Строго кажучи, “Книга змін” -- це ще не філософський твір, а своєрідна літературно-поетична лабораторія, в якій здійснюється перехід від дофилософских і в якій те міри міфологічних вистав до власне філософського мислення, а колективістська родова свідомість переростає в особові філософські погляди абсолютно мудрих людей.
“Книга змін” займає особливе місце в історії старокитайської філософської думки. Впродовж століть все або майже всі старокитайські мислителі намагалися тлумачити і коментувати її вміст.
Видними філософами Древнього Китаю, що багато в чому визначили її проблематику і розвиток на століття вперед, є Лаоцзи (друга половина VI -- перша половина V ст до н.е.) і Конфуцій (Кун Фуцзи, 551--479 до н. э.). Хоча в Древньому Китаї творили і інші мислителі, все ж в першу чергу філософська спадщина Лаоцзи і Конфуція дає досить об'єктивне уявлення про філософські шукання старокитайських мислителів.
Своєрідна закономірність просліджується в тому, що про перших філософів, незалежно від регіону і часу діяльності, збереглися лише приблизні автобіографічні дані. Лаоцзи не становить в цьому плані винятку. Його ідеї викладені в книзі “Дао дэ цзин”, яка була підготовлена до друку його послідовниками і з'явилася на рубежі IV--III в до н.е. Важко переоцінити її значення в історії старокитайської думки. Досить сказати, що Лаоцзи і його вигадування заклали основи даосизму, першої філософської системи Древнього Китаю, що отримала довге життя і що не втратила значення в наші дні.
Філософські погляди Лаоцзи суперечливі. Дивуватися з цього не слідує, іншими вони і не могли бути. У ту епоху йшов процес становлення китайської філософії, і кожен великий мислитель, а Лаоцзи був таким, не міг не відобразити в своєму ученні суперечність світу, що оточував його. Центральне значення в даосистском ученні належить поняттю “дао”, яке постійне, а не одного разу, з'являється, народжується в будь-якій точці Всесвіту. Проте трактування його вмісту неоднозначне. З одного боку, “дао” означає природну дорогу всіх речей, не залежну ні від бога, ні від людей, і що є вираженням загального закону руху і зміни світу. Відповідно до цього підходу всі явища і речі, перебуваючи в стані розвитку і зміни, досягають певного рівня, після якого вони поступово перетворюються на свою протилежність. При цьому розвиток трактується своєрідно: воно йде не по висхідній лінії, а здійснюється по кругу.
З іншого боку, “дао” -- вічне, незмінне, таке, що не має яких-небудь форм непізнаваний початок, що не сприймається органами людського чуття. “Дао” виступає як нематеріальна духовна основа всіх речей і явищ природи, у тому числі і людини. Приведемо деякі вислови про єство “дао” і форми його прояви, що містяться в “Дао дэ цзин”. По суті, йдеться про розумінні старокитайським мислителем єства буття. Ось приклад вислову, що визначає природне походження “дао”, а певною мірою і його тілесність: “Дао, що може бути висловлено, не постійний дао. Ім'я, що може бути названо, не є постійне ім'я. Безіменне є початок піднебіння і землі. Те, що володіє ім'ям є мати всіх речей”. І далі. “Людина слідує землі. Земля слідує піднебінню. Піднебіння слідує дао, а дао слідує природності”. А ось уривок, що характеризує безтілесність “дао” і форми його прояву. “Дао безтілесно і позбавлено форми, а у вживанні невичерпно. Про, якнайглибше, воно здається праотцем всього сущого. Якщо притупити його прозорливість, звільнити його від безладного стану, стримати його блиск, уподібнити його порошинці, то воно здаватиметься таким, що ясно існує. Я не знаю, чиє воно породження”. І далі. “Дао безтілесно. Воно настільки туманне і невизначено! Проте в його туманності і невизначеності містяться образи. Воно настільки туманне і невизначено, проте в його туманності і невизначеності приховані речі. Воно настільки глибоке і темно, проте в його глибині і темноті приховані якнайтонші частки. Ці якнайтонші частки володіють вищою дійсністю і достовірністю”.
Лаоцзи і його послідовники переконані в необхідності знань і відзначають їх величезну роль в людському житті. Проте їх ідеал знання, їх розуміння знання відрізняються своєрідністю. Це, як правило, споглядальне знання, тобто констатація, фіксація речей, явищ і процесів, що відбуваються в світі. Зокрема, це знаходить своє підтвердження у визнанні того, що “Оскільки все суще змінюється само собою, нам залишається лише споглядати його повернення (до Корню). Хоча речі (в світі) складні і всілякі, але всі вони розцвітають і повертаються до свого Корню. Повернення до колишнього Корню називаю спокоєм, а спокій називаю поверненням до єства. Повернення до єства називаю постійністю. Знання постійності називається досягненням ясності, а незнання постійності наводить до безладності і бід. Що знає постійність стає досконалим”. Лаоцзи робить спробу структурувати різні рівні знання: “Що знає людей -- мудрий, знає себе -- освічений”. Далі пропонується своєрідна методологія пізнання, суть якої зводиться до того, що по собі можна пізнати інших; по одній сім'ї можна пізнати останні; по одному царству можна пізнати інші; по одній країні можна пізнати Всесвіт. Яким чином я знаю, що Піднебесна така? Завдяки цьому.
А ось які ідеї висловлюються про соціальний пристрій суспільства і його управління. Так, характеризує стиль управління державою, а побічно це передбачає форми державного пристрою, старокитайський мислитель вважає кращим правителем того, про яке народ знає лише те, що він існує. Дещо гірше ті правителі, яких народ любить і прославляє. Ще гірше ті правителі, яких народ боїться, і гірше за всіх ті правителі, яких народ зневажає. Про метод, стилі державного управління говориться, що коли уряд спокійний, люди стають простодушними. Коли уряд діяльний, люди стають нещасними. І як своєрідна рекомендація і порада правителям пропонується не тіснити житла людей, не зневажати їх життя. Хто не зневажає простолюдинів, той не буде зневажаємо ними. Тому абсолютно мудрий, знаючи себе, не проникається гординею. Він любить себе, але сам себе не прославляє.
Подальше становлення і розвиток старокитайської філософії зв'язується з діяльністю Конфуція, мабуть, найвидатнішого китайського мислителя, чиє учення і зараз має мільйони шанувальників і не лише на території Китаю. Становленню Конфуція як мислителя багато в чому сприяло його знайомство із старокитайськими рукописами: “Книга пісень” (“Шиц-зін”), “Книги історичних віддань” (“Шуцзін”). Він привів їх в належний порядок, відредагував і зробив доступними для широкого ознайомлення. Велику популярність Конфуцію на багато століть вперед принесли змістовні і багаточисельні коментарі, зроблені їм до “Книги змін”.
Власні погляди Конфуція були викладені в книзі “Бесіди і думки” (“Лунь юй”), яка була опублікована учнями і послідовниками на підставі його висловів і повчань. Конфуцій є творцем оригінального этико-политического учення, деякі положення якого не загубили свого значення і в наші дні.
Основними поняттями конфуціанства, складовими фундамент цього учення, є “жэнь” (людинолюбство, гуманність) “чи” і. “Жень” виступає і як фундамент этико-политического учення і як його кінцева мета. Основний принцип “жэнь”: “Чого не бажаєш собі, того не роби людям”. “Лі” (шанобливість, норми гуртожитку, церемоніал, соціальний регламент) включає широкий круг правив, що регламентують, по суті, всі сфери суспільного життя, починаючи від сім'ї і включаючи державні стосунки, а також стосунки усередині суспільства -- між окремими людьми і різними соціальними групами. Етичні принципи, соціальні стосунки, проблеми державного управління -- головні теми в ученні Конфуція. Ось деякі вислови китайського мислителя, що дозволяють отримати уявлення про те, як він личить до позначених питань і як їх вирішує. Конфуцій вважає етичною поведінку, наприклад, сина, який за життя батька з повагою спостерігає його вчинки, а після смерті наслідує приклад його діянь і протягом трьох років не змінює порядків, заведених батьком. На питання про те, як потрібно управляти людьми і як змусити простолюдинів покорятися, Конфуцій відповідає: “Якщо наставляти людей за допомогою законоположень, якщо обмежувати і стримувати їх за допомогою покарань і страт, то хоча вони не скоюватимуть злочинів, але в серцях своїх не випробовуватимуть відрази до поганих вчинків. Якщо ж наставляти людей за допомогою етичних вимог і встановити правило поведінки “чи” згідно, то люди не лише соромитимуться поганих справ, але і щиро повернуться на праведну дорогу”.
І далі, якщо наближати щирих людей і ставити їх вище лукавих, то простолюдини будуть слухняні. Якщо ж наближати лукавих людей і ставити їх над щирими людьми, то простолюдини не будуть слухняні. Із сказаного виходить, що взаємини між людьми повинні будуватися на етичних принципах, а керівництво суспільством і державою повинне здійснюватися з врахуванням звичаїв, традицій країни, пошани до попередніх поколінь, з опорою на порядність і здоровий людський розум.
У тому, що стосується осмислення і пізнання навколишнього світу, Конфуцій в основному повторює ідеї, висловлені його попередниками, і зокрема, Лаоцзи, в чомусь навіть поступаючись йому. Так, навколишній світ, природу Конфуцій, по суті, звужує і обмежує лише небесною сферою. Істотним елементом природи у нього виступає доля, як щось природжено зумовлює єство і майбутнє людини. Так він говорить: “Що можна сказати про піднебіння? Зміна чотирьох пір року, народження всього сущого”. Про долю говориться: “Все спочатку зумовлено долею, і тут нічого не можна ні збавити, ні додати. Бідність і багатство, винагорода і покарання, щастя і нещастя мають свій корінь, створити який сила людської мудрості не може”. Аналізуючи природу людського знання і можливості пізнання, Конфуцій вважає, що за своєю природою люди схожі між собою. Лише вища мудрість і крайня дурість незмінні. Люди починають розрізнятися один від одного завдяки звичкам і вихованню. Що ж до рівнів знання, то він проводить наступну градацію: “Вище знання -- це природжене знання. Нижче -- знання, придбані ученням. Ще нижче -- знання, придбані у результаті подолання труднощів. Найбільш нікчемний той, хто не бажає витягувати повчальні уроки з труднощів”.
Отже, можна з повною підставою стверджувати, що Лаоцзи і Конфуцій своєю філософською творчістю заклали міцний фундамент для розвитку китайської філософії на багато століть вперед.
3. Філософія в Древній Греції
Європейська і значна частина сучасної світової цивілізації прямо або побічно є продуктом старогрецької культури, найважливішою частиною якої є філософія. З врахуванням цієї парадигми наше відношення до старогрецької культури не може бути неупередженим і навіть більш того, вимагає більшої уваги і зацікавленого відношення. Власне кажучи, ці думки не є оригінальними. Все або майже всі європейські дослідники якщо не перебільшували роль і значення Древньої Греції в розвитку сучасної цивілізації, то, принаймні, ніколи цю роль не зменшували.
Страницы: 1, 2, 3
