2.1. НОРМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Норми цивільного процесуального права - це загальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямовані на регулювання відносин, що складаються в зв'язку із здійсненням правосуддя в цивільних справах. Норми цього процесуального права мають загальний характер, у них знаходить вираження загальний варіант взаємної поведінки суду та інших учасників процесу, який найбільш повно відповідає інтересам втілення правосуддя.

Цивільна процесуальна норма як загальне правило поведінки звернення до суду та інших учасників процесу. Вона дозволяє окреслити межі поведінки не одного конкретного суб'єкта, а всіх, хто звертається до суду і стає учасником процесу.

Таким чином, у нормі цивільного процесуального права проявляється те типове, що характерне для конкретних процесуальних ситуацій. За допомогою процесуальних норм забезпечується цілеспрямований правовий вплив на поведінку суду й учасників процесу в одному, загальному для всіх напрямку.

Положення про те, що норми цивільного процесуального права є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, має глибокий практичний зміст. Для виникнення будь-якої цивільно-процесуальної правовідносини необхідна наявність норми права, що передбачає дану правовідносину. Це випливає із закріпленого цивільним процесуальним законодавством дозвільного способу правового регулювання цивільних процесуальних відносин і для законності судової діяльності має принципове значення.

Норми цивільного процесуального права, які є необхідними передумовами цивільних процесуальних правовідносин, характеризують останніх із точки зору формулювання прав і обов'язків їх суб'єктів. Тому доречно звернути увагу на те, що досить часто цивільні процесуальні правовідносини характеризуються як “владовідносини”. Дані твердження перенесені майже у всі підручники курсу цивільного процесу. Однак, деякі процесуалісти цілком обґрунтовано вважають, що при характеристиці цивільних процесуальних правовідносин виявляється деяка однобічність, надмірно підкреслюється владний характер стосунків суду з учасниками процесу. Влада суду в цивільному процесі зводиться в основному до двох моментів:

суд і від його імені головуючий керують судовим засіданням;

суд здійснює правосуддя в цивільних справах ім'ям держави, вирішує справи по суті, а судові постанови, що набрали чинності, обов'язкові для всіх підприємств, установ, організацій, службових осіб, громадян і підлягають виконанню.

 Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми -- правовідносини. Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція -- на права і обов'язки, а санкція -- на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

Покажемо це на схемі.

2.2. ПРОЦЕСУАЛЬНА ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин прийнято вважати процесуальну правоздатність. Причому правоздатність трактується стосовно всіх суб'єктів цивільного процесуального права, і врешті-решт, визначається як абстрактна передумова володіти всіма правами та обов'язками, допустимими цивільним процесуальним правом.

Таке трактування цивільної процесуальної правоздатності, як і визнання її передумовою виникнення всіх без винятку цивільних процесуальних правовідносин, не відповідає законодавству і має цивілістичний характер. Так, ст. 28 ЦПК України від 18.03.2004 р. „Цивільна процесуальна правоздатність” дозволяє зробити висновок, що правоздатності єдиної для всіх суб'єктів цивільного процесуального права немає. Нею володіють лише сторони (позивач, відповідач) та треті особи, оскільки відповідно до названої статті здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки визнається за всіма громадянами України, незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови тощо.

Інше становище в цивільному праві, де правоздатність - загальна властивість усіх суб'єктів цієї галузі права. Кожний суб'єкт цивільного права може мати будь-які права і обов'язки та бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. На відміну від цього в цивільному процесуальному праві немає правоздатності, яка була б єдиною для сторін, третіх осіб, судових представників і прокурора, органів державного управління, свідків, експертів, перекладачів. Так, стороною, третьою особою може бути будь-який громадянин. Свідком же є не будь-яка особа, а та, якій відомі умови, що мають значення для справи. Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення справи необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки тощо; отже, лише спеціаліст може бути експертом.

Чи можна при цьому вважати цивільну процесуальну правоздатність передумовою всіх цивільних процесуальних правовідносин. Мабуть, ні. Її мають лише громадяни та юридичні особи, яким надаються рівні та однакові можливості участі в цивільному процесі, тобто особи, які можуть бути суб'єктами цивільних спорів, а це - сторони та треті особи. Щоб тримати судовий захист, треба вступити в процес і брати в ньому участь тільки як сторона чи третя особа.

Виходячи з названих причин, гадаю, що як передумова виникнення цивільних процесуальних правовідносин не процесуальна правоздатність, а правосуб'єктність. Процесуальна правосуб'єктність - це специфічна властивість суб'єкта цивільного процесуального права, яка дозволяє їм бути носієм прав та обов'язків, які вступають в цивільні процесуальні правовідносини.

Таким чином, поняття „суб'єкт цивільного процесуального права” і „процесуальна правосуб'єктність” за своїм змістом співпадають, бо суб'єкт права - це особа, яка має правосуб'єктність, тобто особа, яка потенційно може бути учасником цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність закріплює право осіб, які можуть бути суб'єктами прав та обов'язків, конкретизує тим самим коло правовідносин, що виникають на основі правосуб'єктності. Процесуальна правосуб'єктність є ступенем реалізації норми цивільного процесуального права, реальною передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, однак абстрактної, єдиної для всіх процесуальної правосуб'єктності немає, а має місце правосуб'єктність суду, сторін, третіх осіб, прокурора, свідків тощо.

Процесуальна правосуб`єктність має свій зміст. Він структурований і складається з двох елементів:

- по-перше, можливості мати права і нести (правоздатність);

- по-друге, можливості до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність).

Для всіх суб'єктів цивільного процесуального права, крім сторін і третіх осіб, у складі правосуб'єктності процесуальна правоздатність невіддільна від процесуальної дієздатності, має спеціальний характер. У правосуб'єктності ж сторін та третіх осіб міцного зв'язку між процесуальною правоздатністю та дієздатністю немає, а процесуальна правоздатність являє собою рівну можливість у цивільному процесі посісти становище і мати процесуальні права і обов'язки сторони, третьої особи. Саме виходячи з цього формулюється в цивільному процесуальному законодавстві (ст. 28, 29 ЦПК України) процесуальна правоздатність та дієздатність сторін та третіх осіб з їх специфічним змістом. Оскільки правоздатність і дієздатність у складі правосуб'єктності інших учасників цивільного процесу має спеціальний, а не загальний характер і не відображає загальних властивостей всіх суб'єктів цивільного процесуального права, то формулювати їх зміст у спеціальних статтях закону було б зайвим з точки зору юридичної техніки.

Практичне значення встановлення наявності цивільної процесуальної дієздатності має тільки для громадян. Повну процесуальну дієздатність мають особи, яким виповнилося 18 років. До досягнення повноліття процесуальна дієздатність виникає у випадку, якщо неповнолітня особа вступила у шлюб (ст. 29 ЦПК України).

Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступити в суді особисто як сторона лише у випадках, що виникають з угод, які вони вправі згідно із законом укладати самостійно, та в справах, про відшкодування заподіяної ними шкоди. Притягнення до участі в таких справах батьків залежить від суду.

Отже, цивільна процесуальна правосуб'єктність для кожного суб'єкта цивільного процесуального права специфічна. Відповідно до закону цивільна процесуальна правоздатність сторін виникає від народження, дієздатність, як правило, належить громадянам, що досягли повноліття.

2.3. ЮРИДИЧНІ ФАКТИ

Передумовою для виникнення цивільних процесуальних правовідносин крім норм права і процесуальної правосуб'єктності є юридичні факти. Юридичні факти - це передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміни чи припинення правовідносин, суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, вступ у справу третіх осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову).

У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відноситься без дія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія - це невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов'язків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер, - штраф, наприклад (ст.94 ЦПК України).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5