Треба зазначити, що абсолютної фінансової самостійності регіонів нема у жодній цивілізованій країні, - доходи централізовано перерозподіляються залежно від усталеної системи поділу.

У більшості розвинутих країн частина закріплених надходжень з регіонів значно вища, ніж в Україні. Крім цього, система перерозподілу виключає суб'єктивізм і свавілля, бо спирається на нормативи.

Практика формування регіональних бюджетів свідчить про те, що дохідна частина й величина відрахувань від централізованих доходів визначаються витратним методом. Він полягає у тому, що регіони формують проекти витратної частини бюджету і, після погодження з керівними органами (це здебільшого пов'язано зі скороченням витратної частини бюджету), визначається остаточна сума витрат.

Від неї віднімається закріплена частина доходів, - і так визначається сума надходжень з централізованих ресурсів. Отже, розмір надходжень залежить від результатів поділу в центрі.

Відрахування регіонів залежать також від рівня розвитку матеріального виробництва, а саме - промисловості й сільського господарства. Це відбивається у нормативах відрахувань від централізованих ресурсів, якими є податок на додану вартість і податок на дохід.

Перспективним є перехід до науково-обгрунтованої нормативної бази регулювання відносин підприємств з державою, а також з місцевими органами влади. У цьому випадку за місцевими бюджетами закріплюється за нормативами певна частина надходжень з низки джерел бюджетів вищого рівня. З цією метою в інструктивних документах зазначаються довгострокові стабільні нормативи (найчастіше - у відсотках) відрахувань до місцевих бюджетів від платежів підприємств за територіальні ресурси, від розрахункового прибутку, акцизних зборів, податку з обороту, податків з населення тощо).

Складність полягає у кількісному визначенні науково-обгрунтованих бюджетних нормативів з урахуванням регіональної специфіки суспільного виробництва. При цьому треба забезпечити залежність доходів регіону від ефективності функціонування господарства, розташованого на його території.

У цілому фінансова основа для формування регіональних фінансових ресурсів в Україні досить нестабільна й неврегульована. Податкова база надходжень щороку коливалася і законодавчо закріпилася на довгостроковій основі лише з минулого року. Відсутність вагомих об'єктів регіонального оподаткування не дає можливості регіональним органам влади бути фінансово незалежними й суттєво впливати на соціально-економічні процеси в регіоні. Надходження від комунальної власності мізерні, й витрати на їхнє отримання іноді переважають обсяги цих надходжень. Необхідно забезпечити гнучкість, різноманітність і стабільність фінансових механізмів, які сприяли б формуванню регіональних фінансових ресурсів.

Список використаної літератури

1. „Большой экономический словарь”. Под ред. А.Н. Азрилияна. - 3-е изд. - М., 1998.

2. Дьомін О. Б. „Роль місцевих бюджетів”, „Економіка України”, 2003 р., № 6.

3. Поповкін В. Н. „Регіонально-цілісний підхід в економіці” - К., 1993 р.

4. „Продуктивні сили економічних районів України”. За ред. д. е. н. Б. М. Данилишина - К., 2000 р.

5. „Розміщення продуктивних сил”. За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова - К., 2001 р.

6. Суховірська О. Б. „Фінансові ресурси місцевих органів влади”, „Фінанси України”, 2002 р. № 11.