Рефераты. Ліквідність банку

грошових нагромаджень, насамперед депозитів, у середньо- і довгострокові

кредити . Деякі банки скорочують короткострокові позички при одночасному

розширенні середньострокового і довгострокового кредитування, зокрема,

житлового будівництва, домагаючись високого коефіцієнта «трансформації»

ресурсів короткострокових у довгострокові. Коефіцієнт розраховується по

формулі:

[pic],

де: R - короткострокові ресурси;

S - короткострокові позички;

К - трансформація ресурсів по терміну може бути однією з причин

загострення банківської ліквідності. Тому необхідно регулювати

трансформацію ресурсів шляхом страхування і резервування частини

короткострокових ресурсів на рівні 10-20%.

Досвід закордонних і вітчизняних комерційних банків свідчить про те,

що головними чинниками, що визначають ліквідність, є тип притягнутих

депозитів (терміновий або до запитання), джерело їх походження і

стабільність. Як відомо, Національний банк для підтримки комерційними

банками своєї ліквідності, тобто спроможності своєчасно, цілком і

безперебійно робити платежі за своїми обов'язками, установлює визначені

обов'язкові співвідношення між власними коштами банку і залученими

ресурсів. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені

відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхнього

істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам наказується в

місячний термін призвести показники ліквідності у відповідність із

нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед

міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів

притягнутих ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку.

Проте варто мати на увазі, що притягнення додаткового капіталу у формі

випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

Якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності

виявляється набагато більше, чим встановлене мінімально допустиме. те

діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із

погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку . У цьому

випадку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися

одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків

показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані

мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком

використовують надані їм права по притягненню коштів у якості кредитних

ресурсів. Стан ліквідності активів аналізується через відхилення фактичних

значень від нормативно встановлених співвідношень різноманітних груп

активних статей балансу і капіталу банку, депозитних рахунків, виділення і

порівняння ліквідних активів із загальною сумою активу балансу. Якщо

співвідношення виданих кредитів і суми розрахункових поточних рахунків,

внесків і депозитів систематично перевищує нормативно встановлене, то банку

варто змінити свою стратегію і тактику убік активізації депозитної

політики, розвитку супутніх залучень внесків банківських послуг із метою

розширення ресурсного потенціалу .

1.1. Механізм управління ліквідністю

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю

спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне

виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона

припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів

балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники

підрозділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до

чинного законодавства, Національним банком. Вони являють собою форму

державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується

внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають

найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової

стійкості банку. Так, показник поточної ліквідності розкриває

співвідношення загальної суми ліквідних коштів до зобов'язань банку по

рахунках до запитання. Його значення для банків, що здійснюють

розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів,

що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в

найбільше ліквідній формі: залишків грошей у касах банку, залишків на його

кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів

терміном погашення до 1 місяця й ін. Конкретна частка кожного з цих

активів у їхньому загальному обсязі визначається самим комерційним банком.

Причому вона не може укладатися довільно. Пропорції окремих видів

ліквідних активів установлюються комерційним банком самостійно з

урахуванням сформованих традицій і специфіки його роботи, а також

особливостей діяльності клієнтури. Вони фіксуються у формі внутрішніх

показників ліквідності і служать орієнтиром в оперативній роботі

відповідних служб і спеціалістів банку.

При розробці зазначених показників, а також роботі з управління

ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири

основні групи:

1) випадкові і надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями

діяльності клієнтів банку

2) ; сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки

сільськогосподарської продукції;

3) циклічні, що відтворюють коливання ділової активності

4) ; довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні,

інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

Дані показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що

забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє

дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку. Цільова ж

функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є

комерційним підприємством, то кінцевою ціллю його діяльності виступає

одержання прибутку. Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи,

що функціонує в ринковому середовищі.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною

основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої

діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як

установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів,

диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча

загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють один

одного, спрямованість їхньої дії взаємно протилежна. Максимальна

специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на

кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому

випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не

збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення

інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки

на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить

під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед

клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому

сполученні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова

функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації

прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим

банком економічних нормативів.

Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-

інформаційного забезпечення. Банк повинний володіти оперативною

інформацією про наявні у нього ліквідні кошти, очікувані надходження і

майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків

надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на

відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Вона є основою для розгляду

пакету кредитних пропозицій на даний період.

забезпечуючий реалізацію зазначеної цільової функції механізм

банківського управління має істотні особливості. Традиційно, як і в будь-

якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається

збільшенням надходжень (виручки) і скороченням витрат. Проте зміст цих

показників для комерційних банків специфічний. Вони включають не загальний

(валовий) оборот банківської “виручки”, а лише ту його частину, що

забезпечує формування і використання прибутку. Основний елемент обороту -

видача і погашення позичок - регулюється відповідно до законів руху

позиченої вартості.

Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів[1]

і їх “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих чинників, крім

природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог

забезпечення ліквідності.

Розмір кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом

власних і залучених коштів. Проте відповідно до принципів регулювання

діяльності банку вся сума цих коштів (навіть якщо виключити з їхнього

складу будівлі, устаткування й інші матеріальні ресурси) не може бути

використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу

ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних

вкладень. Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула:

КРэ= Уф + Осс + Д + Ор + Опр - НА - 0,15(Д + Ор) - 0,2Ор.

де: КРэ - ефективні кредитні ресурси;

Уф - статутний фонд;

Осс - залишки власних коштів банку;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.