Рефераты. Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на приклади Вінніцької області)

Зрозуміло, що місцеві державні адміністрації відіграють важливу роль у розробці державних інвестиційних програм розвитку регіонів та окремих територій. Це визначається тим, що саме вони мають оперативну інформацію щодо соціально-економічних потреб регіонів і тим самим можуть повніше вира-зити їх потреби у залученні інвестицій.

Специфікою державного управління інвестуванням в Україні є те, що функції щодо його здійснення розподілені між кількома центральними органами виконавчої влади як фун-кціональної, так і галузевої компетенції. Це обумовлено міжга-лузевим характером даного об'єкта державного управління [75, с.308].

Органами функціональної (міжгалузевої) компетенції, до завдань яких певною мірою входить управління процесом залу-чення та використання інвестицій в Україні, є Ва-лютно-кредитна рада при Кабінеті Міністрів, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі. Міністерство еконо-міки, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ, Національне агентство з питань розвитку та європейської інтег-рації, Фонд державного майна, Державна митна служба, Дер-жавна податкова адміністрація.

Даючи загальну характеристику органів виконавчої влади галузевої компетенції, необхідно зазначити, що їх завданням є керівництво окремими галузями економіки -- промисловістю, сільським господарством, транспортом та ін. Оскільки державне управління інвестуванням в Україні, належить до ком-петенції ряду функціональних органів державного управління, то в структурі галузевих органів можуть створюватися лише певні підрозділи, які можуть займатися координацією залучення та ви-користання інвестицій в конкретних галузях економі-ки України.

Особливий правовий статус має Українська державна кре-дитно-інвестиційна компанія, засновником якої є Кабінет Міністрів. Вона є державним підприємством і діє на принципах повної господарської самостійності, самоокупності, самостійно планує свою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов'язань перед державним бюджетом і партнера-ми, реалізує власну продукцію, виконує роботи, надає послуги за цінами та тарифами згідно з чинним законодавством України. Керівним органом компанії є рада директорів, яку очолює пре-зидент компанії, контролюючим органом -- наглядова рада ком-панії. Наглядову раду компанії очолює Прем'єр-міністр. Прези-дент компанії призначається Президентом України, інші члени ради директорів компанії призначаються на посаду й звільняються з посади Кабінетом Міністрів за поданням президента компанії [75, с.309].

Спільним для названих органів виконавчої влади є те, що до компетенції кожного з них певною мірою належить держав-не управління інвестуванням. В цьому можна пере-свідчитися, ознайомившись з переліком конкретних завдань та функцій кожного з цих органів.

Аналізуючи практику державного управління інвестуванням в Україні, необхідно зазначити негативний вплив на інвестиційний клімат в Україні частих змін у системі дер-жавного управління інвестуванням.

Так, у вересні 1993 р. Постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни від № 695-93 “Про створення Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій” [44] на базі Національ-ного центру реалізації міжнародної технічної допомоги утворе-но Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій. Це Агентство було центральним органом державної виконавчої вла-ди, підвідомчим Кабінетові Міністрів і мало статус міністер-ства. Агентство мало реалізовувати державну політику в галузі міжнародного співробітництва та інвестицій, сприяти приско-ренню інтеграції України у світову економіку та здійснювати координацію цих процесів з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки. Згідно з Розпорядженням Президента Ук-раїни “Про заходи щодо координації роботи органів державної виконавчої влади з міжнародними фінансовими організаціями у питаннях економічного співробітництва” від 7 лютого 1995 р. [36], на базі Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій було створено Агентство координації міжнародної технічної до-помоги, положення про яке було затверджене Указом Прези-дента України від 26 червня 1995 р. № 488/95 [31]. Також Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 719/95 було створе-но Українську державну кредитно-інвестиційну компанію [35]. Та-ким чином, питання координації міжнародного співробітницт-ва України у галузі іноземного інвестування, отримання іно-земних кредитів та технічної допомоги розподілялися відповід-но між цими двома органами.

Проте на цьому зміни не припинилися. 2 липня 1996 р. було видано Указ Президента України про утворення Націо-нального агентства України з реконструкції та розвитку [34]. Поло-ження про нього було затверджене Указом Президента України від 30 серпня 1996р. [32]. В подальшому це агентство перей-меновано в Національне агентство з питань розвитку та євро-пейської інтеграції. Зазначеними указами передбачено, що зав-данням згаданого агентства має бути участь у формуванні та ре-алізації державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, відповідними міждержавними та ре-гіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансови-ми установами іноземних держав, їх угрупувань з метою залу-чення кредитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій та здійснення контролю за ефек-тивністю їх використання. При цьому Національне агентство з питань розвитку та європейської інтеграції має статус міністерства і є правонаступником ліквідованого Агентства координації міжнародної технічної допомоги [ 75, с.310].

Безпосередню участь у управлінні іноземним інвестуванням приймають органи місцевих державних адміністрацій [130, с.273].

Іноземні інституційні інвестори представлені на українському ринку міжнародними фінансово-кредитними інститутами, фондами, агентствами і банками.

Самий впливовий міжнародний інвестор - це Світовий Банк, створений у 1944 році з метою впливу на соціально-економічний розвиток різних країн світу (членами Світового Банки є близько 160 країн).

Проектний портфель України у Світовому Банку нараховує близько 30% проектів на загальну суму більше 3,5 млрд. дол. США.

Європейський банк реконструкції і розвитку створений у 1990 році об'єднує 59 країн-акціонерів. Ціль банку - вплив на розвиток держав, що проводять ринкову реформу, ЕБРР в Україні реалізує проекти як для державних підприємств, так і з приватним сектором економіки; реалізує кредитну лінію для розвитку малого і середнього бізнесу. Україна посідає третє місце серед країн, в яких ЄБРР здійснює свою діяльність. Від моменту заснування його представництва в місті Києві у 1993 році до кінця 1999 року Європейським Банком Реконструкції та Розвитку ухвалено 35 проектів в Україні загальною вартістю 832 млн.євро. Було проінвестовано та прокредитовано такі галузі, як: нафто-газовидобувна та чарчова промисловість, сільське господарство, транспорт, сфера фінансів та телекомунікацій [145 с.18].

Європейський інвестиційний банк заснований у Люксембурзі в 1959 році. Банк видає пільгові кредити на термін 30-40 років в основному на розвиток транспорту, енергетики, зв'язку, телекомунікацій. У окремих країнах банк фінансує будівництво, реконструкцію і модернізацію виробництва.

Сьогодні в Україні діє ряд міжнародних фондів, що здійснюють інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні [127, с.144].

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

Інвестиційний потенціал Вінницької області

Правильне розуміння поняття "інвестиційний потенціал" в умовах становлення інтелектуально-інформаційного способу виробництва ще до процесу реального інвестування дає змогу визначити основні напрями інвестування, умови інвестиційного процесу, встановити його критичні параметри.

В науковій економічній літературі інвестиційний потенціал країни характеризується сукупністю макроекономічних показників, зокрема, темпами економічного зростання, співвідношенням споживання і накопичення, ставкою процентів на кредити, нормою прибутів, рівнем та динамікою інфляції, споживчим попитом населення, наявністю і співвідношенням чинників виробництва, ступенем розвитку інфраструктури тощо [74, с.134].

Інвестиційний потенціал регіону складається з окремих потенціалів у дещо вужчому розумінні цього слова, а саме:

ресурсно-сировиннного (середньозважена забезпеченість балансовими запасами окремих видів природніх ресурсів);

виробничого (сукупний результат господарської діяльності населення);

споживчого (сукупна купівельна спроможність населення);

інфраструктурного (економічне становище та географічне розміщення регіону і його інфраструктурного забезпеченість);

інтелектуального (освітній рівень населення);

інституційного (міра розвитку провідних інститутів ринкової економіки);

інноваційного (рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу) [104, с. 131].

Виходячи з цих та ряду інших позицій розглянемо інвестиційний потенціал Вінницької області [65].

Вінницька область заснована 1932 року і займає 4,5% території держави (26,5 тис.кв.км.). Вона розташована в центральній частині Правобережної України і межує з 7 областями. На південному заході Вінниччини, по річці Дністер, на ділянці 202 кілометри проходить державний кордон з Республікою Молдова.

В області 17 міст, 30 селищ міського типу, 27 районів і 1466 сіл. Адміністративний центр - місто Вінниця, якому виповнилося понад 630 років. Тут живе близько 400 тис. мешканців.

У Вінницькій області мешкає майже 2 мільйона чоловік, із яких 52% мешкає в сільській місцевості. Чисельність працюючих у всіх сферах економічної діяльності складає 744 тис. чоловік або 40,6%. Питома вага працездатного населення становить 50,7%.

Вінниччина - це край з багатою мінерально-сировинною базою. В його надрах відкрито 1159 родовищ та проявів 30 видів різноманітних корисних копалин, десятки родовищ торфу, а також унікальні поклади граніту, каоліну, гранату і флюориту. На 421 родовищах вивчені і затверджені геолого-технологічні параметри і гірсько-економічні умови їхньої розробки. Розроблені й діють цілющі джерела мінеральної води, зокрема з високим вмістом радону в м.Хмільнику.

Область має найбільше у світі родовище конкурентоспроможної мінеральної сировини - каоліну (800 млн. тонн). Діапазон його використання дуже широкий: паперова, керамічна (порцеляна, фаянс), електротехнічна (ізолятори), вогнетривка, алюмінієва, текстильна, кабельна, гумова, хімічна, миловарна промисловості, а також парфумерія, виробництво олівців і мінеральних фарб.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.