Суб'єктами і об'єктами владних відносин у суспільстві є люди. Тому людина і влада співвідносяться по-різному. Так, у громадянському суспільстві незалежність особи, а, отже, і можливість володіння нею реальною владою, ґрунтується на власності, якою особа може безпосередньо володіти, користуватись і розпоряджатись. Громадянське суспільство спирається на державу саме для того, щоб економічну владу власника забезпечити політично. Держава повинна ввібрати в себе всі позитивні риси громадянського суспільства: захист приватного інтересу, свободу особистості, її економічну самостійність і самодіяльність.
Владні повноваження громадянина у державі знаходять свій прояв в його політичних правах і свободах, які вважаються природними і невідчужуваними. Найважливіша проблема полягає в тому, щоб сформулювати норми щодо цих прав і свобод максимально конкретно, а також забезпечити їх ефективним механізмом реалізації.
Однією з найбільших проблем правової та політичної науки є проблема суверенітету. Його витоки сягають глибини століть. На думку більшості вчених, суверенітет є однією з ознак, притаманних тільки державі, інші говорять про суверенітет, притаманний усім суб'єктам політичної системи, що, на нашу думку, не є достатньо обґрунтованим. Отже, під державним суверенітетом розуміють політико-правову властивість державної влади, яка відображується у верховенстві її в межах території країни і незалежності в зовнішніх відносинах.
Основні ознаки суверенітету Української держави зазначені в Декларації про державний суверенітет України, а саме: а) верховенство; б) самостійність; в) повнота; г) неподільність влади в межах території країни; ґ) незалежність; д) рівноправність влади в зовнішніх відносинах. Вже із самого початку суверенітет розглядався як влада, обмежена певними правилами. Проте історичний досвід підказує, що абсолютне право на владу -- це не правило, а швидше виняток з нього. Існує три види суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації, суверенітет держави.
Суверенітет народу (народний суверенітет) означає, що вся влада у країні належить народові, тобто громадянам усіх національностей, які проживають на території даної країни і являють собою єдине джерело державної влади. Тому суверенітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову й соціальну системи країни.
Сутність національного суверенітету полягає у тому, що кожна нація, етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати культуру, мову, робити свій внесок у загальну скарбницю всієї культури людства. У демократичній державі повинно максимально забезпечуватися право всіх націй жити у злагоді. Дуже важливо, щоб нація, що становить більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу в суспільстві для обмеження прав представників інших націй.
3.Форми впливу інститутів політичної системи на формування та функціонування органів держави
Об'єднання громадян тією чи іншою мірою беруть участь у політичному житті суспільства, у політичних відносинах із державою і, відтак, взаємодіють (співробітничають або конфліктують) із нею. Взаємовідносини держави і об'єднань громадян мають правовий характер.
Об'єднання громадян -- це добровільне громадське формування людей, створене на основі спільності інтересів для реалізації своїх прав і свобод.
Об'єднання громадян не є об'єктами управління з боку державних структур. їх діяльність визначається статутом (положенням), цілями і завданнями їх створення, що не виходять за рамки закону. Беручи участь у соціально-політичному і культурному житті суспільства і держави, громадські організації та їх об'єднання реалізують права, передбачені статутами (положеннями).
До, громадських об'єднань можна віднести політичні партії, соціально-економічні і соціально-культурні об'єднання, масові громадянські рухи, асоціації, релігійні організації тощо. Основними з них є політична партія і громадська організація.
Політична партія -- добровільне об'єднання людей, що виражають волю певних соціальних груп, які прагнуть домогтися або утримати державну владу, впливають на політику держави відповідно до програми і статуту своєї діяльності.
В Україні членами політичної партії можуть бути лише її громадяни. Реєстрація політичної партії провадиться Міністерством юстиції України.
Громадська організація -- добровільне об'єднання людей, створене ними для досягнення особистих і громадянських цілей, що діє на засадах самоорганізації, самоврядування, самооплати (спілки, товариства, групи, об'єднання, не засновані урядом або міждержавною угодою). Наприклад, профспілки -- громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без безпосереднього дозволу на засадах вільного вибору їх членів.
В Україні громадська організація реєструється Міністерством юстиції, місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
Усі громадські об'єднання рівні перед законом.
Держава (в особі державних органів і посадових осіб):
1) встановлює юридичні норми, які визначають порядок їх офіційного визнання (легалізації) шляхом реєстрації;
2) реєструє об'єднання громадян і встановлює їх ідентифікаційний код. В Україні діють Українська республіканська партія, Народно-демократична партія, Партія зелених, Соціалістична партія та ін., Спілка адвокатів, Наукове товариство ім. Тараса Шевченка тощо;
3) забезпечує дотримання прав і законних інтересів об'єднань громадян;
4) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту:
нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;
контроль над джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адміністрації;
5) передбачає відповідальність уповноважених осіб громадських об'єднань за порушення законодавства;
6) не втручається у діяльність громадських організацій, тому що вони не є об'єктами державного управління;
7) створює режим найбільшого сприяння для їх функціонування: наділяє певними пільгами або зовсім звільняє від податків, або надає дотації і кошти.
Громадські об'єднання можуть:
1) допомагати державі вирішувати завдання економічного, соціального, культурного будівництва шляхом прийняття спільних політичних рішень із державними органами. Наприклад, “Спілка лідерів місцевої і регіональної влади України” (громадська організація, створена в 1999 р.) підписала разом із Президентом “Декларацію про державну регіональну політику”, спрямовану на реформування державного устрою країни;
2) брати участь у різних видах політичної діяльності шляхом створення спільних комісій із державними органами;
3) брати участь у формуванні (висувати кандидатуру, провадити передвиборну агітацію тощо) корпусу депутатів представницьких органів державної влади, тобто бути суб'єктами фундаторської діяльності держави;
4) бути з ряду питань суб'єктами правотворчої діяльності держави (наприклад, укладення колективного договору);
5) вносити пропозиції до органів державної влади (наприклад, ініціативні законопроекти через народних депутатів до Верховної Ради);
6) бути з ряду питань суб'єктами правозастосовної (складання протоколу про адміністративні правопорушення) і контрольно-наглядової (робота громадянських інспекторів охорони природи) діяльності держави;
7) проводити масові заходи (демонстрації, мітинги тощо);
8) захищати права членів організації в державних органах та ін.
Громадські об'єднання не можуть:
1) втручатися в діяльність одне одного;
2) втручатися у діяльність державних організацій і посадових осіб. Так, організаційні структури політичних партій не можуть утворюватися і діяти в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37 Конституції України);
3) мати воєнізовані формування (ст. 37 Конституції України);
4) підмінювати діяльність комерційних (господарських) організацій, ставити перед собою мету одержання прибутку або створюватися з цією метою.
Забороняється створення та існування:
громадських організацій і партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ст. 37 Конституції України).
Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку. Громадські організації діють у рамках правового режиму, встановленому державою.
Якщо держава -- це суверенна політична організація всього народу, то партії, інші громадські організації -- лише учасники здійснення політичної влади. Вони виражають волю своїх членів, груп людей, певних верств суспільства, діють у рамках закону і не мають державно-владних повноважень.
Політична система суспільства -- це система матеріальних і нематеріальних елементів, які функціонують і взаємодіють у сфері управління справами суспільства, тобто при здійсненні політичної влади.
Політична система поділяється на елементи, які тісно взаємодіють між собою. До таких елементів належать: суб'єкти (носії) політики; політичні норми та принципи; політичні відносини (стосунки); політичні погляди, політична свідомість та культура; зв'язки, що об'єднують названі компоненти. Взаємодіючи між собою ці елементи утворюють п'ять основних аспектів політичної системи: інституціональний (організації, установи); регулятивний (норми та принципи); функціональний (політичні функції, політичний процес та режим); ідеологічний (політичні погляди, політична свідомість та культура); комунікативний (зв'язки, що об'єднують зазначені компоненти політичної системи).
Правове регулювання -- це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Правове регулювання у сфері політичних відносин включає відносини всередині країни і на міжнародній арені. Ці відносини складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки влади -- законодавчу, виконавчу і судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування -- підкорення).
Пріоритетним напрямком правового регулювання у політичні й сфері в Україні є сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди. Правове регулювання здійснюється за допомогою трьох прийомів (способів): дозволяння, зобов'язування, заборона та двох типів (режимів):загальнодозвільний (дозволено все, що не заборонено) і спеціально-дозвільний (заборонено все, крім прямо дозволеного).
Регулювання і у спільних відносин здійснюється з допомогою права, яке диференціюється на публічне і приватне, а виявлення влади обмежене її поділом на законодавчу, виконавчу і судову. Однією з найбільших проблем правової та політичної науки є проблема суверенітету. Існує три види суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації, суверенітет держави.
Важливим у побудові громадянського суспільства є утвердження плюралізму, який виступає своєрідною формою самореалізації суспільства й особи, відображаючи ступінь самодіяльності вільних людей та їхніх організацій, соціальної й політичної свободи.
Об'єднання громадян беруть тісну участь в політичному житті суспільства так само як і держава, що призводить до їх взаємодії. Основними громадянськими об'єднаннями є політичні партії та громадські організації, що реєструються у встановленому законом порядку. Усі громадянські об'єднання є рівними перед законом. Вони діють в рамках правового режиму, встановленого державою. Заборона їх діяльності можлива лише в судовому порядку.
Сучасна політична система України має демократичний характер. В Україні конституційно закріплено основні принципи демократичної організації політичного життя суспільства -- народного суверенітету, представництва, поділу влади, багатопартійності тощо. За роки незалежності в країні сформовано демократичні державні інститути, створено численні політичні партії громадсько-політичні організації, впроваджено демократичну виборчу систему, яка постійно вдосконалюється. Щоправда, вже набуті демократичні форми і засоби здійснення державної влади поки що повільно наповнюються відповідним демократичним змістом. Незбалансованість повноважень вищих органів держави -- президента, парламенту та уряду -- породжує ситуації протистояння гілок законодавчої і виконавчої влади, нестабільність уряду. Політичні партії, за винятком декількох, не є виразниками інтересів широких верств населення, а обслуговують здебільшого вузькогрупові й персональні інтереси. Це ж стосується і засобів масової інформації. Наслідком недосконалості виборчої і партійної систем, порядку формування уряду є неструктурованість парламенту, відсутність у ньому сталої більшості, яка б узяла на себе відповідальність за політичне керівництво державою, що різко знижує ефективність функціонування парламенту та всієї системи організації державної влади.
Література
1. Конституція (Основний закон) України. -- К. -- 1996.
2. Коментар до Конституції України. -- К. -- 1996.
3. Білоус А. О. Політико-правові системи: Світ і Україна: Навчальний посібник. -- К. -- АМУПП. -- 1997.
4. Білоус Л.С. Політичні обєднання україни. -- К. -- 1993.
5. Кравчук М. В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. -- третє видання, змін. і доповн. -- Тернопіль: Карт-Бланш. -- 2002. -- 247 с.
6. Марченко М. Н. Проблемы теории государства и права: Учебник. -- М. --2005. -- 265 с.
7. Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник. -- М. -- Проспект. --2005. -- 321 с.
8. Оксамытный В. В. Теория государства и права: Учебник. -- М. -- Омега-Л. -- 2005.
9. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навчальний посібник. -- К.: Юрінком Інтер. -- 2001. -- 176 с.
10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. -- Х.: Консум. -- 2006. -- 656 с.
11. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. -- К.: Либідь. -- 2002. -- 576 с.
12. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копейчикова. -- К. -- Юрінком Інтер. -- 1998. -- 320 с.
13. Політологія / Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М.І. Хильки та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. -- К.:Здоровя. -- 2004. -- 776 с.
14. Теорія держави і права: Підручник / С. Л. Лисенков, А. М. Колодій, О. Д. Тихомир, В. С. Ковалевський; За ред. С. Л. Лисенкова. -- К.: Юрінком Інтер. -- 2005. -- 448 с.
15. Теорія держави і права: Навчальний посібник / Упоряд. Л. М. Шестопалова. -- К.: Прецедент. -- 2006. -- 197 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4
