факторів. По-перше, першочергове значення має реальна оцінка банком-
кредитором фінансової стійкості гаранта. В цьому зв`язку знову ж цікавим є
досвід США, де банки використовують для забезпечення повернення кредиту два
види гарантій. У випадку, якщо фінансова стійкість гаранта сумнівна або
взагалі невідома, використовується гарантія, що забезпечена заставою майна
гаранта, тобто гарантія доповнюється заставним зобов`язанням. У випадку
довіри до фінансової стійкості гаранта використовується незабезпечена
гарантія. Щодо України, то у вітчизняній практиці банки використовують в
якості забезпечення повернення кредитів заставу майна та майнових цінностей
третіх осіб, інших, ніж позичальник, що іменуються майновими поручителями
позичальника. (Власне, це теж можна розглядати як забезпечену гарантію.)
По-друге, при отриманні гарантії банк, що надає кредит, повинен
впевнитися в готовності гаранта виконати своє зобов`язання. Для цього в
зарубіжній банківській практиці використовується, зокрема, зустріч та
бесіда з гарантом на предмет підтвердження його наміру виконати гарантійне
зобов`язання.
І останнім є те, що гаранти не повинні надавати гарантії на суму,
більшу за ту, на яку вони можуть їх виконати, тобто сума гарантії має
обмежуватися обсягом власного капіталу гаранта.
І все ж, при всій своїй привабливості, гарантія має певні недоліки,
що обмежує її використання в якості забезпечення в практиці банківського
кредитування, зокрема, в Україні. Серед таких недоліків можна відзначити
невизначеність вартості гарантії, якщо вона не підкріплена грошовим вкладом
(депозитом) або іншим забезпеченням (забезпечена гарантія), з тої причини,
що протягом дії кредитної угоди фінансовий стан гаранта може змінитися.
Крім того використання даного способу забезпечення навіть за умови
безспірного списання суми заборгованості з рахунку гаранта, що обумовлено в
гарантійному листі у випадку невиконання позичальником умов кредитної
угоди, тягне за собою можливу судову справу, що не можна вважати
позитивним, особливо у умовах недосконалого українського законодавства та,
дозволю собі додати, корумпованості судових органів. Д.Полфреман та Ф.Форд,
зокрема відзначають, що “гарантія – це забезпечення, що легко прийняти, але
важко оспорити в судовому порядку, оскільки відповідальність за виплату
гарантії майже завжди опротестовується”[18]. З цим можна погодитися.
Порука теж є способом забезпечення кредиту. Вона використовується як
при взаємовідносинах банку як із юридичними, так і фізичними особами.
Стосовно юридичних осіб, порука на відміну від гарантії оформлюється
звичайною письмовою угодою між банком та поручителем[19]. У відповідності з
цією угодою останній зобов`язується погасити кредитору заборгованість
позичальника протягом визначеного періоду часу. В угоді може бути визначена
максимальна сума, яку гарантує погасити поручитель. Використання цього
способу забезпечення кредитів передбачає ретельний аналіз
кредитоспроможності поручителя. У вітчизняній практиці банківського
кредитування порука знайшла використання при довгостроковому кредитуванні
фізичних осіб. В зарубіжній практиці поручителем може виступати фізична
особа, що має постійне місце роботи, постійний дохід або визначене майно
(нерухомість, земля, транспортні засоби).
Оформлюється порука через нотаріальну контору та відображає юридичну
відповідальність поручителя за іншу особу у випадку наслати останнім свого
боргу кредитору.
Досить широко як в зарубіжній, так і у вітчизняній практиці
банківського кредитування в якості способу забезпечення кредитів
використовується страхування кредитів. Загалом, страхування - це система
економічних відносин, що передбачає створення різного роду спеціальних
фондів грошових коштів і використання їх з метою відшкодування можливих
збитків, тобто збитків, що виникли внаслідок настання визначеної події,
страхової події. Традиційно у відносинах страхування беруть участь дві
сторони: страховик — організація, що створює страхові фонди і бере на себе
зобов'язання виплатити страхове відшкодування; страхувальник — юридична чи
фізична особа, яка страхує свою власність чи відповідальність та укладає
договір страхування із страховиком. Страхувальник сплачує страхові внески і
має право одержати страхове відшкодування у визначеному розмірі при
настанні страхового випадку.
Страхування кредитів є лише одним із багатьох видів страхування. Суть
його полягає в тому, що при його використанні зменшується або усувається
кредитний ризик, який виражається у можливій несплаті позичальником
основного боргу і відсотків за ним. Слід сказати, що ефективність
використання даного способу забезпечення кредитів прямо залежить від
ретельності, з якою комерційний банк буде перевіряти фінансовий стан
страхової компанії, з якою позичальник, або власне сам банк, укладатиме
страховий договір, на основі поданих банку відповідних документів чи на
основі даних страхового аудиту, при чому особливу увагу слід звернути на
величину сплаченого статутного фонду страхової компанії, коефіцієнту її
фінансової стійкості, який повинен бути більше одиниці, на рівень та норму
виплат. При чому не останнє місце займає репутація страхової компанії на
страховому ринку, її партнерські відносини з перестраховими компаніями, що
особливо важливо в умовах українського страхового ринку.
Тут хотілося б відмітити той факт, що найбільш великі як зарубіжні,
так і вітчизняні банки мають практику створення власних кептивних страхових
організацій, метою створення яких є перш за все забезпечення інтересів
банку в сфері страхування кредитних ризиків. Такі страхові компанії
здійснюють страхування заставленого майна, наданих гарантій клієнтів банку-
засновника та надають інші страхові послуги банку-засновнику та його
клієнтам на пільгових умовах, в тому числі, страхування відповідальності
позичальника (кауційне страхування) та фінансового ризику банку
(делькредерне страхування), про які піде річ дещо нижче. Це дає перевагу як
клієнтам банку, так і самому банку-засновнику такої страхової компанії, не
тільки в ціновому аспекті стосовно тарифів на страхові послуги, але й в
можливості контролю за фінансовим станом страховика та здійсненням ним
операцій, а також, при використанні делькредерної форми страхування
кредитів, щодо зменшення видатків. Тут мається на увазі те, що створена
банком страхова організація, звичайно обслуговується в цьому банку, а при
наданні значних кредитів великим та важливим для банку клієнтам, коли банк
намагається забезпечити цей кредит за допомогою страхування свого
фінансового ризику, кошти, отримані страховою компанією за страхову
послугу, розміщуються на депозиті в банку-засновнику, а можливе страхове
відшкодування сплачується за рахунок сформованих, як правило достатніх,
технічних резервів цієї страхової компанії. Прикладом створення таких
страхових організацій на Україні є створення Промінвестбанком України та
АКБ “Надра” власних страхових компаній – відповідно, АСТ “Вексель” та ЗАТ
АСК “Надра”.
Отже, страхування кредитів широко використовується комерційними
банками у всьому світі у двох формах: заставного або кауційного страхування
та делькредерного страхування. У першому випадку страхувальником виступає
позичальник, об'єктом страхування є його майнова відповідальність перед
банком, що надав кредит, за своєчасне і повне погашення боргу і відсотків
за ним. У другому випадку страхувальник — банк, а об'єкт страхування —
відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і
повне погашення кредиту і відсотків за ним, тобто фінансовий ризик банка
одержати збитки внаслідок невиконання або неналежного виконання його
позичальниками умов кредитних угод. У цьому випадку сума страхових внесків,
що їх сплачує банк, може враховуватися при встановленні відсоткової ставки
за кредит. Схематично відносини, що виникаються при використанні
страхування як способу забезпечення кредитів можна подати наступним чином
(мал. 3, 4):
Малюнок 3. Схема відносин при делькредерному страхуванні.[20]
Малюнок 4. Схема відносин при заставному страхуванні.
Звичайно, що банки віддають перевагу заставному страхуванню (або як
його називають у вітчизняній практиці страхування, страхуванню майнової
відповідальності страхувальника перед банком-кредитором по виконанню
фінансових зобов`язань по кредитній угоді) як способу забезпечення кредиту.
Це пов`язано перш за все з тим, що при використанні делькредерного
страхування (страхування фінансового ризику банку-кредитора) банку
доводиться залишати частину ризику неповернення кредиту позичальником на
своєму утриманні (близько 20% наданої у позику суми) у відповідності із
загальноприйнятими умовами проведення страхування, тобто застосуванням
франшизи (норми власного утримання страхувальника). Крім того при
страхування свого фінансового ризику банку може доводитись зобов`язатись
надавати застраховані кредити під звичайні відсотки, але крім того
сплачувати значні страхові платежі, що знижує прибутковість кредитних
операцій. Тому на практиці частіше використовується страхування
відповідальності позичальника в якості додаткового забезпечення кредитів.
Страхування фінансових ризиків, здебільшого, у вітчизняній практиці
використовується при кредитуванні найбільш “поважних” клієнтів, яких банк
не хоче обтяжувати складною, а до того ж і витратною, процедурою
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
