2
План
1. Суб'єкти, що засвідчують важливі для встановлення об'єктивної істини факти, дії, обставини.
2. Види адміністративних стягнень.
3. Основні і кваліфіковані склади адміністративного проступку.
Список використаних джерел
1. Суб'єкти, що засвідчують важливі для встановлення об'єктивної істини факти, дії, обставини
Розвиток суспільства в напрямку розбудови правової держави в Україні обумовлює необхідність поглиблення демократичних тенденцій у відносинах між громадянином та державою. Ключове місце у вирішенні зазначених проблем юридичними засобами належить адміністративному процесу, в рамках якого важливе місце займає визначення правового статусу суб'єктів, які беруть участь в цьому.
Діючим Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП) передбачено, що під час застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення (таких як проведення особистого огляду і огляду речей) з метою дотримання принципу законності при проведенні таких дій, в них повинні приймати участь поняті.
Стаття 264 КпАП визначає, що особистий огляд може проводитися уповноваженими на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі.
Обов'язковість залучення понятих установлена й при огляді речей, у невідкладних випадках і при відсутності особи, у власності (володінні) якої вони перебувають. Таким чином, законодавцем передбачена участь понятих на стадії порушення провадження.
Однак не виключена можливість участі понятих і на стадії розгляду справи, де, вони можуть виступати в іншій якості - як свідки по обставинах правильності дій посадових осіб і складання процесуальних документів.
Але при вирішенні цього питання спостерігається певна нечіткість. Визнаючи необхідність участі понятих, законодавець в той же час не визнає їх учасниками провадження.
В главі 21 КпАП, встановлений перелік осіб, що беруть участь в провадженні у справах про адміністративні правопорушення. До нього не включено понятих, хоча вони як і інші особи, що беруть участь в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, відносяться загалом до осіб, котрі сприяють здійсненню провадження. Одні з них (свідки та експерти) є джерелами отримання доказів, причому об'єкт дослідження складають не самі свідки та експерти, а лише ті дані, котрі вони повідомляють уповноваженому органу або посадовій особі. Інші, серед яких перекладачі та поняті - потрібні для закріплення доказів або забезпечення необхідних умов адміністративного провадження. Всі ці особи, в межах свого спеціального призначення в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, користуються визначеними повноваженнями.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії можуть провадитися у присутності понятих. Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.
Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю.
Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох. Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний виконавець роз'яснює їх права і обов'язки. Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із виконанням обов'язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на проведення виконавчих дій.
Обов'язком понятого є уважне спостереження за здійсненням процесуальних дій, які проводяться в його присутності. Після завершення процедури застосування тієї або іншої міри забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення понятий зобов'язаний засвідчити своїм підписом у відповідному протоколі факт здійснення в його присутності процесуальних дій, зміст зазначених дій та їхні результати.
У протоколі про застосування конкретного заходу забезпечення провадження у справі в обов'язковому порядку робиться запис про участь понятих.
Якщо буде потреба, понятий може бути опитаний як свідок. Отже, він зобов'язаний з'явитися за викликом судді, органа, посадової особи, у провадженні яких перебуває справа про адміністративне правопорушення, і дати правдиві показання, повідомивши все відоме йому в справі й відповівши на поставлені питання.
Висновок. Узагальнюючи наукові судження й думки практичних працівників, можна звести висунуті ними аргументи до двох наступних позицій.
На користь збереження інституту понятих приводяться наступні аргументи:
- поняті забезпечують процесуальні гарантії прав особистості й інтересів законності та правосуддя;
- устояна модель залучення понятих витримала перевірку часом;
- залучення понятих підсилює надійність одержання доказів з позиції їхньої вірогідності й допустимості;
- виключаються умови для можливої фальсифікації доказів з боку уповноважених осіб органів виконавчої влади;
- у процесі дослідження отриманих за участю понятих доказів, останні можуть перейти в положення свідків.
Супротивники інституту понятих, як правило, практичні працівники, апелюють до складності процедури залучення та участі понятих у доведенні. Як основні доводи ними приводяться наступні судження:
- теза про недовіру держави, суспільства, суду до посадових осіб державних органів;
- протиставлення думки громадян, що мають сумнівну репутацію, які залучалися в якості понятих, думці спеціально вповноваженим державним органам та їхнім посадовим особам;
- стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, що дозволяє з достатньою вірогідністю фіксувати будь-які дії уповноважених осіб органів виконавчої влади;
- неможливість забезпечення участі понятих у виняткових ситуаціях;
- незацікавленість громадян у наданні сприяння правосуддю;
- апелювання до законодавства інших держав, переважно з англосаксонською доктриною процесу, в яких подібний інститут відсутній.
Наведені аргументи досить серйозні, але їхній аналіз поки що не дозволяє в сформованій економічній, соціальній і правовій дійсності відмовитися від інституту понятих у адміністративному процесі.
Резюмуючи сказане, необхідно погодитися з існуючою думкою, що для усунення висвітленого недоліку, стосовно відсутності єдиного підходу в законодавстві щодо визначення правового статусу понятого, законодавство про адміністративні правопорушення могло би перейняти положення Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 127 якого визнає понятим незацікавлену у справі особу, яка на запрошення уповноваженої посадової особи присутня під час провадження слідчих дій і своїм підписом засвідчує відповідність записів у протоколі виконаним діям.
Цілком логічно було би доповнити КпАП відповідною статтею в якій зазначалось, що поняті є учасниками провадження у справах про адміністративні правопорушення, були би закріплені їх права та обов'язки (наприклад, надати їм право бути присутнім при відповідних діях посадовців, а у визначених законом випадках, як обов'язок, засвідчувати факт, зміст і результати застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення).
2. Види адміністративних стягнень
Адміністративне стягнення - захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Адміністративне стягнення зазвичай знаходить свій прояв у моральному чи матеріальному впливі на правопорушника. Окремі види стягнень можуть одночасно поєднувати в собі моральне засудження, матеріальний вплив і тимчасове обмеження прав правопорушника. Зокрема, такі наслідки наступають за адміністративного арешту, позбавлення спеціальних прав і виправних робіт.
Загалом, усі стягнення, будучи пов'язаними між собою, утворюють єдину систему, що базується на підставах і меті їх застосування, можливості їх взаємозаміни. У цьому процесі основним чинником є мета, передбачувана стягненням. Мету стягнення складають: покарання правопорушника, припинення протиправного вчинку, відновлення порушених правовідносин, виправлення правопорушника та попередження можливих із його боку нових проступків, а також відшкодування завданих проступком збитків.Види адміністративних стягнень закріплено в Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст. 23-32).
До них законодавець відносить такі види: попередження; штраф; сплатне вилучення або конфіскація предмета, що став знаряддям учинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація грошей, одержаних завдяки вчиненню адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.
Законодавством України може бути передбачено адміністративне видворення за межі держави іноземних громадян та осіб без громадянства за вчинки, що грубо порушують громадський порядок.
Слід зазначити, що сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові адміністративні стягнення. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено або основне, або основне й додаткове стягнення.
Страницы: 1, 2
