Звільненню від первинних зв'язків супроводжує процес усвідомлення дитиною своєї індивідуальності. Крім заміни одних зв'язків іншими, на думку Фромма, у дитини в міру росту розвивається прагнення до свободи і незалежності. Для з'ясування характеру цього прагнення автор розглядає два аспекти процесу зростаючої індивідуалізації: розвиток і інтеграція фізичної, емоційної й інтелектуальної сфер -- розвиток особистості, обумовлений в основному соціальними умовами. Другий аспект -- зростаюча самітність, що супроводжує звільненню від первинних уз, що забезпечували раніше фундаментальна єдність з навколишнім світом і відчуття повної безпеки. Виникаюче прагнення побороти почуття самітності приводить у нормі до утворення нових зв'язків, відмінних від первинних: спонтанних зв'язків з людьми і природою [5,с.32]. Однак існує небезпечне відхилення, що полягає в тому, що індивід, активно не бажаючи будувати нові зв'язки, прагне повернутися до колишніх, а оскільки це фізично неможливо, подібне підпорядкування приводить до розвитку в дитини ворожості і бунтівливості, спрямованих проти людей, від яких він продовжує залежати.
Розрив між процесом індивідуалізації, що відбувається автоматично і процесом розвитку особистості, що стримується поруч психосоціальних причин, приводить, по Фромму, до сильного почуття ізоляції, що запускає в роботу психічні механізми, названі автором механізмами втечі ("бегства" -- рос.). Далі, зіставляючи ступінь розвитку інстинктів у тварин і в людини, Фромм дійде висновку про те, що людське існування і свобода нероздільні із самого початку [5,с.37], розуміючи під свободою негативну свободу від інстинктивної зумовленості дій. По Фромму, саме біологічна недосконалість людини привела до появи цивілізації. Зв'язок між людиною і свободою добре відображений в біблійному міфі про вигнання з раю. Порушення встановленого порядку є, по суті, актом свободи -- першим людським актом узагалі. Таким чином, акт свободи (непокори) прямо зв'язується з початком людського мислення. Процес розвитку свободи носить, по Фромму, діалектичний характер: з однієї сторони -- це розвиток людини, з іншої -- посилення ізоляції, що приводить до росту почуття безсилля.
Дуже важливим пунктом для розуміння положення індивіда в сучасному суспільстві є етичні погляди на економічну діяльність. Для пояснення цього відношення Фромм приводить двох передумов: "Економічні інтереси другорядні і повинні бути підлеглі справжній справі людського життя -- порятунку душі; економічне поводження є однієї зі сторін особистого поводження взагалі, так що на нього -- як і на інші сторони поводження -- поширюються вимоги моралі". Економічний розвиток капіталізму супроводжувалося серйозними змінами в психологічній атмосфері. Час і праця придбали велику цінність, відношення до роботи стало набагато вимогливішим, всіх охопило прагнення до багатства. З приходом капіталізму середньовічна соціальна система була зруйнована, а разом з нею була зруйнована і та стабільність і відносна безпека, що вона давала індивіду. "Індивід став самотнім; усе тепер залежало не від гарантій його соціального статусу, а від його власних зусиль" [5,с.59].
Таким чином, завдяки впливу соціально-економічних змін, що відбулися в XV--XVI століттях, індивід 1) звільняється від економічних і політичних обмежень; 2) здобуває позитивну свободу, але при цьому звільняється від зв'язків, що давали йому почуття впевненості.
Інші риси характеру представника середнього класу того часу -- ворожість і заздрісність. Гіпертрофований розвиток цих рис обумовлено серйозним придушенням емоцій і почуттєвих потреб людини. Посиленню ворожості сприяла розкіш, у якій купалися представники церковної верхівки і капіталісти. Однак на відміну від нижчого класу, відкритий прояв ворожості представниками середнього класу було неможливе: вони самі, по більшій частині, прагнули процвітати в загальному розвитку. Подавлена в такий спосіб ворожість розросталася і захоплювала людей цілком, визначаючи відношення до навколишніх і до себе [5,с.87].
Унаслідок падіння середньовічної феодальної системи індивід став вільний. Однак крім свободи дій індивід позбавився почуття впевненості. Найбільш позитивно нова свобода подіяла на вищий клас. У нижчого класу пошук нової свободи викликав бажання покінчити зі зростаючим гнобленням, тому що втрачати було вже нічого. На середній клас нова свобода подіяла негативно. Лише нові релігійні течії вказали індивіду шлях до подолання тривоги.
Висновок, що робить Фромм в третьому розділі, полягає в наступному. Соціальний процес, що визначає спосіб життя (відношення до людей і до праці), формує характер індивіда, що, у свою чергу, впливає на процес суспільного розвитку; виникаючи і розвиваючись як реакція на погрозу з боку нових економічних сил, новий характер сам стає продуктивною силою, що сприяє розвитку нового економічного ладу [5,с.93].
Разом із самоствердженням індивіда капіталізм приніс із собою самозаперечення й аскетизм: метою життя стала економічна діяльність, фінансовий успіх і матеріальна вигода. Принцип роботи заради нагромадження капіталу об'єктивно зіграв велику позитивну роль у розвитку людства -- саме ріст продуктивних сил дозволяє створити таке майбутнє, пише Фромм, у якому припиниться боротьба за задоволення самих насущних матеріальних нестатків, -- але суб'єктивно цей принцип змусив людину працювати на чужі цілі і підсилив у ньому почуття особистої незначності і безсилля.
Панування ринку у всіх суспільних і особистісних відносинах привело до того, що усі вони перейняті байдужністю. Особистості стають об'єктами маніпуляцій, інструментами. Таким же стало і відношення до праці: виробник не зацікавлений у своїй продукції, він робить те, що забезпечує максимальний прибуток від вкладеного капіталу. Однак найбільше сильно ефект "об'ектизації" проявився у відношенні індивіда до самого себе: особистість стала товаром, що продається і купується за законами ринку.
В індивіда є два шляхи. Перший -- спонтанно зв'язати себе з навколишнім світом через любов і працю, через прояв усіх своїх здібностей, знаходячи в такий спосіб єдність з людьми, світом і самим собою, не відмовляючись від незалежності свого "я" -- в термінах Фромма це шлях, що веде до позитивної свободи. Другий -- відмова від свободи в спробі подолання виниклої самітності. Цей шлях, шлях до негативної свободи, не в силах забезпечити індивіду колишнє єднання і спокій, тому що відокремленість від минулого неминуча; шлях цей зв'язаний з відмовлою від своєї індивідуальності, він пом'якшує тривогу і робить життя терпимим, але проблеми не вирішує. При обранні останнього шляху життя перетворюється в автоматичну діяльність, що не має мети і нездатне дати результат.
Один з механізмів утечі від свободи -- відмова від своєї особистості і зв'язок її з якою-небудь зовнішньою силою для одержання сили, що не дістає індивіду. Ці механізми виражаються в мазохистских і садистських тенденціях, що мають місце бути як у невротиків, так і в нормальних людей, але виражені в різному ступені. Найбільш частий прояв мазохистских тенденцій -- почуття власної неповноцінності, безпорадності. У цих людей є прагнення позбутися цих почуттів, але несвідомий зв'язок з бажанням підкоритися їм дуже сильний.
Спостереження за мазохістами допомогли Фромму встановити, що усі вони переповнені страхом самітності; страх цей може бути неусвідомленим чи замаскованим, але він є, і обумовлений негативною свободою. Мазохізм же є один зі шляхів позбутися від цього страху за рахунок зняття із себе тягаря свободи, іншими словами -- відмовлення від власної особистості. Але подібне рішення рятує лише від усвідомленого страждання, схована ж незадоволеність залишається.
Спостереження Фромма показали, що сутність будь-якого неврозу, так само як і нормального розвитку, складає боротьбу за свободу і незалежність. Багато хто з "нормальних" людей, що принесли в жертву особистість, стали добре пристосованими і тому вважаються нормальними. Невротики ж, по суті справи, продовжують пручатися повному підпорядкуванню і являють собою приклад недозволеного конфлікту між внутрішньою залежністю і прагненням до свободи [5,с.153].
Інші механізми втечі, по Фромму, складаються в повній відмові від світу чи в "психологічному самозвеличенні" до такого ступеня, що світ стає малий у порівнянні з людиною, однак вони не представляють інтересу в змісті суспільної вартості. Ще один важливий у соціальному плані механізм полягає в тім, що індивід цілком засвоює тип особистості, запропонований йому суспільством і перестає бути самим собою. Спосіб цей характерний для нормальних людей у загальноприйнятому змісті цього слова, однак у цьому випадку виникає протиріччя з представленнями про нашу культуру, одне з яких полягає в тім, що більшість членів суспільства -- особистості вільні і незалежні.
Остання глава книги присвячена аналізу свободи індивіда в демократичному суспільстві. Вважається, що відсутність зовнішньої влади привела до розвитку індивідуалізму. Далі Фромм зауважує те, що "право виражати свої думки має сенс тільки в тому випадку, якщо ми здатні мати власні думки" [5,с.201]. Свобода від зовнішньої влади стає надбанням тільки в тому випадку, коли внутрішні психологічні умови дозволяють затвердити свою індивідуальність. Ідеал нашого часу -- жити і мислити без емоцій; емоційність стала символом неврівноваженості чи душевного нездоров'я.
Багато людей чи рано пізно задаються питанням, чому вони прагнуть досягти тих чи інших цілей. Якщо таке питання з'являється, то воно лякає, тому що торкається основи діяльності людини -- знання того, що він хоче. Тому люди прагнуть скоріше забути це питання і продовжити погоню за цілями, які вони вважають своїми [5,с.210]. Сучасна людина живе в стані ілюзії, начебто вона знає, чого хоче. Насправді вона хоче це, що повинна хотіти відповідно до загальноприйнятого шаблона. Знати свої справжні бажання, пише Фромм, набагато складніше, ніж здається; це одна з найскладніших проблем людського буття. Визначити, наскільки наші бажання не є нашими власними, дуже складно; причому ця складність тісно зв'язана з проблемою влади і свободи. У ході нової історії влада церкви перемінилася владою держави, влада держави перемінилася владою совісті, влада совісті сьогодні витиснута анонімною владою здорового глузду і суспільної думки. Ми перетворилися в роботів, пише Фромм, але живемо під впливом ілюзії, ми -- самостійні індивіди [5,с.211].
Так що ж означає свобода для сучасної людини? Людина стала вільна від зовнішніх зв'язків. Вона могла б діяти по своїй волі, якби зналі, чого вона насправді хоче. Замість цього вона пристосовується до анонімної влади і засвоює "я", що анітрошки не відбиває її власну сутність. Усупереч видимому благополуччю, сучасна людина подавлена глибоким почуттям безсилля і пасивно зустрічає катастрофи, що насуваються.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
