавством, іншими нормативно-правовим актами, які він має право вирішувати в процесі своєї діяльності»[1].
На сьогодні існує система нормативно-правових актів, яким встановлюється обсяг компетенції спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, і положення про її визначення закріплене в статті 11 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», яка визначає, що межі компетенції спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України визначаються на основі законів України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», цього Закону, Кримінально-процесуального кодексу та інших законів України [10].
Серед нормативних актів, які розвивають положення про механізм взаємодії та розмежування компетенції органів по боротьбі з організованою злочинністю, слід зазначити такі, як Інструкція про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі зі злочинністю, яку затверджено спільним наказом МВС, Голови СБУ, Голови Держкомкордону, Голови Держмиткому, Командуючого Національної гвардії, Міністра оборони, Міністра юстиції України від 10 серпня 1994 року [5], Накази Генерального прокурора України «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю» від 7 жовтня 1999 року [9], та інші відомчі нормативні акти.
Таким чином, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю є державними органами виконавчої влади з особливим статусом, який втілюється в їх компетенції. В законодавстві існують положення про визначення обсягу повноважень цих підрозділів, але закріплення механізму взаємодії державних органів по боротьбі з організованою злочинністю до цього часу не знайшло чіткого закріплення. Важливе й те, державне регулювання діяльності органів в сфері боротьби з організованою злочинністю вимагає високої відповідальності та особливо надійного механізму забезпечення. Закони України, якими має визначатися державне регулювання та координація діяльності всіх державних органів в цій сфері, мають вищу юридичну силу, ніж наявна Інструкція про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі зі злочинністю, тому проблема втілення в законодавстві України положень про механізм взаємодії та розмежування компетенції державних органів має стати однією з пріоритетних при розробці концепції адміністративної реформи.
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА СПЕЦІАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ
2.1. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ України
Підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю створені на підставі Закону України «Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю» та є складовою системи органів внутрішніх справ (далі - ОВС) України. Оскільки міліція є найбільшим підрозділом ОВС, то переважна частина положень Закону України «Про міліцію» стосується всіх підрозділів ОВС.
Згідно визначенню, даному А.М. Бандуркой, «система органів внутрішніх справ - це сукупність елементів, що становлять певну цілісність, єдність» [2]. Відповідно до положень закону України від 10 січня 2002 р. «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» Система органів внутрішніх справ побудована на основі адміністративно-територіального і функціонального критеріїв [7]. Так, управління МВС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі побудована на основі адміністративно-територіального критерію, а відділи МВС на транспорті - з використанням функціонального критерію.
Центральним органом виконавчої влади в системі органів внутрішніх справ є Міністерство внутрішніх справ України, діяльність якого регламентується відповідним положенням. Його очолює міністр, що призначається відповідно до Конституції України. МВС України здійснює державне управління в сфері внутрішніх справ шляхом централізованого регулювання через відповідні органи внутрішніх справ, а також безпосередньо.
Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України, встановлює круг завдань, які ним вирішуються. При цьому виконання завдання боротьби з організованою злочинністю покладено на МВС державою в якості одного з головних.
Для виконання покладених завдань та відповідно до Закону України «Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю» МВС визначає функціональну структуру його органів.
Спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ є Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, управління, відділи і відділення по боротьбі з організованою злочинністю МВС Автономної республіки Крим, головного управління внутрішніх справ міста Києва, головних управлінь і управлінь внутрішніх справ областей, міста Севастополя, інших міст, відповідних органів на транспорті, які підпорядковуються відповідно Міністру внутрішніх справ Республіки Крим, начальникам головних управлінь, управлінь внутрішніх справ [10, 11].
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю», відділи і відділення по боротьбі з організованою злочинністю у містах (крім Севастополя) створюються в міру необхідності і підпорядковуються управлінням по боротьбі з організованою злочинністю МВС Автономної республіки Крим, головних управлінь і управлінь внутрішніх справ областей [10].
Організація системи підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України має чітку вертикальну та горизонтальну структуру, в якій без посередньо МВС підпорядковані та знаходяться на одному організаційному рівні головне Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС, Автономної Республіки Крим та відповідні органи на транспорті. Головні управління міст обласного значення Києва та Севастополя та областей знаходяться у підпорядкуванні відповідно Головного Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України. Ця структура може бути представлена схематично таким чином, як вказано на мал. 2.1:

29

Страницы: 1, 2



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.