Суттєва роль при проведенні комплексної документальної перевірки належить визначенню достовірності даних податкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності.Вона встановлюється шляхом формальної чи арифметичної перевірки первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку або за допомогою спеціальних прийомів фактичного й документального контролю. Крім того, здійснення комплексної перевірки обов'язково передбачає проведення на підставі даних бухгалтерського обліку та звітності, поглибленого аналізу діяльності платника податків, його фінансового стану тощо.

Кабінетну (камеральну) перевірку можна віднести до виду попередніх перевірок з більш широким спектром проведення перевірочних процедур та залученням до перевірки додаткових документів. Камеральна перевірка здійснюється уповноваженими посадовими особами податкового органу згідно з їх службовими обов'язками без спеціального рішення керівника.

Основними етапами камеральної перевірки є:

перевірка повноти подання платником податків документів податкової звітності;

візуальна перевірка правильності оформлення документів податкової звітності (повноти та чіткості заповнення всіх необхідних реквізитів тощо);

перевірка своєчасності представлення податкової звітності;

перевірка правильності арифметичного підрахунку підсумкових сум податків, що підлягають сплаті до бюджету;

перевірка обґрунтованості застосування платником податків ставок податку й пільг, їх відповідності чинному законодавству;

перевірка правильності обчислення бази оподаткування. На цьому етапі здійснюється камеральний аналіз, що включає перевірку логічного зв'язку між окремими звітними і розрахунковими показниками, необхідними для обчислення бази оподаткування, взаємозв'язок показників фінансової звітності і податкових декларацій (розрахунків), оцінку фінансової і податкової звітності з погляду їх відповідності наявним у податковому органі даним про діяльність платника податків тощо.

2.Державна реєстрація фізичних осіб-латників податків та інших обов'язкових платежів введена в Україні з 1996 року. Реєстрація фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без районного поділу за місцем постійного місця проживання в Україні, за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

Фізичні особи-платники податків та інших обов'язкових платежів зобов'язані:

зареєструватися у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків з моменту виникнення об'єкта оподаткування або сплати податків та інших обов'язкових платежів;

подавати до відповідних податкових органів відомості про зміну даних відповідно до частини третьої статті 5 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Працівники державних податкових інспекцій, які ведуть державний реєстр фізичних осіб, за розголошення інформації про фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством України. Фізичні особи-платники податків та інших обов'язкових платежів, які не подають інформації для занесення до державного реєстру фізичних осіб або подають її у перекрученому вигляді, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством України. Ця норма не застосовується до осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи.

Керівники і посадові особи підприємств, установ, організацій всіх форм власності, зокрема Національного Банку України та його установ, комерційних банків, інших фінансово-кредитних установ та фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності за неподання або несвоєчасне подання до державно-податкових інспекцій відомостей відповідно до частини другої статті 9 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Керівники і посадові особи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, зокрема Національного банку України та його установ, комерційних банків, інших фінансово-кредитних установ, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності згідно з чинним законодавством зобов'язанні подавати до державних податкових інспекцій відомості про суми виплачених фізичними особами доходів і утриманих з них податків та інших обов'язкових платежів. Порядок складення довідки про суми виплачених доходів і утриманих з них податків фізичних осіб обумовлюється „Порядком заповнення та подання юридичними особами всіх форм власності й фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності довідки ф.№8ДР”, затвердженим наказом ДПА України 30.12.1997 р., № 473.

Метою створення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків є забезпечення:

повного обліку фізичних осіб, які сплачують податки та інші обов'язкові платежі, одночасною їх ідентифікацією;

організації автоматизованої обробки інформації про сплату податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами в режимі комп'ютерної мережі;

взаємодія державних податкових інспекцій з метою забезпечення контролю за правильністю та своєчасністю сплати податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами;

організації нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних податкових інспекцій з іншими органами;

розвитку вітчизняного математичного забезпечення, засобів зв'язку та обчислювальної техніки.

Джерелами формування інформаційного фонду державного реєстру фізичних осіб є:

дані державних податкових інспекцій про фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;

інформація підприємств, установ, організацій усіх форм власності , зокрема Національного банку України та його установ, комерційних банків, інших фінансово-кредитних установ та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності про суми виплачених фізичним особам доходів і утриманих із них податків та інших обов'язкових платежів;

інформація виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів та інших органів, уповноважених проводити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб-суб'єктів підприємницької та іншої діяльності;

відомості міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ про громадян, які прибули на проживання в даний район або місто чи вибули з них ;

відомості відділів реєстрації актів громадянського стану виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів про громадян, які померли.

3.Адміністративний арешт активів платника податків є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу. Цей захід полягає у забороні вчиняти платником будь-якої дії щодо своїх активів, які підлягають такому арешту, крім дії з їх охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані. Він може бути накладений на будь-які активи платника з урахуванням обмежень, викладених у попередньому підрозділі.

Арешт активів може бути повним або умовним. Повний полягає у виключній забороні платнику на реалізацію прав розпорядження або користування його активами (з їх тимчасовим вилученням або без такого). При вилученні активів ризик, пов'язаний з їх зберіганням або втратою їх функціональних (споживчих) якостей, покладається на орган, який прийняв рішення про таке вилучення. Умовним арештом активів визначається обстеження платника щодо реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного податкового органу на здійснення будь-якої операції з такими активами. Зазначений дозвіл може бути наданий у разі, коли за висновком податкового керуючого здійснення окремої операції платником не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Арешт активів платника може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

а) платник податків порушує правила відчуження активів, що перебувають у податковій заставі стосовно захисту прав кредиторів.

При виникненні такої обставини потрібно встановити (п.5.1.Порядку застосування адміністративного арешту активів платників податків, затвердженого наказом ДПАУ від 25.09.2001 р., № 386, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2001 р. за № 865/6056):

чи є юридична і фізична особа платником податків у порядку, передбаченому законом;

чи має платник непогашену суму податкового боргу, що зафіксований в податковому обліку такого платника;

чи знаходяться активи такого платника у податковій заставі;

чи, платник активи якого знаходяться у податковій заставі. письмово повідомив наступних кредиторів про її існування та про характер і розмір забезпечених цією заставою зобов'язань, а також відшкодував збитки кредиторів, що можуть виникнути у разі неподання зазначеного повідомлення;

б)фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон.

У разі виникнення зазначеної обставини слід установити (п.5.2.Порядку застосування адміністративного арешту активів платників податків, затвердженого наказом ДПАУ від 25.09.2001 р., № 386, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2001 р. за № 865/6056):

чи є фізична особа платником податків у порядку, передбаченому законом;

чи має фізична особа непогашену суму податкового боргу, що зафіксований у податковому обліку такого платника;

чи має місце оформлення таким платником виїзду за кордон (оформлення закордонного паспорта та відкриття візи, придбання квитків на транспорт, який іде за кордон, та інше) незалежно від мотивів такого виїзду;

в)платника, який тримав податкове повідомлення або має податковий борг, визнано неплатоспроможним за зобов'язаннями, іншими, ніж податкові, крім випадків, коли стосовно нього запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство.

д) відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем.

е) відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби (якщо вона є обов'язковою) або, коли платник, що отримав податкове повідомлення (має податковий борг),здійснює дії з переведення активів за межі України, їх приховування або передавання іншим особам.

Слід звернути увагу на те, що згідно з за законодавством, арешт може бути накладено активи строком до 96 години підписання відповідного рішення керівником податкового органу. Зазначений термін не може бути продовжено в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, за винятком випадків, коли власника заарештованих активів не встановлено .У цьому разі такі активи перебувають під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законодавством для визначення їх безхазяйними, а у випадку, коли ці активи є такими, що швидко псуються, протягом граничного строку, визначеного законодавством, після якого вони підлягають продажу.

Керівник відповідного податкового органу має право звернутися до суду з поданням про продовження строку арешту активів платника податків за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненню або знищенню. При цьому суд зобов'язаний прийняти відповідне рішення протягом 48 годин від моменту отримання зазначеного звернення.

Рішення керівника податкового органу щодо арешту активів може бути оскарженням сум податкових зобов'язань (боргу), нарахованих податковим органом. В усіх випадках, коли податковий орган вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт, проводиться службове розслідування щодо мотивів його видання, а винні особи притягуються до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності.

Список використаної літератури:

1.Оніщенко В.А. „Податковий контроль (основи організації) :К.: Ред.журн. ”Вісник податкової служби України”,2002 р.

Страницы: 1, 2