відзначити той факт, що мета прийняття забезпечення по позиці полягає в

тому, щоб отримати окремі права понад основних прав по угоді у відношенні

порушення вимог проти клієнта, якщо умови повернення позики останнім було

не виконано. Отже, забезпечення приймається, у випадку, коли банківські

фахівці вважають, що особисті зобов’язання клієнта недостатні для її

повного погашення. Слід сказати, що в принципі, кредитування, не будучи

захищеним надійним забезпеченням, становиться дуже спекулятивним видом

діяльності і може здійснюватися (якщо це можливо) тільки шляхом стягування

відсотків, що було б неприйнятним для нормальних комерційних та особистих

інтересів.

Спробуємо коротко сформулювати основні причини виникнення самого

терміну забезпечення в теорії та практиці кредитування, звернувшись знову ж

до практики банкірів англійської школи, позиція яких з цього приводу є дуже

цікавою[3]. Отже, на їх думку, першою причиною є те, що у випадку

неплатоспроможності позичальника банк може уникнути всіх наслідків його

банкрутства (якщо позичальник – приватна особа або товариство) або

ліквідації (якщо позичальник – акціонерна компанія). Якщо було б отримане

адекватне забезпечення, то вся сума боргу повинна бути відшкодована за

рахунок його продажу, причому додатково отримані кошти можуть бути

віднесені до активів, що мають бути розподілені серед інших кредиторів.

Якщо ж позичка була незабезпечена, банк зможе відстоювати свої інтереси на

суму позики, що йому належить у змаганні з іншими кредиторами і, можливо,

отримає лише незначну частину боргу тільки після того, як сумарні активи

компанії, що належать до розподілу, будуть співставлені з її сумарними

зобов’язаннями.

Інша причина стосується не стільки здатності позичальника погасити

позику, скільки його “бажання” це зробити, тобто сумлінності у відносинах

між банком та позичальником, яку зарубіжні банкіри ставлять далеко не на

останнє місце, що, мабуть, слід робити й вітчизняним. Дозволити

позичальнику представляти банк в якості джерела легкодоступних коштів, які

можна повернути, коли заманеться, не можна вважати ні вдалою банківською

практикою, ні проявленням “доброти” до клієнта. Більше того, для банка

життєво необхідно, що б його позики постійно знаходились в обігу; банк – це

головним чином джерело короткострокового кредиту. Таким чином, затримка у

виплаті великої позики може негативно позначитись на потоку грошових коштів

банку. Прийняття забезпечення дозволяє уникнути цієї проблеми.

Отже, забезпеченість виступає важливим елементом кредитування, з чим

не можна не погодитись. В цьому зв'язку позики можуть мати пряме та непряме

забезпечення, або взагалі не мати його. В міжнародній практиці кредити

часто класифікують на забезпечені, незабезпечені та ті, що мають часткове

забезпечення. Якщо, для прикладу, кредит виданий під запаси готової

продукції, на яку, як виявилось, відсутній попит, то такий кредит, хоча і

забезпечений товарно-матеріальними цінностями, навряд чи можна назвати

надійним. Навпаки, повернення позики в даному випадку досить проблематичне,

у зв'язку з чим її слід віднести до розряду ненадійних позичок.

В якості відступу зазначимо, що у вітчизняній банківській практиці, як

в зарубіжній, забезпечення теж виступає одним з критеріїв класифікації

кредитів. Так згідно Положення Національного банку України “Про

кредитування”[4] з точки зору забезпечення виділяють наступні види

кредитів: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними

паперами), гарантовані (фінансами чи майном третьої особи), з іншим

забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації),

незабезпечені (бланкові).

Отже, повертаючись, відзначимо, що вся справа, мабуть, в якості

забезпечення. Якщо воно є, якщо воно ліквідне і достатнє, то це не так

погано для кредиту, і навряд чи таке забезпечення слід ігнорувати. З іншого

боку, було б невірним не приймати до уваги позитивні якості незабезпечених

(бланкових) кредитів, особливо тоді, коли вони надаються першокласним

позичальникам і гарантом (і в цьому змісті забезпеченням поверненості

кредиту) є все майно позичальника.

В західній практиці незабезпечені позики надаються як юридичним, так і

фізичним, приватним особам. При видачі незабезпеченого (бланкового) кредиту

підприємствам враховується репутація позичальника, його фінансовий стан,

майбутній дохід, а також колишнє дотримання правил кредитування (кредитна

історія). Незабезпечені позики можуть надаватися у значних сумах великим

підприємствам, торгівельним компаніям, що є першокласними позичальниками,

мають кваліфіковане керівництво і добру кредитну історію.

В більшості своїй це відноситься й до приватних осіб. Банки, надаючи

бланкові кредити окремим особам, оцінюють при цьому їх майно, враховують

наявність власного нерухомого майна, постійного місця праці протягом

кількох років, своєчасність погашення позичок в минулому.

Але все ж забезпечення залишається фундаментальним елементом системи

банківського кредитування. Його прийнято вважати "останньою лінією оборони"

при вирішенні питання щодо фінансування того чи іншого проекту.

Згідно згадуваного вище Положення НБУ “Про кредитування”[5] принцип

забезпеченості кредитів, як вже відмічалось, є однією з умов надання

банківської позики. Зміст його, згідно статті 9 зазначеного Положення,

полягає в наявності у банка права для захисту своїх інтересів, недопущення

збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Неустойка (штрафи, пені), застава майна, поручительство, гарантія,

страхування, - це далеко не повний перелік форм (способів) забезпечення

кредитів, що існують та широко використовуються у світовій банківській

практиці, а лише той скорочений перелік способів, що зазначаються

Положенням НБУ “Про кредитування”.

В подальшому для зручності згрупуємо способи забезпечення кредитів за

їх природою у дві групи, а саме матеріальне забезпечення (застава майна,

майнових прав, цінних паперів тощо), яке полягає на передачі кредитору

взамін за отриманий кредит еквівалентної або домовленої суми грошей чи

інших матеріальних цінностей, та юридичне забезпечення (штрафи та пені,

цесія, гарантія, страхування тощо), суть якого в можливості отримання

кредитором належних йому сум від третіх осіб або в створенні кредитору

привілейованого правового становища (примату) в поверненні кредиту у

порівнянні з іншими кредиторами боржника, та перейдемо власне до розгляду

окремих способів забезпечення кредитів.

Частина 2. Матеріальне забезпечення кредитів

Довівши необхідність забезпечення кредитів та важливість тієї ролі, що

її виконує це саме забезпечення в процесі кредитування, перейдемо до

розгляду власне окремих способів (форм) забезпечення, але спочатку має сенс

навести загальні вимоги до забезпечення кредитів, або, як розглядають їх

окремі автори, принципи прийняття забезпечення, які в цілому відносяться як

до класичного способу забезпечення – застави майна, так і в основній мірі

до інших, юридичних, форм забезпечення (цесії, гарантії, страхування тощо),

про які річ, власне, під дещо нижче.

Отже, на що в першу чергу має звертатися увага банківських фахівців

при вирішення питання стосовно використання того чи іншого способу

забезпечення при здійсненні окремої кредитної операції? Д. Полфреман та

Ф.Форд[6], як на мене, підійшли до цього аспекту питання стосовно

забезпечення кредитів найбільш оригінально, на відміну від багатьох

вітчизняних авторів. Отже, звернемося до цих авторів та спробуємо визначити

основні принципи прийняття кредитного забезпечення.

Перше, на що має звертатися увага, це власне грошова вартість

забезпечення, яка повинна бути, як мінімум, не менше суми самої позички. Це

міркування особливо важливо в тих випадках, коли вартість майна, цінних

паперів тощо, які пропонуються позичальником в якості забезпечення позики,

може змінитися, особливо це стосується тих самих цінних паперів. Слід

сказати, що в банківській практиці, загалом існують визначені норми,

стосовно співвідношення вартості окремих видів забезпечення до суми позики,

що надається під це забезпечення, але про це докладніше згадаємо згодом

конкретно до окремих способів забезпечення.

Наступним є обов’язкова перевірка майнового статусу позичальника та

юридичне оформлення забезпечення: чим цей процес простіше, тим краще як для

банка, так і для позичальника. Хоча, як у зарубіжній, так і у вітчизняній

банківській практиці, адміністративні та юридичні витрати звичайно

переносяться на клієнта, можливі проблеми з перевіркою та оформленням

забезпеченням сильно знижують його бажаність як забезпечення.

З вищесказаним тісно пов’язана легкість, з якою зацікавленість банка в

забезпеченні позики може бути захищена. Важливим також є те, наскільки

ефективно вона захищена.

Чи не найбільш важливим, з комерційної точки зору, є легкість, з якою

забезпечення може бути продано або реалізовано якимось іншим шляхом. Адже

комерційні банки займаються, як вже відмічалось вище, переважно

короткостроковим кредитування, а тому було б комерційним нонсенсом надавати

позику на двохрічний строк і при цьому сподіватися на забезпечення, для

реалізації якого буде потрібно ще два роки.

Отже, підсумувавши, підведемо, що вартість забезпечення, легкість

юридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав є

основними принципами, чи можна сказати, вимогами, до забезпечення в будь-

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11