Розширюються зв'язки професійно-технічних навчальних закладів із зарубіжними країнами. В Україні реалізуються декілька проектів щодо впровадження новітніх технологій професійного навчання. На базі вищих професійних училищ за участі Федеративної Республіки Німеччини в рамках програми «Трансформ» створено й успішно працюють 16 модельних центрів та навчально-тренувальних фірм з підготовки фахівців для комерційної діяльності, досвід роботи яких поширюється на всі регіони країни.

Аналіз демографічного розподілу показав, що в центральних, північних, західних областях України знаходиться 2/3 навчальних закладів, оскільки тут найбільша густота населення. Отже, в цих регіонах існує найбільша кількість навчальних закладів на відміну від східного регіону України.

На початок 2006/07 н. р. в Запорізькій області діє 35 вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації, серед яких 24 - заклади І-II рівнів акредитації (підготовка молодших спеціалістів, бакалаврів) та 12 - І-IV рівнів акредитації. Серед ВНЗ III-IV рівнів акредитації шість університетів, три академії, три інститути, з яких вісім - державної форми власності і 4 - приватної. Два вищі навчальні заклади мають статус національного (Запорізький національний технічний університет, Запорізький національний університет).

Мережу вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації становлять 11 коледжів, вісім технікумів та чотири училища. У 2004 р. відбулася реорганізація Запорізького, Мелітопольського, Бердянського медичних та Запорізького педагогічного училищ в коледжі. Реорганізовані навчальні заклади належать до комунальної форми власності. Припинив свою діяльність Енергодарський технічний коледж. Замість цього ліквідованого навчального закладу створено відокремлений структурний підрозділ Класичного приватного університету. Серед загальної кількості вищих навчальних закладів професійно-технічні заклади освіти в Запорізькій області мають такі форми власності: 13 - державну, 7 - комунальну, 3 - приватну.

Встановлено, що в управлінні діяльністю професійно-технічних навчальних закладів існують такі недоліки: недостатнє бюджетне фінансування; недостатня забезпеченість сучасною фаховою україномовною навчально-методичною літературою; повільне впровадження в навчальний процес новітніх інформаційних технологій.

У третьому розділі - «Удосконалення державного регулювання системи професійно-технічної освіти в Україні» - удосконалено структуру мережі професійно-технічних навчальних закладів, запропоновано механізми багатоканального фінансування професійно-технічних навчальних закладів, досліджено державне замовлення в системі професійно-технічної освіти.

Одним із найважливіших стратегічних напрямів розвитку системи професійно-технічної освіти, визначеним у рамках Національної доктрини розвитку освіти, є розвиток мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань і форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці.

Оптимізація мережі навчальних закладів професійно-технічної освіти шляхом їх укрупнення дасть змогу зберегти ресурсний і кадровий потенціал професійно-технічної освіти в період назріваючої «демографічної ями». За рахунок консолідації ресурсів має покращитись матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів, оснащення навчального процесу (бібліотечні фонди, навчальні корпуси тощо), що, зрештою, підвищить якість підготовки фахівців середньої ланки.

Об'єднання закладів професійно-технічної освіти сприятиме підвищенню якості викладацького складу. Водночас інтеграційні процеси можуть призвести до скорочення частини працюючого персоналу, що спричинить ряд негативних соціальних наслідків. Економічна доцільність укрупнення (об'єднання) професійно-технічних навчальних закладів зумовлена також економією бюджетних коштів, забезпеченою за рахунок економії на масштабі. Укрупнення об'єктів фінансування професійно-технічної освіти сприятиме раціональному розміщенню державних коштів.

Необхідність удосконалення мережі закладів професійно-технічної освіти шляхом їх об'єднання зумовлена також станом матеріально-технічної бази навчальних закладів, яка останнім часом значно застаріла. Об'єднання ідентичних за профілем професійно-технічних і вищих навчальних закладів дасть змогу поліпшити матеріальний компонент навчального процесу як за рахунок концентрації наявних ресурсів, так і в результаті залучення достатніх фінансових ресурсів, необхідних для його оновлення. Покращення стану матеріально-технічної бази в системі професійно-технічної освіти значно підвищить рівень конкурентоспроможності професійно-технічної освіти фахівців, що випускаються, на ринку праці. У ході проведеного дослідження були виявлені основні переваги й недоліки реорганізації мережі професійно-технічних навчальних закладів (табл. 2).

Один з важливих напрямів побудови раціональній мережі - це перетворення ряду провідних професійно-технічних закладів у ресурсні центри, здатні значно підвищити якість навчання й рівень кваліфікації навчальних, а також здатність до підвищення рівня навчання кваліфікованих робочих на загально регіональному рівні.

Для того, щоб ресурсні центри могли ефективно реалізувати всі вказані цілі, вони повинні значно відрізнятися від звичайних професійно-технічних закладів за своїми функціями. У цілому функції ресурсних центрів (центрів зростання якості) мають бути розширені й орієнтовані на вирішення загально регіональних завдань.

Таблиця 2

Переваги та недоліки реорганізації мережі професійно-технічних навчальних закладів

Виділено такі основні функції ресурсних центрів: професійно-технічне навчання складних і нових професій, пов'язаних із сучасними технологіями, відповідно до завдань економічного розвитку регіону; навчально-методичне і програмне забезпечення підготовки з нових професій і технологій, включаючи методичну підтримку однопрофільних навчальних закладів професійно-технічної освіти; у рамках свого профілю організація взаємодії з працедавцями, зокрема маркетингові дослідження на ринку освітніх послуг і ринку праці за своїм профілем; прогнозування потреби в кадрах, аналіз змін вимог працедавців до кваліфікації випускників, підготовка пропозицій щодо змін у професійних і освітніх стандартах; підвищення кваліфікації викладачів і майстрів з нових навчальних і виробничих технологій; сертифікаційна діяльність за своїм профілем у рамках загальнорегіональної системи оцінювання якості підготовки випускників і якості відповідних навчальних програм; професійна орієнтація студентів і технологічне навчання загальноосвітніх шкіл.

Ресурсні центри доцільно створювати в рамках професійно-технічних закладів, що діють, мають резерв приміщень, оскільки це знижує витрати (не передбачається нове будівництво), спрощує вирішення правових питань щодо їх діяльності. Але при цьому необхідно розробити спеціальний статут, інші локальні нормативні акти, що гарантують повноцінне виконання ресурсними центрами своїх нових функцій.

Особливої актуальності в системі професійно-технічної освіти набуває інститут державного замовлення. Під державним замовленням розуміють певний обсяг підготовки фахівців різних профілів, який визначається державою й фінансується з державного бюджету. При цьому державне замовлення має виходити з реальних потреб довгострокового соціального й економічного розвитку України. Державне замовлення в системі професійно-технічної освіти відіграє особливо значну роль, оскільки державне замовлення слугує одним із критеріїв визначення обсягу бюджетного фінансування діяльності професійно-технічної освіти. Розміщення державного замовлення оформляється державним контрактом, який укладається між державним замовником і виконавцем державного замовлення.

На практиці державне замовлення у сфері професійно-технічної освіти фактично консервує існуючу структуру підготовки фахівців, оскільки існуючий механізм формування і виконання державних замовлень не відповідає повною мірою вирішенню проблем забезпечення економіки країни певного виду фахівцями в необхідних обсягах. Відсутність порядку формування державного замовлення у сфері освіти унеможливлює визначення реальної потреби держави у підготовці необхідної кількості фахівців робочих професій та спеціалістів із вищою освітою.

Таким чином, етап формування державного замовлення, звичайно, ж потребує законодавчого визначення, проте проблема має розглядатися значно ширше, а саме - необхідно вести мову про необхідність запровадження в Україні стратегічного планування соціально-економічного розвитку країни, яке у свою чергу, мало б стати основою для розроблення державного замовлення в галузі вищої та середньої спеціальної освіти.

При цьому має бути встановлена відповідність обсягу фінансування у Державному бюджеті України державного замовлення на підготовку фахівців натуральним показникам державного замовлення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6