. Адже адміністративно - правові стягнення, що спрямовані, наприклад, на усунення криміногенних чинників є, безперечно, примусовими. Але профілактичний примус дає можливість уникнути застосування більш суворого і тяжкого, тобто покарання за вчинений злочин.

Таким чином, попередження злочинності як родове поняття є: “система заходів, які вживає суспільство для того, щоб стримувати зростання злочинності і, по можливості, знизити її реальний рівень шляхом усунення та нейтралізації її причин та умов, що їй сприяють (профілактики), а також через запобігання та припинення окремих конкретних злочинів” Зелинский А.Ф.Криминология. Курс лекций.-Харьков,1996.-С.140..

У кримінологічній літературі, зокрема у підручниках та навчальних посібниках, спостерігається також розбіжність поглядів щодо об'єктів та суб'єктів спеціально-кримінологічного попередження і класифікації попереджувальних заходів. На мою думку, ці погляди значною мірою визначають перспективи майбутньої кримінологічної теорії і практики, а тому заслуговують на розгляд.

Поняття об'єкта попередження з'явилося у спеціальній літературі порівняно недавно і означає криміногенні чинники, на які спрямовано діяльність суб'єктів попередження Голіна В.В.Попередження злочинності.Лекція.-Харків,1994.-С.12-14.. Іншими словами, це те, на що безпосередньо впливають (усувають, нейтралізують, стримують) з метою зменшити кількість правопорушень або запобігти конкретному реально можливому злочину, або припинити його здійснення. Визначення типових об'єктів попередження значною мірою залежить від методологічних позицій дослідників. Оскільки радянська і пострадянська кримінологія спирається на соціологічну парадигму і обожнює суспільні відносини, вважаючи тільки їх об'єктами злочинів, то й об'єктами попередження визначаються різного роду недоліки у функціонуванні суспільних відносин власності: виробничих, “надбудовних”, насамперед ідеологічних, сімейних та інших, які у соціалістичному суспільстві, звичайно, не є антагоністичними Айдаров И.И. О профилактиктической политике и ее роли в борьбе с преступностью//Вопросы борьбы с преступностью.-Вып.47.-М.,1988.-С.106-108; Долгова А.И. Организация предупреждения преступности с учетом детерминации// Вопросы борьбы с преступностью.-Вып.47.-М.,1988.-С.85-87.. Кримінологи гуманістичної орієнтації вбачають об'єктами попередження насамперед людську гріховність та хвороби, які отримані у спадок, так і надбані в процесі життєдіяльності, хоча не заперечують також криміногенного впливу об'єктивних умов буття Гаухман Л.Д., Ляпунов Ю.И. Понятие советской уголовной политики и ее основные направления. - М.: Юридическая литература, 1980. - С. 61..

Відповідно до цих магістральних напрямів кримінологічної думки об'єктами попередження стають сімейне виховання дітей, субкультура малих соціальних груп, девіантна поведінка неформальних молодіжних об'єднань, неналежна ефективність правоохоронної системи, явища соціальної анемії, а також агресивність та егоїзм людей, психопатологія та акцентуація особистості, шкідливі звички (наркоманія, алкоголізм і т. ін.)

Особливим об'єктом попередження є потенційні жертви злочинних посягань. Тут мова йде про так званий віктимологічний аспект попередження. У попередньому розділі віктимологія (наука про потерпілих) згадувалася у зв'язку з проблемами застосування кримінально-правових норм та захисту прав потерпілих. Не менш важливою є віктимологічна профілактика, яка поширюється на все населення країни, насамперед, на численні групи підвищеного ризику, пов'язаного з маргіналізацією, належністю до неформальних об'єднань антисоціального спрямування, а також на захист осіб, які виконують посадові та фахові обов'язки, що пов'язані з підвищеним ризиком (охорона, міліція, інкасатори банків, нічні таксисти, підприємці тощо) Туляков В.О. Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі// Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників.-Т.7.- К.,1998.-С.122..

Віктимологи відрізняють пасивний та активний захист. Пасивний захист - це броньовані двері квартир і грати на вікнах, електронна сигналізація у автомашинах та приміщеннях, бронежилети тощо. Активний захист здійснюється за допомогою припинення нападу охоронцями або потерпілим. Особистий захист не завжди буває успішним без використання зброї, в першу чергу вогнепальної. Проблема легального озброєння населення для активного захисту від бандитів та вбивць залишається не вирішеною, бо діючий закон, ставить правослухняного громадянина в нерівні умови: від озброєного автоматичною зброєю зловмисника він може захищатися лише газовими або пневматичними видами зброї, у найкращому разі - мисливською рушницею Карпов Н.Н. К вопросу о государственной политике предупреждения правонарушений // Право и политика. - 2001. - № 11. - С. 93..

Дослідження свідчать, що жертвами агресивних нападів найчастіше стають чоловіки (60-70%), але від корисливих посягань (розбої, грабежі) - частіше потерпають жінки.

Найбільш віктимним є вік від 21 до 30 років, але ймовірність стати жертвою крадіжок та розбійних нападів з проникненням у житло підвищується у осіб віком 60 років і старших. Особи у віці 21-30 років найбільше потерпають від сексуальних нападів. Це висновки дослідження, проведеного в Німеччині Кури Х. Исследование проблем виктимизации в Германии//Криминологические исследования в мире.-М.,1995.-С.121-124.. В Україні значно частіше жертвами стають діти, в першу чергу безпритульні. Статистика потерпілих не ведеться, а репрезентативні віктимологічні дослідження ще не набули належного поширення Туляков В.А. Виктимология (социальные и криминологические проблемы).- Одесса, 2000.-С.129-136, 134-144..

Державна підтримка віктимологічної профілактики реалізується, з одного боку, через систематичне інформування населення про засоби самозахисту, з іншого - підтримкою спеціальних програм додаткової захищеності громадян від злочинності. Так, наприклад, із середини 1999 р. Київська державна адміністрація за допомогою преси організувала кампанію “Охоронець”: місто бере на себе створення у під'їздах житлових будинків спеціальних приміщень для цілодобового чергування охоронців за умов оплати їхніх послуг мешканцями. На жаль, таких прикладів державного або муніципального сприяння у віктимологічній профілактиці в Україні не дуже багато Келина С.Г. Некоторые аспекты теории криминализации // Проблемы уголовной политики и уголовного права: Межвуз. сб. науч. тр. М.: МВШМ МВД РФ, 1994. - С. 47..

Суб'єктами попередження кримінальних правопорушень можуть бути всі юридичні та фізичні особи, які, не порушуючи діючого законодавства та природних прав людини, свідомо і цілеспрямовано здійснюють профілактику, запобігання та припинення злочинів. Найчастіше, це владні структури - від Верховної Ради до селищної Ради, освітянські заходи, військові підрозділи, банки, податкова адміністрація, адміністрації та колективи установ, підприємств, а також громадські, спортивні та інші організації і об'єднання громадян, сім'я, окремі особи. Суб'єкти, про які йде мова, розподіляються на спеціалізовані і неспеціалізовані. Для перших попередження є одним із статутних функціональних завдань, не завжди головним, але обов'язковим. Так, наприклад, п.2 ст.10 Закону “Про міліцію” вказує на обов'язок міліції “виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини”. У п.6 цієї ж статті мова йде про профілактику: “виявляти криміногенні чинники, усувати їх, брати участь у правовому вихованні населення”. Спеціалізованими суб'єктами попередження слід вважати і всі інші підрозділи МВС України. Це зафіксовано Положенням про МВС, затверджене Президентом України 7 жовтня 1992 року.

Не викликає сумніву спеціально - попереджувальна функція СБУ, Державної податкової адміністрації, у складі якої працює податкова міліція з власним оперативно-розшуковим та слідчим апаратом, Державного митного комітету та Держкомкордону України у справах їхньої компетенції а також інші правоохоронні органи держави.

Складнішим є питання про те, чи слід вважати спеціальними суб'єктами попередження злочинності суди та прокуратуру. Майже у всіх відомих мені підручниках з кримінології та монографічних дослідженнях проблем попередження на це питання даються стверджувальні відповіді. Більше того, прокуратуру багато хто вважає природним координатором дій всіх спеціалізованих суб'єктів профілактики. Можливо, саме тому, з подачі своїх радників Президент України у 1999 р. призначив Генерального прокурора України Головою Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Вважаю, що особливий статус Генерального прокурора, встановлений Конституцією України 1996 р., не лише суперечить командно-адміністративним функціям Голови Координаційного комітету, а взагалі не передбачає превентивної діяльності як статутного обов'язку прокуратури. Щоправда, Перехідні положення Конституції тимчасово зберігають за прокуратурою досудове слідство, а також загальний нагляд за дотриманням законів установами, організаціями та приватними особами, що тісно пов'язане з попередженням реально можливих злочинів та профілактичною роботою. Але строк дії Перехідних положень завершується, а тимчасові повноваження, що збереглися з минулого, навряд чи повинні братися до уваги.

Заходи, спрямовані на усунення криміногенних чинників, здійснюються виключно виконавчою владою. Тільки вона має необхідні для цього повноваження, технічні та матеріальні можливості. Судову владу створено не для боротьби зі злочинністю, а заради здійснення правосуддя. Згідно з Конституцією суди є незалежними і підпорядковані лише закону. Ніякі інші міркування, в тому числі інтереси попередження злочинності, не повинні впливати на судові рішення. Право й обов'язок суду встановити у кримінальній справі причини та умови скоєння злочину і окремою ухвалою вимагати від компетентних осіб усунення цих причин та умов не є статутною функцією правосуддя, а виступає такою, що супроводжує її. Суд та прокуратура - це неспеціалізовані суб'єкти кримінологічної профілактики Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. - М.: Норма, 1998. - С. 88..

Так само не слід вважати спеціалізованими превентивними установами державну законодавчу та представницьку місцеву владу, хоча вони у рамках своєї компетенції створюють нормативну базу для протистояння злочинності, а також періодично контролюють діяльність органів кримінальної юстиції. Але це не означає безпосереднього втручання в діяльність виконавчої влади і не перетворює парламент або місцеві Ради у спеціалізовані суб'єкти кримінологічного попередження. А тому вважаю, що, затверджуючи 25 червня 1993 р. постанову “Про державну програму боротьби зі злочинністю” з детальним розглядом організаційних правових та технічних заходів терміном до 1995 р., Верховна Рада України, як це вже було неодноразово, взяла на себе функції Президента України та Кабінету Міністрів. Не випадково наступну Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки затвердив згідно з Конституцією, Президент України.

Щодо недержавних суб'єктів попередження злочинів, то ними є громадські організації, приватні охоронні та розшукові формування, а також окремі громадяни. Вони дуже численні, але спеціальними, тобто такими, для яких кримінологічне попередження є статутною функцією, слід назвати ті громадські формування по охороні громадського порядку і державного кордону, які створені і зареєстровані відповідно до закону України від 22 липня 2000 р. "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”. Всі інші недержавні об'єднання та окремі громадяни, які законними засобами забезпечують свою безпеку та допомагають правоохоронним органам в попередженні злочинності, виступають як неспеціалізовані суб'єкти попередження Гаухман Л.Д., Ляпунов Ю.И. Понятие советской уголовной политики и ее основные направления. - М.: Юридическая литература, 1980. - С. 50..

Тепер щодо змісту засобів кримінологічної профілактики. Залежно від того, передбачені вони нормами права чи ні, відрізняють заходи правові і не правові. Перші, як уже зазначалося, регулюються адміністративно-правовими нормами, окремими статтями КПК (наприклад, статті 23, 231 і 232), а також деякими нормами КК України. Це статті Загальної частини КК України, де йдеться про необхідну оборону, затримання злочинця, про стадії злочинної діяльності та добровільну відмову від злочину, а також статті Особливої частини, спрямовані на усунення типових, найпоширених криміногенних чинників: загроза вбивством або тяжким тілесним ушкодженням, втягування неповнолітніх в злочинну діяльність, незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення та збут вогнепальної або холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, статті про відповідальність за незаконний обіг наркотиків тощо.

Інші заходи попередження можуть бути технічними, організаційними, педагогічними, медичними або психологічними. Цим двом останнім, як на мою думку, мало приділяють уваги вчені-кримінологи, ще менше вони використовуються практично. Йдеться зокрема про психологічну діагностику особистості, що може мати неабияке значення для вирішення кадрових проблем, а також психотерапевтичне корегування агресивності особи для профілактики насильницьких злочинів.

Слід відзначити, що Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки передбачає “використання психологічних засобів профілактики протиправної поведінки і соціально-психологічної адаптації (реабілітації) окремих категорій громадян, зокрема військовослужбовців строкової служби, демобілізованих з військової служби, допризовників” (ст.72, п.4). На 1 квітня 1997 року, як свідчать звіти відомств, на які покладалося виконання цього пункту, майже нічого не зроблено. Крім фінансових та методологічних перепон, дається взнаки наше традиційне неприйняття клінічної кримінології, яка завжди асоціювалась з “антинародними, реакційними буржуазними теоріями”.

Діюче законодавство передбачає призначення судом примусового лікування від наркоманії та алкоголізму осіб, що вчинили злочини під впливом названих психічних відхилень (ст.96 КК). Лікування проводиться у місцях виконання покарань і, як свідчить практика, є малоефективним: дається взнаки його примусовий характер, неналежний фаховий рівень лікування, нестача коштовних медикаментів і т. ін. Примусове лікування засуджених осіб від інших психопатологій, які не виключають осудності, законом не передбачається, а здійснюється на загальних підставах. До цього часу не створені у потрібній кількості центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, що передбачається Законом від 21 січня 1995 р. “Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальних установах для неповнолітніх”. Викликає подив положення цього закону про те, що неповнолітні потрапляють до центру медико-соціальної реабілітації лише за власним бажанням. Нагадаю, йдеться про юних алкоголіків, наркоманів, токсикоманів та дітей з іншими відхиленнями поведінки, що не досягли віку кримінальної відповідальності, а тому не підлягають примусовому лікуванню у виправно-трудових колоніях для неповнолітніх. Вони не можуть також перебувати у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації. А, якщо така дитина не забажає лікуватися у центрі медико-соціальної реабілітації, то що з нею робити ? або не занадто велика повага до "прав" хворої неповнолітньої людини, якщо вона приречена на деградацію та загибель ? Вважаю, що до названих установ, які ще треба створити й належним чином обладнати, потрібно за наявності висновку медико-експертної комісії та ухвали суду направляти неповнолітніх з делінквентною поведінкою незалежно від їхнього бажання.

Вважаю, що відповідні зміни в Законі України "Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні заклади для неповнолітніх", були б доречними і відповідали б міжнародним стандартам захисту прав особистості.

Втіленням державної кримінологічної політики України наприкінці ХХ століття є президентська Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. Вона складається з 13 розділів:

організаційно-правові заходи;

забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини;

профілактика правопорушень і злочинності;

боротьба з наркоманією і алкоголізмом;

боротьба з організованою злочинністю і корупцією;

боротьба зі злочинністю у сфері економіки;

поліпшення розслідування кримінальних справ та розшукової роботи;

удосконалення кримінально-виконавчої системи;

міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю;

науково-методичне забезпечення боротьби зі злочинністю;

кадрове забезпечення боротьби зі злочинністю;

матеріально-технічне забезпечення правоохоронних органів;

13) перспективні заходи.

Структура програмних документів багато в чому схожа. Але треба відзначити наявність в Комплексній цільовій програмі важливих розділів про науково-методичне забезпечення діяльності кримінальної юстиції та перспективні заходи. Крім того, сьомий розділ передбачає рекомендації відносно спрощення досудового розслідування по деяких справах, та вдосконалення співробітництва між органами досудового слідства, а також відшкодування збитків потерпілим. Майже немає проектів загальносоціального масштабу, а там де вони є (наприклад, ст.2), відзначається їхня кримінологічна спрямованість. Решту цього досить місткого документа присвячено кримінологічному попередженню та заходам щодо його забезпечення.

Вважаю, що найважливішим стратегічним напрямом попередження злочинності повинна стати профілактика і запобігання агресивній злочинності.

Агресивна як і корислива злочинність також подекуди набуває організованих форм. Але форма не повинна заступати сутність явища. Сутність кримінальної агресії складає її мотивація - ворожнеча і жадоба до руйнування і смерті. Власне всі різноманітні кримінальні мотиви можна поділити на дві категорії: адаптаційні і деструктивні. Першу репрезентує корисливість, другу - прагнення до знищення і руйнування. Деструктивна злочинність більш небезпечна для окремих людей і всього людства, ніж корислива Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности.-М.,1998.- С.356-426..

Зосередження сил і засобів на приборкання економічної злочинності (а саме в економіці процвітає організована злочинність) відволікає увагу правоохоронних органів від протистояння кримінальній агресії. Крім того, подолати економічну злочинність, або, точніше, утримати її в допустимих межах, можливо лише спираючись на реформування економіки. Примус у цій справі завжди був не досить ефективним засобом. Це однак не означає, що автор пропонує відмовитися від заходів соціального контролю у цій галузі. Йдеться про пріоритети цінностей і раціональний розподіл сил і засобів протидії злочинності.

Підводячи підсумки огляду проблем кримінологічної політики в Україні, слід, на мою думку, визначити, що попередження злочинності є прерогативою виконавчої влади і повинно плануватися на всіх рівнях - від всеукраїнського до районного. Для розробки основ кримінологічного планування і координації суб'єктів профілактичної діяльності діючий нині Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України вважаю доцільним перетворити на Координаційний комітет по контролю над злочинністю або - Комітет по плануванню та координації заходів контролю над злочинністю. Це повинен бути діючий, фаховий орган виконавчої влади, підпорядкований главі держави або уряду. Крім того, він має стати методичним центром розробки та здійснення кримінологічної політики держави. Згідно з Конституцією України пріоритетним напрямом такої політики є захист людини. В умовах економічної кризи та соціальної нестабільності другим пріоритетним напрямом державних заходів щодо контролю над злочинністю стає контроль над економічною злочинністю. І третій стратегічний напрям - протистояння організованій злочинності Фролова О.П. Злочинність і система кримінальних покарань. - Київ, 1997. - С. 79..

Організованість - це можлива ознака будь-якої злочинної діяльності, найчастіше корисливої. Але ще більш небезпечні деструктивні мотиви терористичної організованої діяльності. Безперечно протистояння організованим злочинним групам має свої особливості, але не такі, щоб виправдати створення мережі міжвідомчих спеціалізованих підрозділів, які виконують ту ж саму роботу, що й неспеціалізовані. Було б логічним і головне більш продуктивним, аби організованими формами економічної або загальнокримінальної злочинності “займалися ” ті ж самі підрозділи МВС і СБУ, які створені для протидії відповідним категоріям злочинів незалежно від наявності ознаки групового їх вчинення. Разом з тим у складі цих підрозділів можуть бути створені спеціальні відділи, для оперативно-розшукової діяльності по виявленню банд, терористичних організацій, торговців наркотиками, розкрадачів, корупціонерів тощо.

Кримінологічне планування не можливе без кримінологічного прогнозування. Прогноз на відміну від інтуїції - науково обгрунтоване передбачення. А тому воно може здійснюватись лише кваліфікованими кримінологами. Вітчизняна кримінологічна наука зараз у жалюгідному стані незначного додатка до кримінально-правової догматики і тому прогнозування та планування антикримінальних дій, особливо в регіонах, значною мірою має суто формальний характер. В Україні відсутня система підготовки кримінологів на основі психологічної або соціологічної освіти. Вивчення кримінології у вищих навчальних закладах має характер загального ознайомлення з предметом, а не професійного вивчення. Створена у 1998 році Кримінологічна асоціація України мала б сприяти відновленню кримінологічної науки, яка зазнала нищівного розгрому наприкінці 20-х років і більш ніж 30 років вважалася в Радянському Союзі “буржуазною лженаукою”. Але треба визнати, що перші два роки існування Кримінологічна асоціація присвятила роздумам про подальший шлях. З'їзд кримінологів, який відбувся наприкінці 2000 р., започаткував вирішення подальшої долі кримінологічної науки, її реальну вагу в організації соціального контролю над злочинністю, в формуванні державної антикримінальної політики.

Висновки

Дослідженням структури злочинності встановлено, що кримінологічна структура злочинності складається з чотирьох блоків:

1) загально кримінальна корислива злочинність;

2) агресивна некорислива злочинність;

3) економічна злочинність;

4) неагресивна й некорислива злочинність.

Найбільш поширеною за статистикою є загальнокримінальна корислива злочинність, особливо крадіжки, які складають майже половину зареєстрованих злочинів. При розгляді поняття географії злочинності йдеться про поширення злочинів по регіонах України. Воно неоднорідне - від найвищого рівня в південно-східних областях та в Криму, до найнижчого - в західних регіонах. Кримінальна статистика ніколи не відображає дійсного рівня злочинності та її реальну структуру, оскільки існує латентна (прихована) злочинність, яка складається з природної та штучної.

Кримінологічні показники з часом змінюються. Ці зміни називають динамікою злочинності. Аналіз свідчить про зростання в 2,4 рази (точніше, на 36,5%) загального рівня злочинності за період з 1986 по 2003 роки. За радянських часів (1986-1991 рр.) зростання встановило 163%. Виходить, що за роки державної незалежності темпи зростання злочинності в Україні дещо зменшилися.

Аналіз стану злочинності в Україні, її динаміки та географії не дає підстав для панічних заяв про “обвальне зростання” злочинності та реальну небезпеку перетворення нашого суспільства в ненормативне. Разом з тим, викликають занепокоєння якісні зміни в структурі злочинності: агресивна злочинність стає жортокішою, а економічна - організованою та транснаціональною.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11