Республіка, Ямайка.
3. Країни, не вхідні ні в женевську, ні в англо-американську систему
права:
Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Доминиканска Республіка,
Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбия, Куба, Лихтенштейн, Мексика, Никарагуа,
Панама, Сальвадор, Сан-марино, Таиланд, Тайван, Уругвай, Чилі.
Вексель як міжнародний фінансовий документ під час свого існування
(від моменту видачі і до оплати, по протесту і пізніше - до моменту
погашення) може переходити від однієї особи до іншого на територіях
різноманітних держав. Звідси - виникнення цілого ряду зобов'язань продавця,
підлягаючих виконанню, охороні, а в випадку спору — судовому дозволу не
тільки в різний час, але і на території чинності різноманітних вексельних
законів. Це приводить до зіткнень - колізій вексельних законів навіть
країн, вхідних в одну систему вексельного права. Таким чином суд території
одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідність
обговорювати, вирішувати і робити постанову про вексельний спір на підставі
не свого, а чужого вексельного закону, або — і свого, і чужого вексельного
закону одночасно.
Колізійні норми, що включені в вексельні закони майже всіх держав,
повинні дати відповіді на наступні головні питання:
1. Вексельна правоздатність, т.б. спроможність приймати участь в
вексельних зобов'язаннях продавця як в якості кредитора, так і в якості
боржника. Векселездатність визначається “законом громадянства” (або
законом домиціля) - для фізичних осіб і “законом місця реєстрації” для
юридичних осіб. Наприклад, український підприємець, що видавав вексель в
Англії, не може в англійському суді посилатися на свою вексельну
неспроможність за українським законом, бо така неспроможність невідома
англійському закону.
2. Форма вексельних зобов'язань продавця. Визначається законодавством
місця написання (видачі) векселя - в відношенні дійсності векселя в цілому
як документа; в інших випадках (при индоссації, акцептації, авалюванні) -
законодавством місця прийняття вексельних зобов'язань продавця, т.б.
законом тієї країни, під чинністю якого даною особою прийняті на себе
вексельні зобов'язання продавця. Наприклад, для векселя, що трасувався з
Англії на Україну, зайва вказівка місця видачі, але для векселя, що
трасувався з України на Англію, така вказівка обов'язкова. З іншого боку,
вексель, що трасувався з Англії на Україну і, що акцептувався не на лицевій
стороні, може бути визнаний в Україні неакцептованим, тому що український
закон пердбачає акцепт на лицевій стороні векселя; але такий же акцепт по
векселю, що трасувався з Україні на Англію, визнається дійсним.
3. Утримання вексельних зобов'язань продавця. Визначається
законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, т.б.
законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано.
Наприклад, вексель, терміном на три місяця від укладання, трасований з
Англії в Україну з умовою сплати процентів; очевидно, що сплата в місці
виконання (Україні) відсотків не підлягається.
4. Дії по охороні вексельних зобов'язань продавця. Визначаються
законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано. Цей
закон визначає необхідність і форму охоронних дій: як і коли повинно бути
зроблене подання до акцепту і платежу, що і як повинно бути зроблене в
випадку неотримання акцепту або платежу, потрібний або ні протест, потрібне
або ні повідомлення, хто і в якій формі повинен зробити протест і/або
повідомлення, що і як повинно бути зроблене в випадку втрати або викрадення
векселя і т.ін. Наприклад, по векселю, що трасувався в Англії на Англію, що
після цього був індосований в Україні, векселедержателю для збереження
права вимоги проти всіх надписателей, в частині українського, провадження
протесту не вимагається.
5. Вексельна давність. Визначається законодавством місця прийняття
вексельних зобов'язань продавця, т.б. законом тієї країни, під чинністю
якої даною особою прийняті на себе вексельні зобов'язання продавця.
Наприклад, по перевідному векселю, що трасувався з Англії на Росію,
індосованому після цього в Україні і Германії, вексельна давність
визначиться: для трасанта - по англійському закону, для першого індосанта -
по українському, для другого - по німецькому і для акцептанта - по
російському закону.
6. Вексельний процес. В питаннях підсудності, порядку процесуальних
дій, виконання рішень і т.і. суд керується винятково своїм законом, т.б.
порядок і процедура вексельного процесу визначаються законодавством місця
виконання чинності (платежу) по векселю.
Таким чином, вексель – це документ, що складений за установленною
законом формою, який є безумовним засвідченням однієї особи сплатити іншій
визначену суму грошових коштів у встановленний термін.
Вексельне право – це характерна тільки для векселя сукупність
економіко-правових особливостей, що регулює обіг векселів.
Особливістю векселю є його двояка природа, за якою вексель є одночасно
цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його
у сукупності інших фінансових інструментів.
2. Види векселів. Їх сфера та умови обігу
Закон визначає два виду векселя: вексель простий (соло-вексель) і
переказний (тратта). В першому випадку вексель являє собою просту боргову
розписку, що підпадає за умови додержання правил укладання під чинність
вексельного права, з його матеріальними і процесуальними особливостями. В
цьому випадку самий боржник-векселедавець повинен буде расплатиться
грошами. Векселедавців одного і того же векселя може бути декілька.
В випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує
здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату).
Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття
(акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом
залишається гарантийна функція.
Підстави для трасування і неакцепту перевідного векселя залишаються за
рамками вексельного права. Звичайно векселедавець має у трасата відповідне
покриття або навіть просто домовленість з ним.
Трасування може бути вироблене векселедавцем і безпосередно на себе. В
цьому випадку трасант і трасат одна і та же особа. Незважаючи на те, що по
суті такий вексель (він іменується перевідно-простим) є простим, формально
він відноситься до категорії перевідних.
Тратта може бути навіть видана самому собі (в одній особі співпадають
трасант і ремітент). Це так званий вексель власному наказу. Більш того, все
три учасника тратти можуть бути злиті в одній особі. Ці форми векселів
рідко мають практичне значення і зобов'язані своїм походженням тривалої і
бурхливої історії векселя і вексельного права.
Розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, т.б.
незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це тип
простого векселя, та типи перказного векселя – за власним наказом (виданий
за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого
векселедавця).
Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також
виходячи з характеру угоди, що його породила. Векселі, що виникають в
результаті позики, носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди
(постачання продукції або послуг) — товарних (або комерційних). Треба
відзначити, що на векселі не пишеться товарний він або фінансовий, ці
визначення являють собою лише його економічну характеристику. Коли говорять
про банківський вексель, звичайно мають наувазі вексель, виданий банком
(т.б. банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову
природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, з метою
залучення коштів) або товарну (в випадку векселедавчого кредиту).
За економічним змістом виділяють:
- комерційний вексель, в основі якого лежить комерційний кредит;
- фінансовий весель, в основі якого лежить отримання грошового займа.
Типом фінасового векселя є банківський – це виданий або акцептований
банком вексель з метою фінансування операцій позичальника.
- фіктивний – вексель, виданий без законної основи борга, реальної
економічної бази. Розрізняють дружній вексель – вексель, виданий або
акцептований із поблажки дружнім юридичним особам, який надається один
одному в безвідплатне та срочне користування; бронзовий вексель –
виданий чи акцептований на користь неіснуючої особи; зустрічний вексель
– дружній або бронзовий вексель, учасники якого поперемінно виступають
векселедавцями і векселедержателями.
Отже, ми розглянули основні види і типи векселів та дали їх стислу
характеристику. Тепер ми пропонуємо перейти до огляду сфери та умов обігу
векселів, а почнемо з укладання і реквізитів векселя.
Можна говорити про обов'язкові (необхідні) і додаткові реквізити
векселя. За відсутності будь-якого з необхідних реквізитів документ
знаходиться поза полем чинності вексельного закону. Окрім необхідних
вексельний закон передбачає і додаткові реквізити, що мають вексельне
значення.
До числа обов'язкових реквізитів векселя відносяться:
1. Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки
вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням
2. Вказівка дати укладання векселя.
3. Найменування платника (для перевідного векселя).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
