29
Міністерство освіти і науки України
Український державний університет водного
господарства та природокористування
Кафедра філософії
3. Концепції нової раціональності як спосіб подолання кризових
явищ в філософії техніки ................................................................... 22
Висновки......................................................................................……..... 27
ВСТУП
Техніка є невід'ємною частиною нашого життя і визначальною цінністю сучасної цивілізації. Цю цивілізацію часто називають технічною або техногенною, підкреслюючи особливу роль технічного прогресу в її розвитку, у зміні природного середовища, що є безпосередньою сферою людської життєдіяльності, у перетворенні способів і форм людської комунікації, соціальних зв'язків і відносин людей.
Техногенна цивілізація зародилась на досягненнях двох великих традиційних культур - античності і християнського середньовіччя. Їх синтез в епоху Ренесансу і Реформації сформував систему цінностей, яка послужила своєрідним культурно-генетичним кодом техногенної цивілізації.
Життєві сенси і цінності техногенної культури містять у собі розуміння людини як діяльної істоти, що протистоїть світу і покликаної перетворювати його об'єкти, підкоряючи їх своїй владі; розуміння самої діяльності як креативного інноваційного процесу, спрямованого на перетворення зовнішніх об'єктів; сприйняття природи як зовнішньої стосовно людини, закономірно упорядкованого предметного середовища, що повинна служити матеріалом і ресурсами для людської діяльності. Ця система життєвих сенсів припускала також пріоритетну цінність самодіяльної творчої особистості, а також цінність наукової реальності і науково-технічного прогресу.
Усі ці цінності, скорельовані між собою, забезпечили прискорений розвиток техногенних суспільств, а головною рушійною силою розвитку став науково-технічний прогрес. Техногенна цивілізація, з'єднавши науку з її виробничо-технічним застосуванням, пройшла через кілька науково-технічних революцій, кожна з яких змінювала предметний світ людської життєдіяльності і створювала передумови збільшення суспільного багатства.
Розвиток техногенної цивілізації, особливо в другій половині XX століття, чітко продемонстрував, що науково-технічний прогрес є одним з
найважливіших факторів поліпшення якості життя. Сучасна людина живе
практично не в природному, а в культурному середовищі, яке створене її
технічною діяльністю. В такій ситуації дуже важливим стає правильне розуміння відношення техніки і технічної діяльності до інших феноменів культури, особливо до сукупності соціальних, політичних і духовних феноменів.
Для індустріально-розвинутих суспільств, а особливо для держав з перехідною економікою, до яких відноситься і Україна, існує небезпека підпорядкування політики технічному прогресу, небезпека домінуючої ролі в суспільстві всемогутньої техніки та її носіїв. Це породило проблему технократії. Її прибічники приписують науково-технічній інтелігенції особливу роль не тільки в економіці, а і в управлінні суспільством в цілому. В такій “експертократичній” та “сциєнтократичній” системі поглядів і сама політика розглядається як “соціальна техніка”, яка базується на технічних знаннях. При цьому демократія, як форма політики, яка ґрунтується на волі народу стає найчистішою ілюзією. Технократична “поведінка” охоплює не тільки суспільство, як цілісний організм, але і кожну його ланку: на підприємствах і в установах керівники-технократи можуть підпорядкувати “інтересам” технічних інновацій саму особистість, моральні установки, звичаї і особисте життя робітника-людини, стараючись перетворити його в робота в ім'я абстрактного “загального” технічного прогресу.
Підтвердженням реальності цієї небезпеки для суспільства є створення технократичної партії в Росії (Санкт-Петербург, 1997 р.), а також методи вирішення політичних та воєнних конфліктів за допомогою високотехнологічної зброї (Югославія, 1999 р.; Ірак, 2003 р.).
Глобальні кризи, породжені техногенною цивілізацією, і насамперед сучасна екологічна криза, поставили під загрозу саме існування людства. І як реакція на ці проблеми, виникла критика науково-технічного прогресу.
Безперечно, що той тип розвитку науки і техніки, що характеризував індустріальну фазу технічної цивілізації, багато в чому себе вичерпав. Однак у
випадку відмови від технічного прогресу або його консервації стає неможливим забезпечити необхідними життєвими засобами зростаюче населення Землі. Тому в сучасній філософії техніки мова йде не про відмову від науково-технічного розвитку, а про пошуки його нового типу, що, очевидно, буде пов'язаний і з новим типом розвитку цивілізації, який зможе забезпечити рішення глобальних проблем.
Сучасні проблеми пошуку нових шляхів освоєння природи, що забезпечували б збереження і поліпшення навколишнього середовища, висувають особливе соціальне замовлення -- розробку нової концепції науково-технічного прогресу не як стратегії насильства над навколишнім середовищем, влади і панування над нею, простого пристосування її до потреб людини в якості невичерпної комори ресурсів (навіть і з урахуванням негативних наслідків такого силового втручання) для прискорення науково-технічного і господарського розвитку, а так званого стійкого розвитку, спрямованого на підтримку і збереження рівноваги сучасної цивілізації з уже в значній мірі модифікованою нею природою. І в зв'язку з цим виникають кардинальні світоглядні проблеми перегляду і зміни всієї системи цінностей техногенної цивілізації.
В даній роботі зроблена спроба охарактеризувати та систематизувати сучасні антитехнократичні тенденції, а також висвітлити основні концепції нової раціональності для подолання протиріч в філософії техніки.
1. ПРИЧИНИ виникнення антитехнократичних тенденцій у сучасній Європейській філософії
Термін "технократія" уперше був застосований американським дослідником В. Смітом у серії статей, опублікованих у 1919 р. в журналі "Industrial Managment". У буквальному перекладі з грецького це слово означає "влада майстерності". Надалі поняття одержало три загальновживані тлумачення: по-перше, теоретичні концепції влади, заснованої не на ідеології, а на науково-технічному знанні; по-друге, тип соціально-політичного переустрою суспільства, який практично реалізує принципи цієї концепції; по-третє, соціальне коло носіїв науково-технічного знання, котрі виконують функції управління [21].
Ідеї, близькі до технократичних, не нові. Вони існували ще в давнину. Навіть думку Платона про суспільство, яке буде управлятися “філософами”, тобто мудрецями, можна інтерпретувати як заклик до деякої “експертократії”. Сучасні ж технократичні концепції беруть свій початок у працях американського соціолога й економіста Т. Веблена й одержали поширення майже у всіх індустріально-розвинених країнах [15, С. 14].
Таким чином, можна говорити про технократію як сукупне панування техніки або техносистеми. У даний час найбільш розповсюдженими є наступні чотири варіанти концепції технократії [11, С. 71]:
1. Технократія розглядається як панування технічних експертів (експертократія).
2. Технократія -- це орієнтація на техніку як на так званий «технологічний імператив» (Л.Маркузе): усе, що можна виготовити, виготовляється і притому для задоволення визначених потреб.
3. Технократія розуміється як панування предметної необхідності аж до появи тотальної «технічної держави» (Х.Шельскі), у якому лише керують, однак політичних рішень уже не приймають.
4. Технократія виступає в якості тенденції до інформаційно- і системно-
контрольованого суспільства в більш загальному вигляді: до інформаційної системотехнократії.
Гносеологічні корені ідеології технократизму пов'язані з філософією позитивізму, що будує свої висновки лише на базі емпіричних даних, які отримані природничими і технічними науками [20].
Прихильники позитивних програм технічного удосконалення світу бачили в техніці головним чином “знаряддя” за допомогою якого людина повинна домогтися панування над природою. Техніка, таким чином, осмислювалась як нейтральний засіб, користаючись яким “людина” намагалася досягти цілей, не залежних від цього засобу. Людина функціонувала як “володар”, а техніка - як його “раб”. І в цьому випадку людина була “володарем”, що застосовувала машину як свого раба для того, щоб панувати над іншими людьми. Але, з позицій марксистів і соціалістів техніка повинна застосовуватися не для експлуатації людини, а для панування над природою на користь людини [26].
У другій половині ХХ століття з'явилась нова тенденція: машина або “техніка”, сама стала “володарем”, тоді як “людина” перетворилася в її “раба”. Панування техніки проявилося в тому, що людина сама придбала риси машини: вона стала автоматом, безвольно опинившись у владі саморушних технічних систем, що уже не є засобами для досягнення мети, а стали самоціллю. Ця думка про автономію техніки легко пов'язується зі способом аргументації, що виходить з поняття “відчуження” [26].
Страницы: 1, 2, 3, 4
