Для того щоб ефективно керувати боргами компанії необхідно, у першу чергу,

визначити їхню оптимальну структуру для конкретного підприємства й у

конкретній ситуації: скласти бюджет кредиторської заборгованості, розробити

систему показників (коефіцієнтів), що характеризують, як кількісну, так і

якісну оцінку стану і розвитку відносин із кредиторами компанії і прийняти

визначені значення таких показників за планові. Другим кроком у процесі

оптимізації кредиторської заборгованості повинний бути аналіз у

відповідності фактичних показників їх рамковому рівню, а також аналіз

причин виниклих відхилень. На третьому етапі, у залежності від виявлених

невідповідностей і причин їхнього виникнення, повинний бути розроблений і

здійснений комплекс практичних заходів щодо приведення структури боргів у

відповідність із плановими (оптимальними) параметрами.

5.1 Стратегічний підхід.

Для того, щоб відносини з кредиторами максимально відповідали цілям

забезпечення фінансової стійкості (безпеки) компанії і збільшенню її

прибутковості і конкурентноздатності, менеджменту компанії необхідно

виробити чітку стратегічну лінію у відношенні характеру залучення і

використання позикового капіталу.

Перше основне питання, що у зв'язку з цим постає перед керівництвом фірми

це: вести бізнес за рахунок власних чи притягнутих засобів? Другою

"дилемою" є кількісне співвідношення власного і позикового капіталу.

Відповіді на дані питання залежать від безлічі факторів як зовнішнього

(галузеві особливості, макроекономічні показники, стан конкурентного

середовища і т.д.), так і внутрішнього (корпоративного) порядку (можливості

засновників, кредитоспроможність, оборотність активів, рівень

рентабельності, дефіцит коштів, короткострокові цілі й задачі,

довгострокові плани компанії і багато чого іншого).

Прийнято вважати, що підприємство, що користується в процесі своєї

господарської діяльності тільки власним капіталом, має максимальну

стійкість. Однак таке допущення в корені не вірно. З погляду конкурентної

боротьби на ринку не має значення, якими капіталами оперує бізнес: своїми

чи позиковими. Єдина різниця може полягати в розходженнях вартості цих двох

категорій капіталу. Кредитори (будь-те чи банки постачальники товарів і

послуг) готові кредитувати чийсь бізнес тільки в обмін на визначений (іноді

досить високий) доход (відсоток). При цьому навіть власний капітал не є

"безкоштовним", тому що вкладення виробляються в надії дістати прибуток,

вище тієї, котру платять банки по депозитних рахунках. З погляду

стратегічного розвитку компанії відправною крапкою повинні бути: розмір і

динаміка прибутковості бізнесу, що прямо залежать від розміру займаної на

ринку частки, цінової політики і розміру витрат виробництва (звертання).

Питання ж джерел фінансування бізнесу є, стосовно цілям досягнення

конкурентноздатності підприємства, вторинним.

Висновок. Менеджери в ході розробки стратегії кредитування власного бізнесу

повинні виходити з рішення наступних першочергових задач - максимізації

прибутку компанії, мінімізації витрат, досягнення динамічного розвитку

компанії (розширене відтворення), ствердження конкурентноздатності - які, в

остаточному підсумку і визначають фінансову стійкість компанії.

Фінансування даних задач повинне бути досягнуте в повному обсязі. Для

цього, після використання усіх власних джерел фінансування (власний капітал

і прибуток - найбільш дешеві ресурси), повинні бути в заданому обсязі

притягнуті позикові засоби кредиторів. При цьому найбільш вагомим

обмежуючим фактором у процесі планування використання позикового капіталу

необхідно вважати його вартість, що повинна дозволяти зберегти

рентабельність бізнесу на достатньому рівні.

5.2 Тактичні особливості.

Наступним етапом у ході розробки політики використання кредитних ресурсів є

визначення найбільш прийнятних тактичних підходів. Існує кілька потенційних

можливостей залучення позикових засобів: 1) засобу інвесторів (розширення

статутного фонду, спільний бізнес); 2) банківський чи фінансовий кредит (у

тому числі випуск облігацій); 3) товарний кредит (відстрочка оплати

постачальникам); 4) використання власної "економічної переваги"

Засоби інвесторів. Тому що, процес залучення додаткових фінансових ресурсів

для цілей власного бізнесу розглядається нами з погляду максимізації

безпеки даного процесу, то варто зупинитися на двох найбільш важливих, у

даному аспекті, характеристиках цього способу позики. Перша - відносна

дешевина: як правило, інвестори, що обмінюють свої засоби на корпоративні

права (частки, акції) розраховують на дивіденди, що фіксуються в установчих

документах (чи встановлюються на зборах учасників) у виді відсотків. При

цьому, у випадку відсутності прибули на підприємстві, вкладений у справу

капітал може бути "безкоштовним". Друга особливість - можливість інвесторів

впливати на процеси керування в створеному господарському суспільстві

(право голосу на зборах чи акціонерів учасників). Тому варто подбати про

збереження контрольного пакета. Інакше ваш, споконвічно власний капітал,

може перетворитися в капітал, переданий у позики новому інвестору. Звідси

випливає висновок про явну обмеженість розмірів приваблюваних засобів

корпоративних інвесторів: у загальному випадку їхній не повинен бути більше

ваших первісних інвестицій: навіть якщо акції (паї) "розпилені" між

декількома власниками, та все рівно залишається ризик (особливо якщо мова

йде про успішне підприємство) зосередження корпоративних прав під єдиним

контролем.

Фінансовий (грошовий) кредит, як правило, дається банками. Це один з

найбільш дорогих видів кредитних ресурсів. Обмежуючі фактори: високий

відсоток, необхідність надійного забезпечення, "створення" солідних

балансових показників. Не дивлячись на "дорожнечу" і "проблематичність"

залучення, можливості банківського кредиту (на відміну від інвестиційного)

повинні бути використані компанією на всі 100%. Якщо проект, реалізований

компанією дійсно "розрахований" на конкурентноздатний рівень

рентабельності, то прибуток, отриманий від використання фінансового кредиту

завжди буде перевищувати необхідний до сплати відсоток. Банки хоча і дають

перевагу такому виду забезпечення наданих кредитів, як застава, але можуть

задовольнятися і гарантією третього обличчя (якщо маються платоспроможні

засновники чи інші зацікавлені особи). Балансові показники також мають

деяку "гнучкість", як у процесі їхнього формування, так і в ході їхнього

сприйняття приймаючою стороною. Наявність презентабельних звітних

показників, хоча і виступає обов'язковою умовою для банківського службовця,

але може, у якомусь ступені, ігноруватися у виді наявності реальних

гарантій і забезпечення наданого кредиту. Одним істотним недоліком

фінансових позикових засобів, особливо в порівнянні з інвестиційними, є

наявність строго визначених термінів їхнього повернення.

Товарний кредит. Основною позитивною відмітною рисою даного різновиду

одержання позикових засобів є найбільш простий (не заформалізованний)

спосіб залучення. Товарний кредит, як правило, не вимагає (на відміну від

фінансового) залучення застави і не зв'язаний зі значними витратами і

тривалістю оформлення (на відміну від інвестицій). У вітчизняних умовах

товарний кредит між юридичними особами найчастіше являє собою постачання

товарів (робіт, послуг) за договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу.

При цьому, на перший погляд, може показатися, що даний "кредит" дається

безкоштовно, тому що договір не передбачає необхідності нарахування і

сплати процентного (чи якого-небудь іншого) доходу на користь

постачальника. Однак варто помітити, що постачальники (і українські в тому

числі) прекрасно розуміють (іноді тільки на емпіричному рівні) принципи

зміни вартості грошей у часі, а також здатні досить точно оцінювати розміри

"упущеної вигоди" від гальмування оборотності активів, заморожених у

дебіторській заборгованості підприємства. Тому компенсація таких утрат

закладається в ціну товарів, що може коливатися в залежності від термінів

наданої відстрочки.

Там, де контроль за недоотриманим прибутком значно ослаблений

(держпідприємства, великі акціонерні і промислові компанії) витрати,

зв'язані з товарним кредитуванням найчастіше компенсуються за рахунок

"неформальних" платежів керівництву чи служащим компанії.

Українське законодавство, крім безпроцентних товарно-кредитних відносин між

підприємствами, містить можливість надання/одержання товарного кредиту і

під відсоток (див. ЗУ "ПРО оподатковування прибули підприємств"). Слід

зазначити, що в Україні товарний кредит найбільше поширення одержав у

зв'язку з реалізацією промислових товарів населенню. Корпоративний же

менталітет українських підприємців, в основному, поки не готовий

"упокоритися" з необхідністю платити відсотки за "висячу" кредиторську

заборгованість, тому набагато простіше продати товар по "завищеній" ціні,

чим вести мову про якісь відсотки, що є більш "справедливою" формою

компенсації, тому що залежать від термінів оплати.

5.3 Економічна перевага.

Дуже часто будується і на відносинах товарного кредиту і на інших

різновидах кредитування. Суть використання переваг, зв'язаних із власною

економічною перевагою, полягає в можливості диктувати і нав'язувати

постачальнику (кредитору) власні "правила" гри на ринку і характер

договірних відносин (чи, як це найчастіше відбувається - порушувати ці самі

договірні відносини без "особливих" наслідків для власного "переважаючого"

бізнесу).

Економічна перевага позичальника перед кредитором може виникати в силу

наступних обставин:

. монопольне положення покупця на ринку (монопсония);

. розходження в економічних потенціалах сукупні активи покупця значно

перевершують активи постачальника;

. маркетингові переваги (наприклад, дрібний чи починаючий виробник, що

прагне просунути свою продукцію (торгову марку) у мережу великих чи

супермаркетів елітних магазинів не в "стані" диктувати свої умови чи

вимагати виконання "усіх" зобов'язань, тому що може виявитися без

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6