Організаційна підтримка досягнення визначених завдань має забезпечити Група координації виконання плану. Для реалізації окремих напрямків плану чи супроводження крупних інвестиційних програм та проектів, у тому числі проектів С(В)ЕЗ, доцільно створювати окремі робочі групи за участю працівників органів державного управління, асоціативних органів іноземних та українських інвесторів, громадських органів організацій, засобів масової інформації та ін.
Звичайно, при цьому слід орієнтуватися і на ініціативні дії щодо зміни загального інвестиційного клімату в кращий бік у державі через формування досконалої, несуперечливої і раціональної законодавчо-нормативної бази та засобів її реалізації.
РОЗДІЛ II
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
2.1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Одним із найважливіших чинників поліпшення інвестиційної політики в Україні є створення адекватного ринковій економіці правового поля, що цілком залежить від політичної волі законодавчої і виконавчої гілок влади.
Зміст та сутність правового регулювання інвестицій полягає в становленні правових норм (умов і гарантій), що визначають взаємовідносини суб'єктів інвестиційної діяльності.
Суб'єктами інвестиційної діяльності є держава через свої інститути, господарські товариства (компанії) і корпорації, фінансово-кредитні установи та інші функціональні учасники.
Держава бере участь в інвестиційному процесі, як через державний сектор економіки, так і через свої інститути: органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет та ін.
В Україні діє більш ста законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них необхідно особливо виділити Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. [12] і Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. [28], що складають основу правового регулювання інвестиційної діяльності.
У Законі України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. зафіксовані державні гарантії прав інвесторів. Насамперед, передбачена стабільність умов діяльності інвесторів незалежно від змін у законодавстві протягом десяти років, відшкодування збитків, нанесених інвестору державними організаціями. Цей закон є основою для інвестиційної діяльності.
У умовах глибокої економічної кризи одним із важливих засобів рішення внутрішніх проблем є залучення іноземних інвестицій, що є додатковим засобом фінансування виробничого, соціально-економічного і науково-технічного розвитку держави. Сьогодні в Україні створені певні правові умови, що стосується діяльності суб'єктів з іноземним капіталом. Правове регулювання діяльності підприємств за участю іноземного капіталу здійснюється відповідно з нормами національного і міжнародного права [6],[23].
У Законі України “Про економічну незалежність України” від 30 серпня 1990 р. передбачалася можливість участі іноземного капіталу в економіці України. Таким чином, були створені умови для розробки пакету нормативних актів, що повинні були створити умови для залучення іноземних інвестицій і визначити порядок створення і діяльності підприємств за участю іноземного капіталу на території України [8].
Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. спрямований на забезпечення вільного економічного самовизначення юридичних і фізичних осіб та декларує право на приватну власність, на використання найманої праці, обмежується втручання держави в підприємницьку діяльність. Він гарантує рівні права власності інвесторам: приватному, колективному та державному [3].
Саме цей закон вперше визначив, що суб'єктами права власності в Україні можуть бути й інші держави, їхні юридичні особи, міжнародні об'єднання, громадяни інших держав і особи без громадянства.
У Законі України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. проголошується свобода підприємницької діяльності, але обмежуються види підприємницької діяльності, саме ті, що є прерогативою держави, і ті, що потребують ліцензування (у тому числі інвестиційної діяльності) [19].
Закон “Про підприємства” від 27 березня 1991 р. встановлює види підприємств, що функціонують на Україні: індивідуальні, приватні, колективні, державні, муніципальні і спільні. Дозволяються інші підприємства з найманою робочою силою [20].
Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991р. визначає рівність суб'єктів цієї діяльності (вітчизняних і іноземних), гарантії прав власності, реєстраційний порядок діяльності організацій. Передбачено податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти. Дається визначення іноземних суб'єктів господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України [126, с.30],.
У Законі крім визначення спільного підприємства, було дано поняття спільного підприємництва. Таким чином, було продовжено правове закріплення основ здійснення діяльності за участю іноземного капіталу.
Розрахунки між суб'єктами інвестиційної діяльності (резидентами і не резидентами) здійснюється згідно з Закону “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. [22].
Закон України “Про систему оподатковування” від 25 червня 1991р. визначає для інвестора види податків і зборів, основними з який є податок на додаткову вартість, податок із прибутку, відрахування в позабюджетні фонди [24].
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 квітня 1991 р. визначає види операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування реальних інвестицій за дорученнями їхніх власників або розпорядників; випуск, покупка і продаж цінних паперів, лізингові, факторингові і довірчі операції. Забороняється діяльність банку як інвестора у виробничі сфери, торгівлі матеріальними цінностями [2].
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу в Україні” від 18 червня 1991р. обумовлює майнові права інвесторів, їхній захист і державний контроль за випуском і обігом цінних паперів [28].
Крім цих нормативних актів, інвестиційна діяльність і діяльність підприємств за участю іноземного капіталу регулюється Законом України: “Про режим іноземного інвестування”. До його прийняття діяв Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” № 55-93 від 20 травня 1993 р. [З], яким було зупинено дію Закону України “Про іноземні інвестиції” від 13 березня 1992 р.
Особливістю правового регулювання діяльності іноземних інвесторів на території України є те, що, поряд із вищезгада-ним законом, мають враховуватися також положення цілого ряду інших законів та підзаконних нормативних актів. Це Закони “Про інвестиційну діяльність”, “Про захист іноземних інвестицій в Україні”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” та багато інших нормативних актів.
В Україні порядок державного управління інвестиційною діяльністю та іноземним інвестуванням, як її складовою части-ною, визначається у Концепції регулювання інвестиційної діяль-ності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів № 384 від 1 червня 1995 р. Можна сказати, що в Україні вперше на концептуальному рівні в названому документі визначається державна політика щодо здійснення процесу інвестування в країні та іноземного інвесту-вання зокрема [43].
Відповідно до Концепції державна інвестиційна підтримка має надаватися переважно для розвитку пріоритетних напрямів у економіці. Такими напрямами пріоритетного інвестування є розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій; соціальна сфера, роз-ширення і нарощування обсягів виробництва товарів широкого вжитку та послуг для населення, а також конкурентноспроможної продукції, що поставляється на експорт; розвиток агропро-мислового комплексу; прискорення розвитку медичної та мікро-біологічної промисловості; подолання наслідків Чорнобильсь-кої катастрофи.
Таким чином, Концепція стала першим документом, де йдеться про державне управління іноземним інвестуванням в контексті державного управління інвестиційною діяльністю вза-галі.
Оптимізації використання іноземних інвестицій в економіці нашої країни має сприяти залучення іноземних інвестицій пе-реважно для реалізації державних пріоритетних програм (про-ектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови еко-номіки та надання переваги завершенню раніше розпочатих бу-дов, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств. Ці принципи знайшли своє втілення в положен-нях Державної програми заохочення іноземних інвестицій в Ук-раїні (втратила чинність), постанові Кабінету Міністрів Ук-раїни № 126 від 2 березня 1994 р. “Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у за-гальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій” [40], постанові Кабінету Міністрів Ук-раїни № 32 від 17 січня 1995 р. “Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загаль-нодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іно-земних інвестицій” [41] та ін.
Протягом минулого року Президент України видав Указ “Про залучення іноземних інвестицій в економіку України” і Закон “Про концесії”. Відповідно до Указу Президента, інвестори звільняються від сплати податку з доданої вартості на устаткування ввезене на територію країни в обмін на корпоративні права підприємств. Закон “Про концесії” дає законодавчу базу для використання об'єктів, які знаходяться в державній або комунальній власності на термін від 10 до 50 років [29],[14].
Закон України “Про оренду землі” дозволяє оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, у тому числі іноземними фізичними і юридичними особами. Цим законом регулюються відносини між орендарем і орендодавцем, визначається порядок державної реєстрації договору оренди [18].
При визначенні правового середовища іноземного інвестування в Україні не потрібно забувати про те, що крім внутрішнього українського законодавства існує група міжнародних договорів України з окремими країнами, що сприяють захисту іноземних інвестицій, що здійснюють вплив на інвестиційний клімат в Україні. Особливість цих договорів полягає в тому, що в них для інвесторів країн-учасниць договору дається більш пільговий, відмінний від національного режим діяльності [66, с.10].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27
