35
П Л А Н
Право, як сукупність відомих загальнообов'язкових норм (право в об'єктивному змісті), має своєю загальною задачею регулювання відносин між людьми. Одні з цих відносин воно регулює примусовим чином, так що окремі частки особи своєю волею, своїми частками угодами їх змінити не можуть: усі визначення в цій області виходять з одного єдиного центра, від однієї єдиної волі - волі держави. Так саме обстоїть справа в сфері державного права, кримінально права і т.д. І в цьому змісті публічне право може бути характеризоване як система юридичної централізації: усе воно перейнято духом субординації, принципом влади і підпорядкування.
В інших сферах відносин держава застосовує інший прийом: вона не регулює їх від себе і примусово, а передає їх регулювання приватній волі і приватним угодам; сама ж займає позицію влади і тільки охороняє те, що буде встановлено приватними особами - приватне право. Унаслідок цього норми права в цих областях мають характер не примусовий (ius cogens), а лише диспозитивний (ius dispositivum) і можуть бути приватною волею відсторонені (pactis privatorum mutari possunt). Іншими словами, держава не ставить себе в положення єдиного центра визначень, а, навпроти, припускає наявність безлічі маленьких автономних центрів, що регулюють свої відносини самі. Це і є область приватного чи цивільного права - ius privatum. Саме цю думку власне, кажучи, мали на увазі і римські юристи, коли говорили "publicung ius est quod ad statum rei romanae spectat, privatum quod ad singulorum utilitatem".
Цивільні права і обов'язки виникають з дій громадян і організацій, які в силу загальних правил цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:
з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
з адміністративних актів, у тому числі державних та інших громадських організацій -- з актів планування;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;
внаслідок інших дій громадян і організацій.
Основні засади системи цивільного права України
Поняття інститутів права
Для того щоб охарактеризувати цивільне право, як самостійну галузь права України, як галузь приватного права, необхідно визначити поняття та ознаки цивільного права. Отже, цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень із метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. В наведеному визначені відображено загальні ознаки права, як суспільного явища і особливі ознаки цивільного права, обумовлені змістом його предмета й методу. [3, c. 21-24]
Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим, йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані із специфічними рисами предмета й методу.
1. Цивільне право, як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносин, тобто певне коло суспільних відноси, що становлять предмет ці вільно-правового регулювання.
2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
3. Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, інші соціальні утворення, за певних умов релігійні організації.
4. Метою цивільно-правового регулювання є задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.
Оскільки цивільне право є самостійною галуззю сучасного права, то закономірно поставити питання: чим викликана необхідність його виділення у самостійну галузь?
Визначення ж кола цих відносин, у свою чергу, дозволить окреслити й предмет цивільного права.
Отже, які ж суспільні відносини регулюються сучасним цивіль-ним правом?
Цивільний кодекс України (ЦК України) визначає, що ци-вільне законодавство регулює майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві, і по-в'язані з ними особисті немайнові відносини.
Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:
а) майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві;
б) особисті немайнові відносини.
Як бачимо, цивільне законодавство регулює не всі майнові відносини, а лише певну їх частину: майнові відносини, зу-мовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві.
Система сучасного цивільного права -- це структура галузі. Структура -- невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура -- це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, складають інститут купівлі-продажу.
Отже, система сучасного цивільного права -- це структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.
Тобто, виходячи з загальних ознак приватного права та визначивши поняття та особливі ознаки цивільного права, ми можемо визначити цивільне право як галузь приватного права.
Цивільне право, предметом цивільно-правового регулювання якого є: майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві і особисті немайнові відносини, як галузь приватного права, складає основу приватноправового регулювання. Тим самим визначається його місце в правовій системі до основної, базової галузі, призначеної для регулювання часток, насамперед майнових відносин. З цього випливає, що загальні норми і принципи цивільного права можуть застосовуватися для регулювання будь-яких відносин, що входять у приватноправову сферу, якщо на цей рахунок відсутні прямі розпорядження спеціального законодавства. Це стосується насамперед сфери сімейного права, де таке положення одержало пряме законодавче закріплення, але також і приватноправових відносин, що торкаються інститутами трудового, природноресурсового, екологічного права. Саме на цьому, зокрема, базуються небезпідставні спроби судової практики використовувати у відносинах, що виникають при необґрунтованому розірванні чи зміні трудового договору, цивільно-правові норми про відшкодування моральної шкоди.
Навпроти, норми трудового чи наприклад, сімейного права не можуть використовуватися для заповнення пробілів у сфері цивільно-правового регулювання ні при яких умовах.
В даний час відбувається розширення сфери дії цивільного права. Так, до нього тепер відноситься ряд відносин землекористування і природокористування, що змінили свою економічну і юридичну природу в зв'язку з визнанням права приватної власності на деякі земельні ділянки та інші природні об'єкти. Цивільно-правові відносини усе більше проникають у сферу сімейних відносин. Усе це свідчить про зростання соціальної цінності цивільного права як найбільш ефективного регулятора ринкових відносин, що формуються.
Поняття системи цивільного права
До критеріїв поділу права на галузі належать предмет і метод правового регулювання. Предметом цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особисті немайнові відносини.
Майнові відносини - це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається для визначення права на життя, здоров`я, честь та гідність, ім`я, ділову репутацію, авторські права.[9, c. 33-35]
Методом цивільного права є метод рівності сторін. Це означає горизонтальні відносини і рівність суб`єктів.
Цивільне право - це сукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносини за участю громадян, юридичних осіб і держави з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.
Система цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщені в певній послідовності. До загальних частин цивільного права відносяться поняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права, норми про суб`єкти і об`єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.
Особлива частина цивільного права складається з наступних інститутів - права власності та інші речові права, зобов`язальне право, авторське право, право на відкриття і на винаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб на території України, застосування цивільних законів іноземних держав та міжнародних договорів.
Цивільне законодавство складається з Конституцій України, ЦК України, ГК України, Законів України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу» та ряду інших законів і підзаконних актів.
Цивільні правовідносини виникають також із дій, хоча і не врегульованих законом, але таких, що не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Якщо конкретні суспільні відносини не врегульовані законом, до то цих відносин застосовуються норми, які врегульовують подібні суспільні відносини. Наприклад, певний час лізингові відносини регулювалися законом про оренду. Таке правове регулювання називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, що регулюють подібні суспільні відносини, використовуються для регулювання загальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання називається аналогією права. Наприклад: врегулювання відносин, пов`язаних з застосуванням комп`ютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові аспекти, якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми, які мають теоретично подібні відношення. [13, c. 43-45]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
