КпАП (ст.320) передбачає можливість скорочення строку позбавлення спеціального права. Це питання може вирішити орган (посадова особа), який наклав стягнення, однак за наявності ряду обставин. Це, перш за все, сумлінне ставлення до праці і зразкова поведінка (хоча, на нашу думку, таку умову в наш час не зовсім просто з'ясувати), закінчення не менше, ніж половини призначеного строку стягнення, а також клопотання громадської організації чи трудового колективу. Уявляється, що підстави скорочення строку позбавлення спеціального права в наш час потребують перегляду (за винятком відбування не менше, ніж половини строку стягнення).

Для виконання постанови про позбавлення спеціального права має значення момент позбавлення цього права. За загальним правилом (ч.1 ст.321 КпАП) цей момент визначається днем винесення відповідної постанови. Якщо особи, позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа.

Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, а також у разі його скорочення особі повертаються у встановленому порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчення водія транспортного засобу повертається після проходження відповідною особою перевірки знань правил дорожнього руху у Державній автомобільній інспекції.

Постанова про застосування виправних робіт надсилається суддею міського (районного) суду на виконання органу внутрішніх справ не пізніше, ніж наступного дня після її винесення (ст.322 КпАП). На підставі постанови із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою.

Порядок обчислення строку виправних робіт визначено в ст.323 КпАП. Їх відбування обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадились відрахування. Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів без поважних причин, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів.

На адміністрацію підприємства, установи або організації за місцем відбування порушником виправних робі покладається ряд обов'язків (ст.324 КпАП): правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і переказ відрахованих сум у встановленому порядку; трудове виховання порушника (що в наш час дуже проблематичне); повідомлення органів внутрішніх справ про ухилення порушника від відбування стягнення.

В разі ухилення особи від відбування виправних робіт невідбутий їх строк може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більше, ніж на п'ятнадцять діб. Слід зауважити, що виправні роботи з переходом до ринкової економіки втрачають своє значення, і навіть за цих умов заміна їх штрафом або адміністративним арештом допускається, відповідно до ст.325 КпАП, лише у випадку призначення за вчинення дрібного хуліганства, що не можна визнати правильним. На нашу думку, це має бути загальним правилом, тобто заміну одного виду адміністративного стягнення іншим можна було б передбачити як загальне правило для всіх випадків, коли виконання стягнення з якихось причин неможливе. Тим самим виконувалося б головне призначення провадження - реальна реалізація заходів адміністративної відповідальності.

Виконання постанови про застосування найсуворішого адміністративного стягнення - адміністративного арешту - покладається на органи внутрішніх справ. Така постанова виконується негайно після її винесення.

В ст.ст.327, 328 передбачено деякі правила відбування адміністративного арешту. Так, осіб, підданих цьому стягненню, тримають під вартою в спеціальних приймальниках, створених в системі органів внутрішніх справ, вони підлягають особистому оглядові, використовуються на фізичних роботах без оплати праці, заробітна плата за місцем постійної роботи за ними також не зберігається. Разом з тим до строку адміністративного стягнення зараховується строк адміністративного затримання, що свідчить про гуманність законодавства про адміністративні правопорушення.

Що стосується виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди, воно практично не відрізняється від виконання постанови про накладення штрафу. Майнова шкода має бути відшкодована порушником в ті ж строки, які встановлено для добровільної сплати штрафу (ст.329 КпАП). В разі невиконання цієї вимоги постанова надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження.

Як вище зазначалося, виконання постанов про накладення адміністративних стягнень можна визнати вирішальною стадією всього провадження в справах про адміністративні правопорушення. Адже якщо постанову винесено, але не виконано, втрачається весь виховний вплив накладеного стягнення, а робота, здійснена багатьма органами та посадовими особами для притягнення винного до адміністративної відповідальності, виявляється марною.

Список рекомендованої літератури

Конституція України // Відом. Верх. Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відом. Верх. Ради УРСР. 1984. Додаток до № 52. Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).

Про місцеві державні адміністрації: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1999. № 20-21. Ст. 190.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1997. № 24. Ст.170.

Митний кодекс України // Відом. Верх. Ради України. 1992. № 16. Ст. 203 (з наступними змінами та доповненнями).

Про боротьбу з корупцією: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1995. №34. Ст. 266.

Про державну податкову службу в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. №15. Ст. 84.

Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1997. №7. Ст. 58.

Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. № 46. Ст.411.

Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. № 27. Ст.218.

Про надзвичайний стан: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1992. № 37. Ст.538.

Положення про адміністративні комісії в УРСР // Відом. Верх. Ради УРСР. 1988. № 12. Ст.318.

Административная ответственность / Под ред. В.М. Манохина и Ю.А. Адушкина. Саратов. 1988.

Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. Ю.П. Битяка. X., 2000.

Анджиєвськнй В.С., Тимченко І.А. Нове законодавство про адміністративні правопорушення. К., 1987.

Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. Свердловск, 1989.

Бахрах Д. Н. Состав административного проступка. Свердловск, 1987.

Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях. М., 1989.

Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Консп. лекцій. X., 1994.

Голосніченко І. П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права. К., 1991.

Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність. К., 1995.

Додин Е. В. Административная деликтология. Одесса, 1997.

Кивалов С. В. Таможенное право (административная ответственность за нарушение таможенных правил). Одесса, 1996.

Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. К., 1994.

Коваль Л. В. Административно-деликтное отношение. К., 1979.

Коваль Л. В. Відповідальність за адміністративні правопорушення. К., 1975.

Кодекс Украины об административных правонарушениях (Научно-практический комментарий). Х., 2000.

Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. К., 1999.

Кузьмичева Г.А. Административная ответственность. М., 1984.

Лазарев Б.М. Административная ответственность. М., 1985.

Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс: Сущность и актуальные вопроси правоприменения по делам об административных правонарушениях. Воронеж, 1990.

Матвеенков А.С. Производство по делам об административных правонарушениях (составление процессуальных документов). Караганда, 1989.

Опришко В. Ф. Административная ответственность за правонарушения. К., 1988.

Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія. Львів, 1997.

Павловський Р.С. Причини вчинення адміністративних правопорушень і умови, які їм сприяють // Рад. право. 1988. №5.

Печеницын В.А. Состав административного проступка и его значение в юрисдикционной деятельности органов внутренних дел. Хабаровск, 1988.

Попов Л.Л., Шергин А.П. Управление, гражданин, ответственность. Л., 1975.

Саввин М. Я. Административный штраф. М., 1984.

Севрюгин В.Е. Понятие правонарушения (проступка) по административному законодательству. М., 1988.

Шергин А.П. Административная юрисдикция. М., 1979.

Шкарупа В. К. Доказування та докази в адміністративно-примусовій діяльності органів внутрішніх справ (міліції). К, 1995.

Додатки

Додаток 1

ПРОЕКТ КОНЦЕПЦІЇ РЕФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Підготовлена робочою групою Кабінету Міністрів України з підготовки Концепції реформи адміністративного права та проекту Адміністративного кодексу України (березень 1998 р.)

ІІІ. Основні напрями розвитку і реформування адміністративного законодавства

10. Реформування інституту адміністративної відповідальності

Система норм, які регулюють відносини адміністративної відповідальності, становить окремий адміністративно-правовий інститут, сучасний стан якого, незважаючи на часті зміни, що вносяться до Кодексу України про адміністративні правопорушення, не відповідає потребам побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18