Рефераты. Вплив податкоавої політики на діяльність підприємства

Думка, що для найповнішого задоволення суспільних потреб необхідний сильний уряд, отримала найбільш широке визнання в XVII -- XVIII столітніх у поглядах прихильників школи меркантилістів. Вони обстоювали необхідність активних дій уряду для розвитку промисловості й торгівлі. Заснована на теорії меркантилізму протекціоністська політика держави вперше використала елементи розподільчої системи (тарифи, мито) для обмеження ввезень у країну. Як зазначає М. Кондратьєв, "система меркантилістів, по суті, рівним чином була системою практичної політики, системою, яка в основному відповідала на питання, яким чином бути народному господарству і як повинна себе вести щодо нього державна влада". Активна участь держави у народному господарстві того періоду забезпечила багатьом європейським державам економічне процвітання.

Водночас наявність у світі держав, які мали сильний уряд, результати дій якого були неадекватними економічному стану держави, призвела до пошуків причин таких розбіжностей. Дати відповідь на це запитання зробив спробу Адам Сміт у своїй першій праці "Багатство націй" (1776). Тут обстоювалася думка, що ефективнішим способом виробництва є прагнення людей до задоволення власних потреб (мотив особистої вигоди) та конкуренція, які, врешті-решт, сприяють задоволенню суспільних потреб. На думку А. Сміта, до визначальних мотивів розвитку суспільного виробництва належить, передусім, зростання продуктивної сили праці, завдяки якій "усі предмети поступово ставали б більш дешевими і на їх виробництво необхідно було б витрачати все меншу кількість праці", тому що із зростанням продуктивної сили праці "при затратах меншої кількості праці виробляється більша кількість виробів". Разом з тим, він зазначав, що "кількість продукту, отриманого із землі, рудників, рибальства, передбачає їх природну продуктивність і залежить від розмірів та належного використання капіталів, застосованих до них. Тобто крім зростання продуктивної сили та інтенсивності праці не менш важливим фактором суспільного виробництва є накопичення капіталу - засобів виробництва у формі основних фондів та матеріально-технічних ресурсів. Обмеження, що накладалися кількістю засобів виробництва, потребували суспільної організації праці. Звідси повна свобода у ринкових відносинах, яку проголошував А. Сміт, у практичній площині вимагала введення певних обмежень. Така суперечність пов'язана з поєднанням А. Смітом у методологічному плані двох різних, по суті протилежних способів пізнання економічного життя: аналітичного та описового. Намагаючись заглибитися в анатомію та фізіологію капіталістичної системи виробництва і виявляючи, таким чином, її внутрішні закономірності, фактично було описано та класифіковано зовнішню оманливу видимість цих явищ і зафіксовано залежності, які виступають на поверхні. Ідеї А. Сміта мали значніший вплив на державу. Переважаючою, стала думка щодо обмеження ролі уряду. Економіка керується "невидимою рукою", що спрямовує її до виробництва необхідного найбільш якісного товару. Найвизначнішими економістами XIX століття (Джон Стюарт Міл та Наео-старший) була оприлюднена доктрина, відома як "дозволяйте робити (чого хочуть)", яка не визнавала втручання Уряду у справи приватного сектора. Вільна конкуренція вважалася найкращим засобом захисту інтересів суспільства.

Починаючи з 20-х років XX століття, розвиваються ідеї мінімалістської держави. Спираючись па традиційні положення неокласичної ринкової концепції, її представники (Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмеп) неухильно висловлювали думку про неефективність державної інтервенції в економіку.

Історія свідчить, що не всі мислителі того часу були прихильниками цих .поглядів. Реальність спонукала до появи інших теорій. Найефективніше ці спроби були реалізовані соціальними теоретиками (Карл Маркс, Сісмонді, Раберт Оуен). Вони захищали провідну роль держави в контролі над засобами виробництва. Згідно з теорією К. Маркса, на певному етапі суспільного розвитку в умовах подальшої концентрації капіталу його "монополія стає кайданами того способу виробництва, який виріс при ній та під нею. Централізація засобів виробництва та усуспільнення праці досягає такого пункту, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою. Вона вибухає, б'є година капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють". Завдяки таким поглядам ще чіткіше була проілюстрована необхідність суттєвих обмежень повної свободи у ринкових відносинах. Ця доктрина, як відомо, була абсолютизована в СРСР і зазнала невдачі.

Особливо значних змій питання про вирішення проблем місця і ролі держави .в регулюванні соціально-економічного розвитку зазнало впродовж XX століття, яке дало багато прикладів неефективності ринкових важелів, зокрема, вільної конкуренції. Аналізуючи ринкові невдачі за період від Великої депресії (30-ті роки) до початку 60-х років, економісти та політики, як зазначає Дж. Е. Стігліц, стикнулися з тим, "що економіка вільного ринку, навіть найбагатшого у світі, виявилася неспроможною задовольнити деякі основні потреби суспільства. Така модель економіки завжди породжувала періоди безробіття, і деякі з них мали масовий характер. За часів Великої депресії рівень безробіття сягнув 25 %, а національний продукт, порівняно з піковим 1929 р., зменшився приблизно па ЗО %"7.

Уряд США, долаючи депресію 30-х років реалізував ряд програм, які отримали загальну назву "нового підходу". Саме в цій країні ліберальний реформізм пішов шляхом соціалізації ринкової системи, значною мірою підкоривши інтереси приватного підприємництва громадським і національним інтересам. Прийняті програми стосувалися як стабілізації рівня економічної діяльності, так і розв'язання конкретних соціально-економічних проблем (соціальне забезпечення, страхування від безробіття, федеральне страхування вкладників тощо). Ряд програм були розроблені та реалізовані впродовж 60-х років, коли президент Ліндрн Б. Джонсон оголосив "війну з бідністю". У результаті після Другої світової війни країна досягла небувалого рівня розвитку.

В Європі, що відзначалася глибокими традиціями соціал-демократичного руху та націоналізації приватної власності, розроблялися і втілювалися моделі, у яких різною мірою поєднувалися економічна свобода та громадський контроль, план і ринок, децентралізація і централізм, Найбільш відомі альтернативні концепції "соціального ринкового господарства" - Л, Ерхард, В. Оикеи, д. Коул, Е. Кросленд, Г. Мюрдаль.

Водночас уже у 70-х роках фінансова криза зумовила необхідність більш критичного аналізу здійснених кроків. Головні результати цього аналізу - виявлення обмежень урядової діяльності, що перешкоджають успішній державній економічній політиці. Серед них було названо: обмеженість інформації .уряду; обмежені можливості урядового контролю за окремими наслідками власної діяльності; обмеженість його впливу на бюрократію; обмеження, які накладаються політичними процесам. Проте це були саме обмеження, а не заперечення впливу держави в економіці. У країнах з розвиненою економікою вже майже чверть століття не виникає суперечок щодо важливості ролі держави в регулюванні економіки.

XX століття накопичило досвід практичного втілення авторитарної ролі держави у суспільно-економічному розвитку. Існування загальнодержавної форми власності створило умови та можливості такого гіпертрофованого впливу державі! на розвиток економіки, який здійснювався через вплив загальнодержавних інститутів влади на кожного окремого економічного суб'єкта та їх взаємодію. "За державного соціалізму в його чистій формі всі економічні рішення ухвалює держава. Де-факто існує лише один економічний агент - держава. Ступінь свободи для окремих підприємств нульовий: усі рішення щодо цін, кількості затрачених факторів виробництва та обсягу виробництва, фірм-постачальників і фірм-покупців уже ухвалено. Окремі підприємства є просто підрозділами національної економіки (частинами єдиної майстерні, як називали це Бухарін та Преображенський)"8.

У результаті практика взаємодії держави й економіки окреслила дьа типи теоретичних систем. Перший -- держава -- "нічний сторож", вимушена необхідність, пов'язана з потребами підтримки сприятливих умов для розвитку приватної економіки і стабільності громадянського суспільства. Другий - держава - основа керованого розвитку системи вільного підприємництва, трансформатор системи "експропріаторів" у цивілізовану ринкову систему.

Зміну ролі держави і державного регулювання економіки впродовж XX століття яскраво ілюструє такий загальний показник, як питома вага державних витрат у ВВП. Якщо у промислове розвинених країнах Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) у 1870 році цей показник становив 8 % ВВП, то протягом наступних ста років зріс у 5,5 раза (у 1917 р. - 15 % ВВП; у 1980 р. -43-44 % ВВП; у 1995 р. -48-49 % ВВП). За період з 1950 до 1993 року частка державних витрат у ВВП зросла у США з 20 до 38 %, у Японії - з 20 до 38 %, у Великій Британії - з 36 до 50 %, у Франції -- з 31 до 54 %. Зараз, як зазначається , у Звіті про світовий розвиток -- 1997 "Держава у світі, що змінюється", підготовленого Світовим банком, державні витрати досягають майже половини ВВП у промислово розвинених країнах ОЕСР і майже одну чверть -- у країнах, що розвиваються. Такі тенденції відбилися на динаміці питомої ваги податків у ВВП. При всіх умовностях оцінки ВВП, на початку XX століття видно, що від податкових стягнень у середньому 10 % ВВП до Першої світової війни країни підходили до 20 % в середині століття. Зараз ця частка коливається в межах від ЗО % до 50 % ВВП. Зокрема, у 1996 році вона становила у США -- ЗО %, Японії -- 31 %, Великій Британії - 37 %, Франції -- 44 %. Лідерами є Данія, Швеція та Бельгія, де цей показник перевищував 50 %.

Наведені дані ілюструють різний ступінь втручання держави в економіку та його нерівномірність у розрізі окремих країн, однак жодною мірою не можуть свідчити про ефективність державного навантаження на економіку. Відповідь на таке питання є предметом активної дискусії та пошуків, у тому числі й цієї роботи. У даному випадку слід лише відзначити досить поширену думку про те, що багато країн у сучасних умовах фактично досягли межі перерозподілу частки ВВП через бюджет, особливо з огляду на цю проблему в соціально-політичному розрізі. Подальше зростання такої частки здатне викликати якісні зміни в економічній природі суспільства.

При всіх розбіжностях, які проглядають при аналізі фіскальної політики, історична динаміка трансформації ролі держави свідчить про залежність питомої ваги дохідної та видаткової частин бюджету у ВВП від рівня розвитку окремої країни, ступеня втручання держави в економіку. Це позначається й па можливостях виконання державою своїх функцій.

Економічна теорія дає й інші точки зору па проблему закономірностей щодо державних витрат. Так, у 1863 р. А. Ватером був розроблений "Закон про постійно зростаючу державну діяльність". Він передбачав, що держава не обмежуватиме свої функції традиційною діяльністю правової держави. Вона дедалі більше буде брати на себе завдання, зумовлені цілями культури і добробуту. Природно, це зумовить і відповідне зростання рівня державного навантаження на економіку. Однак однозначної оцінки обґрунтованості тенденції зміни державних видатків отримано не було. Зафіксована тенденція значною мірою була поверхневою, оскільки абсолютне зростання частки держави не завжди означало відносне. З огляду па ціну, яку необхідно заплатити за забезпечення загального добробуту, спеціалістами МВФ зроблено висновок про можливість зниження частки державних витрат без втрат для суспільного добробуту10. Можливість зниження частки витрат держави зумовить відповідні рішення і щодо податкової політики.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.