Рефераты. Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової системи підприємства

Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової системи підприємства

37

Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової системи підприємства.

ПЛАН

  • Вступ 3
  • 1. Розробка комплексу задач «Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності підприємства» 4
  • 2. Аналіз складу та структури позикових фінансових ресурсів ДП «Діапазон» в динаміці 12
  • 3. Аналіз ефективності залучення і використання позикових коштів ДП «Діапазон» 21
  • Висновок 30
  • Список використаної літератури 32
  • Додатки 34

Вступ

Однією з важливих задач діяльності підприємства є управління оборотним капіталом. Управління оборотним капіталом підприємства представляє собою важкий та багатофакторний процес, який направлений перш за все на задоволення поточних потреб підприємства в фінансових ресурсах для здійснення статутної діяльності.

При практичній реалізації управління оборотним капіталом підприємство вступає в фінансові відносини з власниками, банками та іншими кредиторами, виходить на різні ринки матеріальних та трудових ресурсів, а також на фондовий ринок.

Для будь - якого підприємства достатній рівень ліквідності є однією з важливих характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності призведе не тільки до додаткових витрат, але й до періодичних зупинок виробництва . Якщо грошові кошти, дебіторська заборгованість та виробничо матеріальні запаси підтримуються на відповідно низьких рівнях, то ймовірність неплатоспроможності чи нестачі коштів для здійснення рентабельної діяльності досить велика. З ростом величини чистого оборотного капіталу ризик ліквідності зменшується. Але взаємозв'язок між ризиком ліквідності та рівнем чистого оборотного капіталу має більш складний вид, так як не всі поточні активи однаково позитивно впливають на рівень ліквідності. Все одно можна сформувати найпростіший варіант управління оборотними коштами, який зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності: чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями , тим менша міра ризику; таким чином, потрібно прагнути до нарощування чистого оборотного капіталу.

1. Розробка комплексу задач «Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності підприємства»

Процес організації управління оборотним капіталом складається з таких принципів:

1. Надання підприємству самостійності в розпорядженні та управлінні оборотними коштами.

2. Визначення планової потреби, та розміщення оборотних коштів по окремим елементам.

3. Підтримка раціонального співвідношення між власними та запозиченими засобами;

4. Забезпечення необхідного рівня ліквідності підприємства.

Перший принцип , а саме надання підприємству самостійності в розпорядження та управління оборотними коштами - це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

Другий принцип - визначення планової потреби - це зводиться до визначення оптимальної потреби оборотного капіталу, яка забезпечувала б безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за умови забезпечення ритмічної роботи. Крім цього, це досить дорого обходиться підприємству, так як, виникають додаткові затрати на зберігання та складування. Заниження може призвести до перебоїв у виробництві та реалізації продукції, до несвоєчасного виконання підприємством своїх зобов'язань. І в цьому, і в іншому випадку наслідком є нестабільний фінансовий стан, нераціональне використання ресурсів, що веде до втрати прибутку.

Конкретні розміри оборотного капіталу визначаються поточною потребою і залежать від :

· характеру та важливості виробництва;

· тривалості виробничого циклу;

· сезонності роботи;

· темпів росту виробництва, змін об'ємів і умов збуту продукції;

· порядку розрахунків і організація розрахунково -касового обслуговування;

· фінансових можливостей підприємства;

· періодичності та строків находження платежів Терещенко С.І. Показник CASH SLOW як критеій оцінки фінансового стану компаній // Фінанси України.- 2000.-№5.-с.36-46..

Обсяг фінансових ресурсів, що необхідні для забезпечення діяльності підприємства, визначається через нормування, яке представляє собою встановлення оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для організації здійснення нормальної господарської діяльності підприємства. Нормування оборотних коштів є предметом внутрішньогосподарського планування, одним із ключових направлень управління формуванням і використанням оборотного капіталу. За допомогою нормування фінансові служби підприємства визначають потребу у власних оборотних коштах в мінімальному, але в достатньому об'ємі, що забезпечує виконання запланованих завдань і підтримку безперебійності виробничого процесу.

Наступним принципом є підтримка раціонального співвідношення між власними та залученими засобами , що особливо важливо при різних умовах кредитування, та визначення правильної політики управління фінансуванням оборотних активів.

В умовах ринкової економіки нормальна виробничо - господарська діяльність неможлива без використання залучених коштів, як одне з джерел формування оборотного капіталу. Залучення фінансових ресурсів дозволяє підприємству прискорити обертання оборотних коштів, збільшувати об'єми господарських операцій, зменшувати незавершене виробництво. Але використання даного джерела призводить до виникнення деяких проблем в фінансовій діяльності підприємства, які пов'язані з необхідністю подальшого обслуговування прийнятих на себе боргових зобов'язань. До тих пір, поки розмір додаткового доходу, який забезпечується залученням позикових ресурсів, перекриває видатки на обслуговування кредиту, фінансове положення суб'єкта господарювання залишається стабільним Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України.- 2000.- №6.-с.45-58.

При рівності цих показників виникає питання про доцільність залучення кредитних ресурсів, як таких, що не забезпечують додаткового доходу. При перевищенні розмірів затрат по обслуговуванню кредиторської заборгованості додаткові доходи від неї будуть погіршувати фінансову ситуацію в формі:

1. Зменшення прибутку через необхідність направлення значної частини виручки від основної діяльності на рахунки кредиторів (підприємство фактично починає працювати не на себе , а на кредиторів) ;

2. Подальше збільшення заборгованості через необхідність залучення нових позик для обслуговування раніше отриманих кредитів (різновидність ефекту “фінансової піраміди”);

3. Збитки фінансової самостійності підприємства через неможливість здійснення своєчасних розрахунків за своїми зобов'язаннями (банкрутство, як кінцевий результат некомпетентного управління запозиченими коштами) Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 3-е изд., перераб. и доп.- Мн.: ИП “Экоперспектива”, 2005.- с.161.

Таким чином, задача забезпечення раціонального співвідношення власних та залучених фінансових ресурсів в сучасних умовах набуває загальну актуальність для будь - якого суб'єкта господарювання. На практиці для контролю за співвідношенням запозичених та власних коштів частіше всього використовують розрахунковий коефіцієнт, який визначається за формулою :

Кс = Сзс : Ссс, де

Кс - коефіцієнт співвідношення власних та залучених коштів підприємства в розрахунковому періоді;

Сзс - сума залучених коштів в розрахунковому періоді;

Ссс - сума власних коштів в розрахунковому періоді (14; 162).

При значенні даного коефіцієнта більше 1 - підприємство втрачає фінансову незалежність від кредиторів.

Співвідношення залучених та власних коштів буде вважатися прийнятною до тих пір, поки видатки на обслуговування всіх отриманих кредитів будуть покриватися додатковими доходами від їх використання.

На думку Ковальова В.В. - автора підручника “Фінансовий аналіз: Управління капіталом” Ковалёв В.В. Финансовий анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. - М.: Финансы и статистика, 2003.- с.432. велике значення має вибір стратегії фінансування оборотних коштів в залежності від джерела покриття ( довгострокові, короткострокові кредити чи за рахунок власних коштів) змінної їх частини (тобто , це та частина , яка відображає додаткові поточні активи, необхідні у вигляді страхового запасу чи в “пікове періоди”, тобто до вибору відносної величини чистого оборотного капіталу (власних оборотних коштів) Ковалёв В.В. Финансовий анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. - М.: Финансы и статистика, 2003.- с.275..

Саме цей автор виділяє 4 моделі фінансування активів : агресивна, ідеальна, консервативна, компромісна. Вибір тієї чи іншої моделі стратегії фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і розрахунку на її основі величини чистого оборотного капіталу як різниця між довгостроковими пасивами та необоротними активами Там же с. 276.

Ідеальна модель - ґрунтується на самій сумі категорій «поточні активи» та їх взаємній відповідності із джерелами фінансування. Модель означає, що поточні активи по величині співпадають з короткостроковими зобов'язаннями, тобто чистий оборотний капітал дорівнює нулю. На практиці така модель практично не зустрічається. Крім того, з позиції ліквідності вона найбільш ризикована, оскільки при несприятливих умовах (наприклад, необхідно розрахуватися зі всіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Суть цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.