Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає їхнього різноманіття Див.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі теории и практики. -- М., 1993. -- С. 48.
:
а) адвалорна -- ставка, яку нараховують у відсотках до митної вартості товарів, які обкладено митом;
б) специфічна -- ставка, яку нараховують у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалорна припускає знеособлений предмет обкладання;
в) комбінована (змішана) -- ставка, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Змішані мита використовують як доповнення до специфічних або за їх недостатньої ефективності. Застосовують, наприклад, у Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митну ставку встановлюють як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;
г) сезонні -- ставки, за допомогою яких можливо оператив-не реагування на ввезення й вивезення з території держави се-зонних товарів. Здебільшого термін їхнього введення не може перевищувати шести місяців;
д) особливі -- являють собою ставки, що реалізують за-хисні функції мита.
Механізм застосування пільг щодо сплати мита досить різно-манітний і включає:
1) звільнення від сплати мита визначених категорій плат-ників;
2) зменшення ставок мита;
3) повернення раніше сплачених сум мита;
4) звільнення від мита певних предметів.
Порядок сплати й ставки мита визначає Єдиний митний та-риф України. Митний тариф становить собою систему ставок мита, які застосовують до товарів, що переміщують через мит-ний кордон.
ДЕРЖАВНЕ МИТО
Державне мито становить плату, яку справляють за здій-снення юридично значущих дій у інтересах юридичних і фізич-них осіб уповноваженими на це компетентними органами й ви-дачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита регулює Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року Відомості Верховної Ради України. -- 1993. -- № 13. -- Ст. 113..
Платниками державного мита виступають юридичні й фізич-ні особи, які звертаються до відповідних органів і в інтересах яких останні здійснюють юридично значущі дії і видають доку-менти, що підтверджують це. Об'єктом оподаткування висту-пають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).
Державне мито справляють:
1) із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження й скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;
2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банк-рутство, які подають до господарських судів, і апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їхній перегляд за нововиявленими обставинами;
3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальни-ми конторами й виконавчими комітетами, а також за видачу Дублікатів нотаріально засвідчених документів; ключній (морській) економічній зоні, родовищах, які було за-здалегідь оцінено і за згодою зацікавлених надрокористувачів передано їм для промислового освоєння.
Розмір відрахувань залежить від виду мінеральної сирови-ни (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольо-рові метали, рідкі метали тощо). Одиницю виміру для міне-ральної сировини визначають у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізації без урахування плати за користування надрами під час видобутку корисних копалин, рентної плати й податку на додану вартість. Є два види розрахунку:
-- розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (за добутими корис-ними копалинами, частину яких реалізують у не перероблено-му, а частину в переробленому вигляді);
-- розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (під час видобутку водних ресурсів).
Від сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільнено власників землі, землекористувачів, що здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місце-вого значення для власних потреб (тобто без реалізації добутої мінеральної сировини або продукції її переробки) чи надра, що використовують для господарських і побутових потреб, на на-даних їм у власність чи користування земельних ділянках.
Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справля-ють при видобутку:
1) раніше погашених запасів корисних копалин, які від-несено в процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;
2) вуглеводневої сировини з нерентабельних свердловин з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населе-них пунктах нафтогазопромислових районів;
3) підземних вод, що не використовують у господарстві, видобуток яких є технологічно змушеним, у зв'язку з видобут-ком інших корисних копалин у обсягах, погоджених із відпо-відними органами Державного гірського нагляду, Державного геологічного контролю й охорони навколишнього природного середовища;
4) копалин, що здійснюють для усунення забруднення надр;
5) копалин для усунення їхньої шкідливої дії (засолення, заболочування, забруднення тощо).
Вартість добутої мінеральної сировини визначають виходя-чи з обсягів видобутку й ціни одиниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.
ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ
РЕСУРСІВ
Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в тому, що його назва відбиває смислове на-вантаження платежу, але не дає його визначення. До збору за використання природних ресурсів належать:
1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів;
2) плата за спеціальне використання водних ресурсів;
3) плата за спеціальне використання надр. Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів здійснюють відповідно до статей 89 -- 91 Лісового ко-дексу України. Використання лісових ресурсів підрозділяють на спеціальне й загальне. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюють тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один або кілька тимчасових лісокористувачів у тому випадку, якщо використовують кілька лісових ресурсів. Дозволено здійснювати такі види спеціального використання лісових ре-сурсів: заготівлю деревини під час порубки головним користу-вачем; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових мате-ріалів (луб, кора й інше); побічне лісове використання.
Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюють відповідно до лімітів їхнього використання, такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості й доступ-ності. Такси й порядок справляння таких платежів встановлює Кабінет Міністрів України. У випадку застосування конкурс-них умов реалізації лісових ресурсів плату встановлюють не нижче чинних такс. Розмір орендної плати встановлюють за згодою сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс на лісові ресурси.
Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів дер-жавного значення зараховують у розмірі 80% до Держбюдже-ту, 20% -- до бюджету областей. Плату за спеціальне викорис-тання лісових ресурсів місцевого значення зараховують до бюд-жетів місцевого самоврядування. Ці платежі спрямовують на виконання робіт із відновлення лісів, проведення лісогосподарсь-ких заходів і утримання лісів у належному санітарному стані.
Відповідно до Водного кодексу України плату за спеціаль-не водовикористання справляють із метою забезпечення раціо-нального використання й охорони вод, відновлення водних ре-сурсів. Сюди ж включають плату за забір води з водних об'єктів і за скидання в них забруднюючих речовин. До спеціального використання водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогоспо-дарських потреб і потреб населення. Його здійснюють за допо-могою спеціальних пристроїв або установок чи без їхнього зас-тосування, що впливає на якісні та кількісні показники стану водних ресурсів. Плату встановлено за спеціальне використан-ня водних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення.
Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є суб'єкти підприємницької діяльності -- водокорис-тувачі, незалежно від форм власності, які є юридичними особа-ми, що включають підприємства гідроенергетики й водного транс-порту, підприємства з іноземними інвестиціями, їхні філії, пред-ставництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не є юридичними особами, але мають окремий баланс, поточний і розрахунковий рахунки в банку. Плату за спеціальне викорис-тання водних ресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають юридичного статусу, й підвідомчі негоспрозрахункові організації. У деяких випадках фізичні осо-би зобов'язані платити за спеціальне використання води.
Об'єктом обчислення плати за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, яку водоспоживачі використову-ють для власних потреб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарчих систем (поверхневих чи підзем-них джерел) чи від інших водокористувачів, або від підприємств комунального господарства. Підприємства, що використовують на потреби охолодження устаткування оборотну систему водо-постачання, плату до бюджетів вносять тільки за воду, яку відби-рають із водогосподарчих систем і використовують для попов-нення оборотної системи.
Розмір плати за забір води з водних об'єктів визначають на основі нормативів оплати фактичного забору води й установле-них лімітів на забір води. Розмір плати за скидання забрудню-ючих речовин у водні об'єкти визначають на основі нормативів оплати фактичного скидання забруднюючих речовин і встанов-лених лімітів скидання. Нормативи платежів і порядок їхнього справляння регулює Інструкція про порядок обчислення й сплати платежів за спеціальне використання водних ресурсів і Закон України «Про охорону навколишнього природного середови-ща» від 25 червня 1991 року.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
