а) винесення ухвали про огляд приміщень, в яких, як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення;

в) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри вчинення порушення) авторського права і (або) суміжних прав.

Заява про застосування тимчасових заходів розглядається тільки за участю заявника у дводенний строк з дня її подання.

Ухвала суду про застосування тимчасового заходу підлягає негайному виконанню органом державної виконавчої служби за участю заявника.

До прийняття ухвали про застосування тимчасових заходів, зазначених в абзаці першому цієї частини, суд має право вимагати від заявника обґрунтування того, що він є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і що ці права порушені або невідворотно будуть порушені, а також видати заявнику судову ухвалу щодо внесення застави або еквівалентної гарантії, достатньої для того, щоб запобігти зловживанню тимчасовим заходом. Застава полягає у внесенні на депозит суду заявником чи іншими особами грошей чи передачі інших матеріальних цінностей. Розмір застави (гарантії) визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути меншим від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більшим від розміру заявленої шкоди.

У разі застосування визначених в абзаці першому цієї частини тимчасових заходів відповідач має право вимагати їх зміни чи скасування, а заявник зобов'язаний подати позов до суду про захист порушених авторських чи суміжних прав не пізніше 15 календарних днів від дня застосування тимчасового заходу.

Застава повертається повністю заявникові при відмові суду у прийнятті позову до розгляду чи задоволенні позову повністю або частково. У противному разі застава звертається на виконання рішення про компенсацію шкоди відповідачеві, завданої застосуванням тимчасових заходів.

При скасуванні визначених в абзаці першому цієї частини тимчасових заходів або якщо при розгляді справи з'ясується відсутність факту порушення чи загрози порушення авторського права і (або) суміжних прав, суд має право на клопотання відповідача прийняти судове рішення щодо надання відповідачу належної компенсації позивачем за будь-яку шкоду, завдану цими заходами.

2. Типова схема написання рукопису дисертації

Підготовка рукопису дисертації

Традиційно склалася певна композиційна структура дисертаційної роботи. Її основні елементи є такими:

1. Титульний лист.

2. Зміст.

3. Перелік умовних скорочень (за потреби).

4. Вступ.

5. Розділи основної частини.

6. Висновок.

7. Список використаних джерел.

8. Додатки (за потреби).

Титульний лист є першою сторінкою дисертаційної роботи і заповнюється за суворо визначеними правилами. Він робиться в самому кінці роботи над дисертацією.

У верхньому полі вказується повне найменування навчального закладу або наукової організації. Нижче і праворуч приводиться напис "на правах рукопису". Далі вказується П.І.Б. дисертанта без скорочень, трохи нижче - УДК (універсальний десятковий класифікатор).

Далі по центру сторінки дається заголовок дисертаційної роботи (без лапок та без слова "тема"). Заголовок має бути не дуже довгим, точним і відповідати основному змістові роботи. Дуже короткі назви наукових праць свідчать про те, що дослідження проведене з вичерпною повнотою. У дисертаційних роботах, в яких висвітлюються більш вузькі теми, заголовок має бути конкретнішим, а відтак містити більше слів.

Не слід допускати в заголовку дисертаційної роботи невизначені формулювання, наприклад: "Аналіз деяких питань…", а також штампованих формулювань типу: "До питання о…", "До вивчення…", "Матеріали до…".

Якщо здобувач хоче конкретизувати заголовок своєї роботи, можна дати підзаголовок, який має бути коротким і не перетворюватися в новий заголовок.

Після заголовка дисертації міститься номер і назва спеціальності. Нижче вказується науковий ступінь, на здобуття якого претендує дисертант. Далі ближче до правого краю титульного листа вказується прізвище й ініціали наукового керівника, а також його вчене звання та науковий ступінь. У нижньому полі вказується місце виконання дисертаційної роботи і рік її написання (без слова "рік").

Після титульного листа міститься зміст, у якому приводяться заголовки дисертаційної роботи і вказуються сторінки, з яких вони починаються. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті. Скорочувати або давати їх в іншому формулюванні, послідовності і співпідпорядкованості у порівнянні із заголовками в тексті не можна.

Заголовки однакових ступеней рубрикації необхідно розташовувати один під одним (по вертикалі). Заголовки кожної наступної ступені зміщають на три-п'ять знаків вправо стосовно заголовків попередньої ступені. Усі заголовки починають з великої букви без крапки на кінці.

У вступі до дисертації після невеликої преамбули обґрунтовується актуальність обраної теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і задачі дослідження, об'єкт і предмет дослідження, перераховуються використані методи дослідження, повідомляється, у чому полягає наукова новизна, теоретична і практична значущість отриманих результатів, особистий внесок здобувача. Приводяться відомості про апробацію, публікації, структуру дисертації.

Вступ - це завжди дуже відповідальна частина дисертації, якій учасники атестаційного процесу завжди приділяють підвищеної уваги.

Актуальність - обов'язкова вимога до будь-якої дисертації. Висвітлення актуальності має бути небагатослівним - у межах 1-2 сторінок машинописного тексту.

Якщо дисертантові вдається показати, де проходить межа між знанням і незнанням у розглянутій темі, йому буває неважко чітко й однозначно визначити наукову проблему, а, отже, і сформулювати актуальність.

Правильно сформульована актуальність теми свідчить про наукову зрілість і професіоналізм здобувача. Дисертантові варто показати, що до проведеного ним дисертаційного дослідження в науці існувала прогалина, яку необхідно було заповнити з огляду на вирішення проблем науки і практики. Для обґрунтування актуальності варто також дати короткий аналіз літератури, де показати, що дана тема в даному аспекті до проведення даного дослідження не була достатньо вивчена.

Огляд літератури за темою має показати ґрунтовне знайомство дисертанта зі спеціальною літературою, його уміння систематизувати джерела, критично їх розглядати, виділяти істотне, оцінювати раніше зроблене іншими дослідниками, визначати головне в сучасному стані вивченості теми.

Оскільки кандидатська дисертація звичайно присвячується порівняно вузькій темі, то огляд робіт попередників варто робити тільки з питань обраної теми, а не з усієї проблеми в цілому. Не слід викладати усе, що стало відомо дисертантові з прочитаного, і що має лише непряме відношення до його роботи. Але всі скільки-небудь цінні публікації, що мають пряме і безпосереднє відношення до теми дисертації, повинні бути названі і критично оцінені.

Іноді здобувач, не знаходячи в доступній йому літературі необхідних відомостей, бере на себе сміливість стверджувати, що саме йому належить перше слово в описі досліджуваного явища, однак пізніше це не підтверджується. Отже такі відповідальні висновки можна робити тільки після ретельного і усебічного вивчення літературних джерел і консультацій зі своїм науковим керівником.

Від формулювання наукової проблеми і доказу того, що наукова проблема, яка є темою даної дисертаційної роботи, ще не одержала всебічного висвітлення в спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також указати на конкретні завдання, що мають бути вирішувати відповідно до цієї мети. Це звичайно робиться у формі перерахування (вивчити…, описати…, установити…, виявити…, вивести формулу… і т. п.).

Формулювання завдань необхідно робити якомога більш ретельно, оскільки опис їх рішення повинен скласти зміст розділів дисертаційної роботи. Це важливо також і тому, що заголовки розділів народжуються саме з формулювань завдань дослідження.

Обов'язковим елементом вступу є формулювання об'єкта і предмета дослідження. Об'єкт - це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення. Предмет - це те, що знаходиться в межах об'єкта.

Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, що служить предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основна увага дисертанта, саме предмет дослідження визначає тему дисертаційної роботи, що позначається на титульному листі як її заголовок.

Обов'язковим елементом вступу дисертаційної роботи є також зазначення методів дослідження, що слугують інструментом у добуванні фактичного матеріалу.

"Наукова новизна…" - особливо важлива частина вступу, на яку завжди звернуть увагу і вчена рада і ВАК. Тим часом, дисертантами часто даються нечіткі, розпливчасті визначення новизни, що знижує загальне враження від роботи. Зокрема, новизна іноді підмінюється актуальністю теми, її практичною або теоретичною значущістю; наводяться бездоказові твердження, що дане питання вивчається вперше (досягнуті нові результати, дані нові формулювання) у той час, як це насправді не так.

Варто розуміти, що до числа ознак, що дозволяють казати про наукову новизну дисертації, відносяться:

постановка нової наукової проблеми;

введення нових наукових категорій і понять;

розкриття нових закономірностей протікання природних і суспільних процесів;

застосування нових методів, інструментів, апарату дослідження;

розробка і наукове обґрунтування пропозицій щодо удосконалення об'єктів, процесів і технологій, що використовуються в економіці та управлінні;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11