МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
МАГІСТРАТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни: “Державне управління” на тему:
„Аналіз основних методів та заходів запобігання проявам корупції в системі державного управління”
Слухач гр. ДС-171з
Викладач доцент Філіповський В.М.
Луганськ 2007 р.
ЗМІСТ
Вступ
1. Основні методи та заходи запобігання проявам корупції в системі органів державного управління
Висновки
Література
ВСТУП
Корупція - це явище, яке можна пояснити людськими слабостями, через які особи, наділені за посадою повноваженнями на виконання функцій держави, свідомо здійснюють неправомірні діяння, в тому числі зловживають своїм службовим становищем з метою одержання особистих переваг. Відрізняють також політичну корупцію, таку, наприклад, як придбання голосів виборців, отримання незаконних надходжень у виборчі фонди, лобіювання власних інтересів в законодавчій сфері шляхом пожертвування деяких сум парламентським фракціям тощо.
Корупція може мати різні форми: одержання хабарів, подарунків, розкрадання бюджетних коштів, шантаж на сексуальному підґрунті так звана моральна корупція (зловживання особистим впливом), а також зловживання владою або службовим становищем.
Визначаючи поняття корупції, слід виходити із такого:
корупція - соціальне явище, а не конкретне суспільне небезпечне діяння; це явище, притаманне всім державам світу, невід'ємний атрибут публічної влади. Державний апарат будь-якої країни, на жаль, не може забезпечити свого функціонування без зловживань представників цього апарату. Відмінність різних держав у цьому плані полягає не у наявності чи відсутності корупції як такої, а в її масштабах, характері корупційних проявів, впливу корупції на соціальні, економічні та політичні процеси;
у правовому значенні корупція -- це збірне поняття, яке охоплює сукупність (систему) взаємопов'язаних правопорушень (кримінально-правових, адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових). Реально ці правопорушення мають різні форми (види). До них насамперед, належать хабарництво, зловживання владою або посадовим становищем та інші посадові злочини, які скоюються для задоволення корисливих та інших особистих інтересів чи інтересів третіх осіб.
Корупція, безумовно, негативне явище для будь-якого суспільства, вона стримує інвестиції та уповільнює економічне зростання. Це одна з причин того, чому ця проблема привертає увагу міжнародних інституцій, чому її досліджують міжнародні рейтингові агентства типу Тransparency Іnternational (ТІ). За оцінками Всесвітнього банку, корупція обходиться світовому співтовариству у 80 млрд. дол. на рік. Багато іноземних компаній, що здійснюють фінансову допомогу іншим країнам, занепокоєні тим, що їх гроші можуть бути викрадені і не надійдуть за конкретними адресами.
Визначаючи, в чому полягає шкода від корупції, експерти виділили такі моменти: по-перше, бюрократичні домагання - це зашморг на шиї малих підприємців; по-друге, корупція заважає припливу іноземних інвестицій; по-третє, в усьому світі є певний зв'язок між корупцією та незалежністю банків, а також між корупцією та незадовільним рівнем нагляду за фінансовим закладами; по-четверте, корупція призводить до значного підвищення витрат на державні капіталовкладення і зниження їх якісного рівня (наслідками корупції в цілому є зниження прибутковості державних капіталовкладень та інфраструктури); по-п'яте, корупція призводить до зменшення податкових надходжень, оскільки впливає на здатність уряду збирати податки.
Чим більш корумпована країна, тим повільніше вона розвивається економічно. Корупція посилює бідність і значно обмежує можливості боротьби з нею.
Однак, ставити питання про повне викоренення корупції (що має місце не лише на рівні політичних заяв, а й міститься в окремих нормативно-правових актах) невірно. Корупцію як явище викоренити неможливо. Підривом живильної основи корумпованості державного апарату (вплив на соціальні передумови корупції, причини та умови корупційних діянь, а також застосування адміністративних та репресивних заходів щодо конкретних корупціонерів) можна лише зменшити обсяги корупції, змінити характер корупційних проявів, обмежити вплив корупції на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві, мінімізувати наслідки корупційних діянь. Це той максимум, якого можна досягти. Тому одним із напрямків внутрішнього державного контролю в органах виконавчої влади є контроль за дотриманням антикорупційного законодавства державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Зараз можна говорити про створення певної системи контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, яка, проте, потребує подальшого удосконалення.
Основною метою державної політики у сфері боротьби з корупцією є створення дієвої системи запобігання і протидії корупції, запобігання та подолання її соціальних передумов і наслідків, обов'язкової відповідальності винних у вчиненні корупційних діянь.
Предмет дослідження - це практика застосування Закону України «Про боротьбу з корупцією» в органах державної влади, та його позитивні та негативні сторони і недоліки.
Позитивною стороною даного закону є те, що він вперше ввів у правове поле України поняття корупції, в основних рисах окреслив межі цього явища, які підпадають під дію закону. Закон має і позитивне виховне значення, оскільки попереджає громадян про неминучість покарання за корупційні діяння.
Проте в законі є ряд недоліків, що цілком природно, адже подібний закон в Україні був прийнятий вперше, і українська правова система не мала попередньої практики у цій сфері.
Недоліком закону є те, що в ньому передбачаються лише обмежувальні заходи щодо попередження корупційних діянь державних службовців та їхній фінансовий контроль, але практично немає імперативних вказівок щодо організаційних заходів для усунення самої можливості корупційних діянь. Так, практично нічого не говориться про необхідність організації гласних, прозорих, відкритих публічних акцій (конкурсів, тендерів, аукціонів тощо) у тих випадках, коли мова йде про розподіл власності, надання кредитів, позик тощо.
Ряд положень закону не спрацьовує з тієї причини, що не повно визначені суб'єкти корупційних діянь.
Крім того, в умовах широкого розмаху тіньової економіки фінансовий контроль за доходами державних службовців не може бути ефективним. Значну частину грошових доходів чи інших матеріальних благ, які отримує незаконним шляхом державний службовець, можна реалізувати у сфері тіньової економіки, яка не піддається контролю. Наприклад, частина коштів, отриманих незаконним шляхом, може бути використана для придбання високоякісних продуктів харчування на ринку, де не налагоджено контролю за продажами за допомогою касових апаратів. Іншу частину цих коштів він може використати на ремонт житла через незареєстровані бригади ремонтників, на різноманітні побутові послуги, які ніде не фіксуються.
Недоліком є й те, що даний закон застосовується лише до низової ланки державних службовців. Проте це вже недолік не закону, а роботи багатьох ланок державних органів.
1 ОСНОВНІ МЕТОДИ ТА ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ПРОЯВАМ КОРУПЦІЇ
Корупція руйнує політичну систему будь-якої країни. Проблема корупції звернула на себе увагу після того, як стало відомо про використання в багатьох країнах деякими нечистоплотними політичними діячами і посадовими особами у власних цілях результати приватизації, лібералізації, реформ у галузі зовнішніх позик та в соціальній сфері. Ці випадки можна назвати головними причинами провалу політики реформ, спрямованих на досягнення економічного прогресу, створення вільного ринку і розвиток демократичних традицій у суспільстві. Жодна країна не захищена від корупції, в тому числі Україна.
Характерною рисою сьогоднішнього стану справ у сфері боротьби з корупцією в Україні є те, що заходи, які здійснюються, не дають бажаного результату. Корупція залишається одним із найпоширеніших і найчисленніших злочинів у нашій державі.
Проте це не означає того, що боротися з корупцією в нашій державі не можна або що це заздалегідь програшна справа. І в сьогоднішніх умовах залишається багато засобів і методів боротьби з корупцією, які ще не повною мірою використовуються або використовуються некомплексно, непланомірно й непослідовно. Ефективність їх зростатиме в процесі проведення адміністративної реформи.
Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути попередження корупційних проявів. Характер профілактичних заходів зумовлюється глибиною з'ясування соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь. Одне із основних завдань, які постають у цьому зв'язку, - зробити корупцію справою ризикованою й невигідною. Зокрема, правовий і соціальний статус службовця, для якого завжди є спокуса використати надані йому владні або посадові повноваження в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, повинен стимулювати його до законослухняної поведінки. Не страх бути викритим, а свідоме розуміння наслідків учиненого корупційного діяння повинне лягти в основу правомірної поведінки державного службовця.
Безумовно, забезпечити такий статус державного службовця набагато складніше, ніж посилити репресії, створити нові табу, збільшити кількість правоохоронних структур тощо. Але якщо серйозно братися за боротьбу з корупцією, розраховувати на реальні результати антикорупційної діяльності в органах державної влади, то вибору немає: системні, комплексні профілактичні заходи -- це шлях, який може змінити обсяги й характер корупційних проявів в Україні.
Ефективна протидія корупції неможлива без забезпечення реальної відкритості влади. Діяльність державних структур та їх посадових осіб має стати прозорою для громадян України. Мова йде про висвітлення «темних кутків» діяльності вітчизняного чиновництва, які є сприятливим середовищем для процвітання корупції. І хоча останнім часом у нашій країні зроблено величезний крок у напрямку відкритості влади (це зумовлено об'єктивними процесами демократизації суспільства), слід констатувати, що звичка утаємничувати геть усе ще міцно сидить у психології української бюрократії. Адекватною є реакція громадян України, більшість яких вважає, що рішення в органах влади приймаються корумповано й нечесно. Це є одним із показників того, що рівень довіри громадян до обраної ними ж влади досяг критичної межі.
Страницы: 1, 2
