Рефераты. Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової системи підприємства

ДП = НА + СЧ , тобто

ДП = 13,0 тис. грн. + 25,8 тис. грн. = 38,8 тис. грн.

Оскільки на ДП «Діапазон» відсутній довгостроковий запозичений капітал, а якщо при незмінній участі власного капіталу буде збільшуватися сума короткострокових фінансових зобов'язань і збільшуватися частота виплати боргу, то розмір чистого оборотного капіталу буде зменшуватися.

Використовувати цю модель на даному підприємстві не раціонально.

Згідно з консервативною моделлю фінансування ( лінія 2) власний капітал покриває необоротні активи, системну частину поточних активів та змінну частину поточних активів. При цьому чистий оборотний капітал ( ЧОК ) дорівнює поточним активам :

ЧОК = ПА, тобто = 51,5 тис.грн.

Ця модель передбачає встановлення довгострокових пасивів (власного капіталу) на рівні, що задається такою базовою балансовою моделлю:

ДП = НА + СЧ + ЗЧ , тобто

ДП = 13,0 тис + 25,8 тис. + 25,7 тис. = 64,5 тис.грн.

З позиції ліквідності ця стратегія є найбільш прийнятною, так як передбачає відсутність короткострокової кредиторської заборгованості та короткострокових кредитів, і відповідно відсутність ризику втрати ліквідності, а також ризику зниження ефективності, так як підприємство не залучає довгострокового запозиченого капіталу. Але з позиції структури капіталу ця модель не є оптимальною, так як використання лише власного капіталу для фінансування поточних активів призводить до обмеження темпів розвитку підприємства, тобто нездатність забезпечення формування необхідного об'єму активів в періоди, що найбільш сприятливі для кон'юнктури ринку, і не використання фінансової можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Згідно з компромісною моделлю фінансування (лінія 3 ) власний капітал покриває необоротні активи, системну частину поточних активів та половину змінної частини активів, а іншу половину покриває короткострокова кредиторська заборгованість. При цьому чистий оборотний капітал (ЧОК) дорівнює сумі системної частини поточних активів та половини змінної частини :

ЧОК = СЧ + 0,5 * ЗЧ , тобто

ЧОК = 25,8 тис. + 0,5 * 25,7 тис. = 38,7 тис.грн.

Ця модель передбачає встановлення довгострокових пасивів (власного капіталу) на рівні, що задається такою базовою балансовою моделлю :

ДП = НА + СЧ + 0,5 * ЗЧ

ДП = 13,0 тис. + 25,8 тис. + 0,5 * 25,7 тис. = 51,7 тис.грн.

Для ДП «Діапазон» на даному етапі розвитку характерна агресивна модель фінансування оборотних активів, але ця модель не є оптимальною з позиції ліквідності.

Як рекомендації щодо вибору моделі фінансування оборотних активів підприємству можна рекомендувати використовувати компромісну модель, це означає, що ДП «Діапазон» буде використовувати не лише власний капітал для фінансування оборотних активів, а й короткострокові кредити банків. З позиції структури капіталу та ліквідності ця модель є більш оптимальною для даного підприємства.

Загалом проблема вибору структури фінансування в значній мірі є проблемою маркетингу: компанія прагне привернути інвесторів з різними смаками і добробутом, використовуючи арсенал різноманітних фінансових інструментів.

Рішення про вибір коефіцієнта боргового навантаження можна розглядати як пошук наближення до точки, в якій різниця між податковими перевагами позик і витратами левериджованої фірми досягає максимуму.

Точної формули, за допомогою якої можна було б визначити оптимальну структуру капіталу, не існує, але будь-яке розумне рішення повинне враховувати чотири аспекти проблеми.

Об'єм податкових платежів. Компанія повинна бути упевнена в стабільному потоці прибутків на період обігу боргових зобов'язань, щоб розраховувати на досягнення чистої економії на податках за рахунок позик. Якщо компанія має мало шансів одержувати прибутки достатні, щоб скористатися перевагами податкового захисту процентних платежів, то результатом запозичень може стати негативна чиста економія на податках.

Діловий ризик. За інших рівних умов вірогідність виникнення фінансових труднощів і масштаб пов'язаних з ними витрат вище для компаній з високим діловим ризиком. Поєднання високого ділового і значного фінансового ризиків є украй безрозсудним, і на практиці більшість ризикових проектів фінансується за рахунок власного капіталу.

Якість активів. Витрати конфлікту інтересів і вірогідність фінансових труднощів вище у тих компаній, вартість яких значною мірою залежить від перспектив зростання або вартості нематеріальних активів. Будь-який кредитор чудово розуміє, що земля і нерухомість - незрівнянно більш надійне забезпечення боргу, ніж зареєстрований товарний знак або унікальні знання. Тому об'єм позик фірм з підвищеною часткою ризикових нематеріальних активів значно менше об'ємів позик фірм з великою часткою надійних фіксованих активів.

Доступність фінансування. В довгостроковій перспективі вартість компанії більше залежить від її інвестиційних і виробничих рішень, ніж від її рішень по вибору джерел фінансування. І, якщо компанія має обширні перспективи інвестицій з позитивними чистими приведеними вартостями, для неї найважливіше значення має вільний доступ до джерел фінансових ресурсів.

Оптимізація структури капіталу - це безперервний процес адаптації до змін економічної ситуації, податкового законодавства, сил конкуренції.

Рішення про вибір структури капіталу не можна ухвалювати ізольовано. Воно повинне бути частиною обґрунтованої стратегії фінансування, в якій враховуються ринкова позиція компанії, майбутні інвестиційні можливості, очікувані грошові потоки, дивідендна політика і потреба у фінансуванні.

Перспективні плани залучення позик повинні супроводитися прогнозними оцінками ризиків, вірогідних прибутків і якості балансу. Слід проаналізувати можливість виникнення і шляху виходу з ситуації, коли грошових коштів, що генеруються діючими активами, не вистачить для обслуговування і погашення боргу.

Стратегія фінансування починається з вибору компанією ділової стратегії, націленої на максимізацію її ринкової вартості. Стратегія реалізується через інвестиції, що забезпечують рух в заданому напрямі. Інвестиції вимагають грошей, а значить, рішення по фінансуванню повинні забезпечити залучення необхідних ресурсів.

Гарна стратегія фінансування повинна вирішувати найважливішу задачу фінансового менеджменту - забезпечення довгострокового зростання вартості компанії. Необхідний результат можуть дати дії, які по канонах класичних корпоративних фінансів можуть викликати негативну реакцію інвесторів. Це, наприклад, скорочення і навіть повна відмова від виплати дивідендів або викуп акцій із значною премією до ринкової ціни.

Висновок

Стратегія фінансування повинна забезпечувати зростання добробуту акціонерів. Оптимальна структура фінансування і обґрунтоване співвідношення боргу і власного капіталу мінімізують сукупну вартість капіталу компанії, дозволяючи їй одночасно привертати необхідні фінансові ресурси і зберігати гнучкість ухвалення фінансових рішень.

Необхідно відзначити особливо, що при зменшенні витрат на залучення капіталу вартість компанії зростає тільки тоді, коли зміна фінансового важеля не робить негативного впливу на операційний грошовий потік. Якщо слідством (або умовою) надання нового боргу є зниження допустимого рівня ризику і це приводить до подальшого скорочення операційних грошових потоків, вартість компанії може знизитися навіть при зниженні вартості капіталу.

В такій ситуації слід пригадати, що метою фінансового управління є максимізація вартості компанії, а не мінімізація витрат на капітал, і саме з цієї позиції підійти до формування структури капіталу.

Важливою складовою стратегії фінансування є проблема підготовки і адекватного доведення до інвесторів інформації про поточний стан, тактичних і стратегічних планах організації, яка здатна вплинути на кредитний рейтинг компанії і її ринкову вартість.

Часто свідома відмова від зовнішніх джерел фінансування стає причиною невиправданого обмеження темпів зростання бізнесу. А це значить, що корпоративна стратегія фінансування повинна відповідати рівню ризику ділових операцій і забезпечити фонди, необхідні для реалізації корпоративних планів розвитку. Вона повинна враховувати фінансові цілі компанії, її потреби у фінансових ресурсах, дивідендну політику і конкурентну позицію.

Список використаної літератури

1. Бабич А.М. Финансы: Учебник / А.М. Бабич, Л.Н. Павлова. - М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2000. - 760 с.

2. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы: Курс лекций/ Под ред. И. П. Мерзлякова. - М.: Инфра-М, 2001. - 298 с.

3. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс. - К.: Ника-Центр, 2002.

4. Бородина Е.И. Финансы предприятий / Е.И. Бородина, Ю.С. Голикова, Н.В. Колчина. - М.: Банки и биржи, 2002. - 208

5. Ван Хорн Дж. Основы управления финансами / Дж. Ван Хорн / Под ред. И.И. Елисеевой. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 791 с.

6. Зеляковская В.М., Васильев А.А. Финансовое планирование деятельности промышленного предприятия. Препринт научного доклада, подготовленного для участия в 39-й научно-практической конференции ВолгГТУ. - Волгоград: РПК «Политехник», 2002.

7. Ковалев А.М., Лапуста М.Г., Скамай Л.Г. Финансы фирмы. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 496 с.

8. Количественные метода финансового анализа / Под ред. С. Дж. Брауна и М. П. Крицмена. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 336 с.

9. Куксов А. Планирование деятельности предприятия // Экономист. - 2002. - № 6. - С. 61-67.

10. Кукукина И.Г. Управление финансами / И.Г. Кукукина. - М.: Юристъ, 2001. - 267 с.

11. Николаева О., Шишкова Т. Управленческий учет: учебное пособие. Изд-во «УРСС», 2002. - 368 с.

12. Репин В.В. Технологии управления финансами предприятия / В.В. Репин. - М.: «Издательский дом «АТКАРА», 2000.

13. Румянцева Е.Е. Финансы организаций: финансовые технологии управления предприятием: Учеб. пособие / Е.Е. Румянцева. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 459 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.