Рене Декарт - найбільший мислитель Франції, філософ, математик, натураліст, засновник філософії нового часу, заклав традиції, що живі і сьогодні. Його життя протікало в боротьбі проти науки і світогляду схоластики.
Поле діяльності його творчих інтересів було широке. Воно охоплювало філософію, математику, фізику, біологію, медицину.
У той час відбувається зближення наук про природу з практичним життям. У думках багатьох людей у Європейських країнах, починаючи з XVІ сторіччя, відбувається переворот. Виникає прагнення зробити науку засобом поліпшення життя. Для цього було потрібно не тільки нагромадження знань, але і перебудова існуючого світогляду, упровадження нових методів наукового дослідження. Повинно було відбутися відмовитись від віри в чудеса й у залежність явищ природи від надприродних сил і сутностей. Основи наукового методу складалися в ході спостережень і експериментального вивчення. Ці основи виділялися в області механіки і техніки. Саме в цій області виявлялося, що рішення різноманітних конкретних задач припускає як необхідну умову деякі загальні методи їхнього рішення. Методи припускали необхідність деякого загального погляду, що висвітлює і задачі і засоби їхнього рішення.
Основу наукового прогресу на початку XVІІ століття склали досягнення епохи Відродження. У цей час складаються всі умови для формування нової науки. Епоха Відродження була часом бурхливого розвитку математики. Виникає потреба в удосконаленні обчислювальних методів.
Декарт з'єднав інтерес до математики з інтересом до фізичних і астрономічних досліджень. Він був одним з головних творців аналітичної геометрії, удосконаленої алгебраїчної символіки.
Декарт відкинув схоластичну вченість, що, на його думку, робила людей менш здатними до сприйняття доводів розуму й ігнорувала дані повсякденного досвіду і всі знання, не освячені церковною або світською владою.
Сам Декарт, характеризуючи свою філософію, писав: " Уся філософія подібна як би дереву, корені якого - метафізика, стовбур - фізика, а гілки, що виходять з цього стовбура, - всі інші науки, що зводяться до трьох головних: медицини, механіки й етики".
Міркування про метод.
"Міркування про метод" - перша друкована праця Декарта. Тут Декарт знову повертається до основних цілей "Правил для керівництва розуму" і ґрунтуючись на новому матеріалі поглиблює ті вихідні правила, що виявилися головними всього його творчого життя. Ця праця починається з розповіді про те, як автор прийшов до своїх ідей і де це було.
В першому розділі ("Розуміння, що стосуються наук") Декарт розповідає про програму навчання в коледжі Ла-Флеш, про своє захоплене відношення в шкільні роки до наук, що там вивчалися, про зміни, що відбулися в його поглядах після закінчення коледжу, і закінчує описом мандрівок, початих їм для пізнання світу й одержання життєвого досвіду.
Розсудливість є річ, більш розповсюджена у світі, а кожний вважає , що наділений нею у визначеній кількості, і не прагне мати її більше , ніж у нього є. Здатність правильно міркувати і відрізняти істину від омани, от що складає розсудливість, або розум. Але недостатньо мати гарний розум, головне - це добре застосовувати його. Хто дає наставляння іншим, повинний вважати себе краще тих, кого наставляє, а інакше він гідний осудження.
Науки, що вивчаються в школі, допомагають нам. Мови необхідні для того, щоб ми розуміли твори древніх, тому що читання книг є як би бесідою з їхніми авторами. Красномовство має безсумнівну силу і красу, поезія має чарівні тонкості і насолоди, математика представляє кращі винаходи, здатні задовольняти допитливість, полегшити ремесла і зменшити працю людей, філософія дає засіб говорити правдоподібно про всілякі речі і дивувати мало знаючих, юриспруденція, медицина й інші науки приносять почесті і багатство тим, хто ними займається .
Не можна витрачати багато часу на подорожі і цікавитися справами тільки минулих століть, адже можна стати чужим у своїй країні і не знати, що ж діється в ній. Можна повірити в казки, тому що вони заохочують нас починати те, що вище наших сил і сподіватися на те, що вище нашого положення.
Математика відрізняється точністю й очевидністю своїх міркувань. Богослов'я відкрите для усіх, як для недосвідчених, так і для освічених людей і істини які до нього ведуть, вище нашого розуміння.
Філософія в плині багатьох століть розробляється найкращими розумами, у ній дотепер немає положення, що не служило б предметом спору і не було б сумнівним. Навколо того самого предмета може бути безліч різних думок, що можуть бути підтримані вченими людьми, тоді як правдивим серед них може бути тільки одне.
Роз'ясненню методу Декарта в книзі присвячений другий розділ - "Головні правила методу", в інших приводяться автобіографічні зведення, що роблять зрозумілим шлях, який Декарт прийшов до відкриття свого методу, і викладаються його погляди на різні проблеми філософії, науки, моралі, педагогіки.
Він говорив: "Мій намір складається не в тім, щоб навчити тут методові, якому кожний повинний випливати, щоб добре направляти свій розум, а тільки в тім, щоб показати, яким чином я намагався направляти свій власний розум" .
Часто робота, складена з багатьох частин і зроблена багатьма авторами, не має такої досконалості, як робота, над якою працювала одна людина.
Науки, укладені в книгах, що позбавлені доказів і доводи, які лише ймовірні, склавшись і розрісши мало - помалу з думки безлічі різних осіб, не так близькі до істини, як прості міркування, які може зробити розсудлива людина щодо предметів, що їй зустрічаються.
Одній людині не слід замишляти перебудову держави, змінюючи і руйнуючи її основи, щоб знову її відновити. Майже завжди недосконалості легше переносяться, чим їхні зміни. Приклад можна привести відносно доріг. Великі дороги, що ізвиваються між гір, поступово через часту їзду, стають гладкими і набагато краще йти по них, чим йти по більш прямому шляху, грабкуючись по скелях і спускаючись в прірви. Не слід людям, що не покликані ні по народженню, ні по стану до керування суспільними справами винаходити які-небудь нові перетворення.
Світ складається з двох типів людей, одних з яких вважаючи себе розумнішими, ніж є насправді , не можуть утриматися від поспішних суджень і не мають достатнього терпіння, щоб вести свої думки один по одному. Та інших, котрі досить розумні і скромні, щоб вважати себе менш здатними відрізняти істину від неправди, чим інші, у яких вони можуть повчитися.
Не можна придумати нічого такого дивного і неймовірного, що не було б уже висловлене ким-небудь з філософів. Звичка і приклад переконують нас більше, ніж точне знання. Більшість голосів не є доказом, що має яке-небудь значення для істин, тому що набагато імовірніше, щоб істину знайшла одна людина, чим цілий народ.
Багато законів доставляє нерідко привід до виправдання пороків, і держава краще керується, якщо їх не багато, але вони строго дотримуються.
Тут викладаються чотири правила, на яких ґрунтується метод Декарта, а також освячуються обставини, що супроводжують виникнення ідеї універсальної науки.
"Перше - ніколи не приймати за правду нічого, що я не пізнав би таким з очевидністю, інакше кажучи, ретельно уникати необачності й упередженості і включати у свої судження тільки те, що представляється моєму розумові настільки ясно і настільки чітко, що не дає мені ніякого приводу піддавати їх сумнівові.
Друге - поділяти кожне з досліджуваних мною затруднень на стільки частин, скільки це можливо і потрібно для кращого їхнього подолання.
Третє - дотримуватись визначеного порядку мислення, починаючи з предметів найбільш простих і найбільш легко пізнаваних і восходячи поступово до пізнання найбільш складного, припускаючи порядок навіть там, де об'єкти мислення зовсім не дані в їхньому природному зв'язку.
І останнє - складати завжди переліки настільки повні й огляди настільки загальні, щоб була впевненість у відсутності недоглядів".
Ці правила лежать в основі методу, розробленого Декартом і що дозволяє, на його думку, поступово збільшувати знання і довести них до вищого ступеня, що допускає короткий термін життя.
Треба починати з найпростішого і легко пізнаваного. Запозичати все краще з геометричного аналізу і з алгебри і виправляти недоліки одного за допомогою іншого. Точне дотримання деяких правил дозволить вирішити всі питання, якими займаються ці дві науки, "що, почавши з найпростіших найбільш загальних і користуючись кожною знайденою істиною для знаходження нових, я через два або три місяці вивчення не тільки справився з багатьма питаннями, які вважились мені колись важкими, але і прийшов до того, що наприкінці міг, як мені здавалося, визначати, якими засобами й у яких межах можливо вирішувати навіть самі незнайомі мені задачі. Найбільше задоволення від цього методу - це впевненість у тім, що з його допомогою можна користуватися в усьому власним розумом. Цей метод можна успішно застосовувати до труднощів інших наук.
Процес пізнання в "Міркуванні про метод" протікає маючи бінарне відношення: метод - істина. Розум Декарт ототожнює із правилами методу, а сам метод - методично розвинений розум. Метод збігається із суб'єктом пізнання, суб'єкт - з методом.
По Декарту, єдина достовірна підстава - сумнів. Саме "сумліваюча" здатність мислення, після того як усе зазнало критики розуму і довело свою або наочну, або можливу невірогідність, - саме наявність цієї здатності не дозволило взяти під сумнів існування самого мислення. І "помітивши, що істина: я мислю, отже я існую настільки міцна і настільки достовірна, що самі вигадливі припущення скептиків не здатні її похитнути, я розсудив, що можу без побоювання прийняти неї за перший шуканий мною принцип філософії" .
Третій розділ містить "кілька правил моралі, витягнутих з цього методу", на основі яких Декарт будував свої життєві принципи.
Було складено кілька правил моралі, якими на думку Декарта, необхідно користуватися. По-перше, коритися законам і звичаям своєї країни, дотримувати релігії, керуватися в усьому думками найбільш помірних, далекими від крайностей і загальноприйнятими серед найбільш розсудливих людей, у колі яких приходиться жити.
Між думками, однаково розповсюдженими, вибирати самі помірні, найбільш зручні в практиці.
По-друге, залишатися найбільше твердими і рішучими у своїх діях.
Страницы: 1, 2
