діяльності є зниження ризику банківських операцій.
Загалом ризик визначається ймовірністю того, що якась подія не
відбудеться. Наприклад, якщо ймовірність повернення грошей, вкладених у
банк, становить 0,98, то ризик неповернення — 0,02, або 2%. Величина ризику
оцінюється за допомогою методів статистики, теорії ймовірностей, експертних
оцінок та практичного досвіду.
Ризики притаманні будь-якій діяльності, але банківська справа
характеризується вищими рівнями ризиків порівняно з іншими видами бізнесу.
У процесі управління банківськими ризиками слід керуватися такими
правилами:
• банкіри, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима,
знають намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці;
• ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов'язані з ризиком
Їхніх клієнтів;
• рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;
• усі види ризиків взаємопов'язані.
Ризиками можна і потрібно свідомо управляти. Мета процесу управління
полягає в обмеженні чи мінімізації рівня ризику. Процес управління ризиками
складається з трьох основних етапів:
1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових
сфер;
2) обчислення величини ризику за допомогою кількісних методів;
3) мінімізація ризиків використанням відповідних методів управління.
Вибір методу управління залежить від особливостей та причин виникнення
кожного виду ризику.
Для банківської діяльності найбільш значними видами ризиків є
кредитний, валютний та інвестиційний, ризик зміни відсоткових ставок на
ринку, ризик незбалансованої ліквідності і т. ін. Банки можуть І повинні
свідомо брати на себе певні ризики, оскільки повністю уникнути всіх ризиків
неможливо. Але рівень ризику, на який наражається банк, потрібно тримати
під постійним контролем. Питання про прийнятний або допустимий рівень
ризику має вирішуватися керівництвом банку згідно з прийнятою внутрішньою
політикою та стратегією.
Сфера управління банківськими ризиками не є автономною, тому рішення
стосовно допустимих рівнів ризиків необхідно приймати у взаємозв'язку з
іншими напрямками діяльності менеджменту, і зокрема — з управлінням
прибутковістю банку. Як відомо, між рівнем ризику і рівнем прибутку існує
пряма залежність. Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання
підвищеного прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня
ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток.
Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх
співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що
постають перед менеджментом кожного банку.
Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик-прибуток, можна
вирізнити дві основні моделі управління банком. Перша модель максимізує
прибуток П при обмеженні рівня ризику Р установленням максимально
допустимого його значення Р'. При цьому використовуються незбалансовані
підходи до управління активами і зобов'язаннями банку, стратегії
нехеджування ризиків.
У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а
обмеженням — вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не
нижчому за заданий П'. Така модель використовується, якщо рівень чистого
прибутку, що його отримує банк, влаштовує керівництво і основною метою є
стабілізація результатів. Це досягається за допомогою збалансованих методів
управління активами і зобов'язаннями та стратегій хеджування ризиків.
3 Вдосконалення процентної політики комерційного банку
1. Загальні положення
Розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення
їх на світові ринки, інтенсивне впровадження сучасних засобів зв'язку та
інформаційних систем спричинилися до того, що мінливість і
непередбачуваність стали основними характеристиками відсоткових ставок.
Якщо ризик ліквідності зменшується завдяки можливостям, які надає
розвинений фінансовий ринок, то ризик зміни відсоткових ставок на цьому
ринку, навпаки, значно зростає. За умов, коли відсоткові ставки можуть
змінюватися щохвилини, ризик відсоткових ставок став головним банківським
ризиком. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, не знайдеться
такого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній
банківській практиці останніх років, як ризику зміни відсоткових ставок.
Критичний рівень ризику зміни відсоткових ставок визначається
ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом
періоду своєї дії може перевищити середню відсоткова ставку за активами, що
призведе до збитків банку.
Закономірно постає запитання: чи можна повністю уникнути відсоткового
ризику? Теоретично — так, якщо активи повністю збалансовані з пасивами як
за строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої
відповідності майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на
відсотковий ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень
допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом. Управління відсотковим
ризиком може здійснюватись за допомогою методів структурного балансування,
геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з
деривативами (штучне хеджування).
Структурне балансування портфелів активів і зобов'язань — один із
методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни
відсоткової ставки. При цьому припускається, що і відсоткові ставки як за
активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному
напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої
дохідності. Основними параметрами управління відсотковим ризиком за
допомогою балансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.
Розглянемо вплив строків на показники прибутковості та відсотковий
ризик банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і
зобов'язань у грошовому вираженні. Сутність прийому полягає у встановленні
співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за розміром
коштів.
Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної
відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Така стратегія
не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.
Застосовується при другій моделі управління банком.
Незбалансована за строками стратегія є альтернативним підходом, що
надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни
відсоткових ставок. Використання зазначеної стратегії базується на прогнозі
зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з
незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути
коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє
зниження відсоткових ставок, і навпаки: строки виконання зобов'язань банку
мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок.
Такий підхід дозволяє максимізувати прибуток, але супроводжується
підвищеним ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок.
Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то можливі
збитки.
На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як тип моделі
управління банком, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна
ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів,
схильність до ризику тощо.
3.2 Застосування ГЕП - менеджменту
У процесі управління активами та зобов'язаннями з метою встановлення
контролю над рівнем ризику відсоткової ставки всі активи і пасиви банку
поділяють на дві групи — чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до
таких змін. Для визначення чутливості весь часовий горизонт, протягом якого
банк застосовує збалансований підхід до управління активами та
зобов'язаннями, поділяють на ряд періодів. Тривалість таких часових
інтервалів вибирається довільно, наприклад згідно з прогнозованими
моментами зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів).
Структура балансу вважається фіксованою в межах кожного інтервалу, що
дозволяє керувати співвідношеннями обсягів різних видів активів і
зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час.
Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо має такі
характеристики:
• дата перегляду плаваючої відсоткової ставки міститься в зафіксованому
інтервалі часу;
• строк погашення настає в цьому інтервалі;
• термін проміжної або часткової виплати основної суми міститься в
розглядуваному інтервалі;
• зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в
основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується
протягом цього самого часового інтервалу І не контролюється банком.
До нечутливих активів та зобов'язань відносять такі, доходи та видатки
за якими протягом аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових
ставок на ринку.
Геп (GАР — розрив, дисбаланс) визначається як різниця між величиною
чутливих активів ЧА у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань
ЧЗ у грошовому вираженні:
GАР=ЧА-ЧЗ (3.1)
Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки,
перевищують чутливі зобов'язання (ЧА > ЧЗ), або від'ємним, якщо чутливі
зобов'язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Збалансована позиція,
коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
